АНОНС: Ростислав Лужецький розповість про Меморіал Небесній Сотні на тлі світових прикладів меморіалізації

З нагоди Міжнародного дня музеїв, цьогорічна тема якого "Музеї як культурні осередки. Майбутнє традиції" мистецтвознавець Ростислав Лужецький розкаже, якими засобами акцентується пам’ять.

Чий досвід врахувати українцям при створенні Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні? Його наближення спричиняє численні дискусії, проте в цьому шлях України – не унікальний. Такого розмаху рішення в усьому світі супроводжуються полемікою та вимагають багатосторонніх поступок.

“Вшанування у нас має вигляд надгробків і хрестів. Люди звикли до цвинтарів. Це – тяглість радянської традиції. А як увічнюють у світі? Говорячи про об’єкти меморіалізації, зупинюся на мистецьких засобах і культурному підґрунті, потрібному для їх розуміння”, – анонсує лектор.

 

Ростислав Лужецький – художник, дизайнер, режисер, видавець. Закінчив Львівську академію мистецтв, згодом Інститут кіно й телебачення. Автор особистих експозицій "Картографія", "Образ і документ. З мапи художника", "Музей покинутих секретів – проекція"; дизайнерських проектів для видавництв AmazonСrossing (США), Wereldbibliotheek (Амстердам), "ART" (Бухарест), "КСД", "Факт", "Ярославів Вал", каналів СТБ й 1+1.

Роботи зберігаються в приватних збірках і галереях у Польщі, Сербії, Німеччині, Італії, Франції, Швеції, США, Канаді, Австралії. Співзасновник видавництва “Комора”. Ініціатор проекту з популяризації української мови "PROсвіт". Цікавиться пам'ятниками, переосмисленням спадщини тоталітарної доби, темами Революції Гідності та війни на сході, які прискорили декомунізацію.

Національний меморіал Героїв Небесної Сотні задуманий як місце для особистого й офіційного вшанування жертовності українських патріотів, як символ ідей Майдану і покликаний донести пам’ять про ціну свободи до прийдешніх поколінь. Це місце генеруватиме нові сенси й актуалізуватиме пам’ять.

17 травня, п'ятниця, 16.00.

Місце: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Київ, майдан Незалежності, 2 (2 поверх Будинку профспілок).

Організатори: Національний музей Революції Гідності та Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану.

Кількість місць обмежена, прохання зареєструватися: https://my.su/etvz2 

Додаткова інформація за телефоном: 096 28 42 807.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?