АНОНС: Ростислав Лужецький розповість про Меморіал Небесній Сотні на тлі світових прикладів меморіалізації

З нагоди Міжнародного дня музеїв, цьогорічна тема якого "Музеї як культурні осередки. Майбутнє традиції" мистецтвознавець Ростислав Лужецький розкаже, якими засобами акцентується пам’ять.

Чий досвід врахувати українцям при створенні Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні? Його наближення спричиняє численні дискусії, проте в цьому шлях України – не унікальний. Такого розмаху рішення в усьому світі супроводжуються полемікою та вимагають багатосторонніх поступок.

“Вшанування у нас має вигляд надгробків і хрестів. Люди звикли до цвинтарів. Це – тяглість радянської традиції. А як увічнюють у світі? Говорячи про об’єкти меморіалізації, зупинюся на мистецьких засобах і культурному підґрунті, потрібному для їх розуміння”, – анонсує лектор.

 

Ростислав Лужецький – художник, дизайнер, режисер, видавець. Закінчив Львівську академію мистецтв, згодом Інститут кіно й телебачення. Автор особистих експозицій "Картографія", "Образ і документ. З мапи художника", "Музей покинутих секретів – проекція"; дизайнерських проектів для видавництв AmazonСrossing (США), Wereldbibliotheek (Амстердам), "ART" (Бухарест), "КСД", "Факт", "Ярославів Вал", каналів СТБ й 1+1.

Роботи зберігаються в приватних збірках і галереях у Польщі, Сербії, Німеччині, Італії, Франції, Швеції, США, Канаді, Австралії. Співзасновник видавництва “Комора”. Ініціатор проекту з популяризації української мови "PROсвіт". Цікавиться пам'ятниками, переосмисленням спадщини тоталітарної доби, темами Революції Гідності та війни на сході, які прискорили декомунізацію.

Національний меморіал Героїв Небесної Сотні задуманий як місце для особистого й офіційного вшанування жертовності українських патріотів, як символ ідей Майдану і покликаний донести пам’ять про ціну свободи до прийдешніх поколінь. Це місце генеруватиме нові сенси й актуалізуватиме пам’ять.

17 травня, п'ятниця, 16.00.

Місце: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Київ, майдан Незалежності, 2 (2 поверх Будинку профспілок).

Організатори: Національний музей Революції Гідності та Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану.

Кількість місць обмежена, прохання зареєструватися: https://my.su/etvz2 

Додаткова інформація за телефоном: 096 28 42 807.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.