Що залишилось після отих ваших майданів?

«Що залишилось після отих ваших майданів?» - це питання я досить часто чув раніше.

 

Відповідаю: неймовірне, фантастичне, безпрецедентне зростання довіри українців одне до одного.

Пару тижнів тому опублікували чергову хвилю Світового дослідження цінностей. Воно показує, що рівень довіри українців до інших людей вищий, ніж мають угорці, італійці, французи, словенці, поляки, словаки, чехи, болгари, хорвати, румуни, греки, кіпріоти.

У нашій частині Європи саме в українців – найвищий рівень довіри одне до одного. Більш того – ми випередили за рівнем довіри кілька країн "Старої Європи", де такі показники суттєво вищі, ніж на сході чи півдні континенту.

 
За рівнім довіри до інших людей Україна перегнала не тільки більшість сусідів, але і деякі країни "старої Європи". Графік з Світового дослідження цінностей 2020. Для збільшення перейдіть за посиланням

Як так сталося, що українці стали "чемпіонами з довіри"?

Світове дослідження цінностей показує, що від часу попередньої хвилі 2011 року за минулі 9 років рівень довіри в українському суспільстві зріс з 23 до 30%. Це насправді круто. Але це дослідження не дає можливості нам подивитися щорічну динаміку змін.

Але Інститут соціології НАНУ проводить щорічні дослідження, які дозволяють нам оцінити, коли саме змінився тренд: коли недовіри стало менше, а довіри – більше в українському суспільстві?

Після виживання у 1990-х тренд змінюється у Мілленіум: українське суспільство почало потроху ставати заможнішим, а заможніші люди довіряють більше, ніж бідні.

Але справжній сплеск зростання довіри відбувається під час і після Помаранчевої революції.

Рівень довіри стрибкоподібно виходить на перший пік: 49% українців у 2005 році стверджували, що довіряють співвітчизникам.

Але потім відбуваються певні коливання, а за часів Януковича – просідання рівня довіри.

Наступний пік довіри соціологи фіксують після Євромайдану та Революції гідності – у 2016 році ми виходимо на абсолютний рекорд довіри українців одне до одного – 56% стверджували, що довіряють співвітчизникам.

 
Після Майданів рівень довіри до співвітчизників зростає, а недовіра - зменшується. Графік побудований на основі даних Інституту соціології НАНУ/Українське суспільство: Моніторинг соціальних змін, 2018

Хтось запитає: чому данні Світового дослідження цінностей та Соціального моніторингу Інституту соціології НАНУ відрізняються? Бо вони інакше формулюють питання.

У першому дослідженні формулювання питання про довіру більш нейтрально-абстрактно та передбачає альтернативу: Як Ви вважаєте, більшості людей можна довіряти чи потрібно бути обережним у стосунках з людьми?

У вітчизняному опитуванні питання сформульовано з виразними позитивними конотаціями: Який рівень Вашої довіри співвітчизникам?

І тому це дає нам різні абсолютні значення в одні і ті ж самі роки. Але обидва дослідження дають нам однакове розуміння тренду: після майданів рівень довіри українців одне до одного суттєво зростає.

На жаль, потім тренд змінюється, і зараз тривають процеси, які призводять до падіння довіри в українському суспільстві.

Проте навіть після того, як рівень довіри зменшився, українці усе одно на європейській "карті" довіри опинилися в компанії Балтійських країн.

Іще пару Майданів – і рівень довіри в Україні буде як в Данії, Швеції чи Норвегії!

Тому коли мене питають "Що залишилось після отих ваших майданів?" Я і далі відповідаю: неймовірне, фантастичне, безпрецедентне зростання довіри українців одне до одного.

Зі святом Свободи та Довіри!

Олександр Зінченко: Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.

Володимир В'ятрович: Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам’яті

Схвалений 26 листопада урядом проєкт держбюджету на 2021 рік підвередив виразне прагнення нинішньої влади накинути фінансовий зашморг на політику національної пам’яті.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.