Що залишилось після отих ваших майданів?

«Що залишилось після отих ваших майданів?» - це питання я досить часто чув раніше.

 

Відповідаю: неймовірне, фантастичне, безпрецедентне зростання довіри українців одне до одного.

Пару тижнів тому опублікували чергову хвилю Світового дослідження цінностей. Воно показує, що рівень довіри українців до інших людей вищий, ніж мають угорці, італійці, французи, словенці, поляки, словаки, чехи, болгари, хорвати, румуни, греки, кіпріоти.

У нашій частині Європи саме в українців – найвищий рівень довіри одне до одного. Більш того – ми випередили за рівнем довіри кілька країн "Старої Європи", де такі показники суттєво вищі, ніж на сході чи півдні континенту.

 
За рівнім довіри до інших людей Україна перегнала не тільки більшість сусідів, але і деякі країни "старої Європи". Графік з Світового дослідження цінностей 2020. Для збільшення перейдіть за посиланням

Як так сталося, що українці стали "чемпіонами з довіри"?

Світове дослідження цінностей показує, що від часу попередньої хвилі 2011 року за минулі 9 років рівень довіри в українському суспільстві зріс з 23 до 30%. Це насправді круто. Але це дослідження не дає можливості нам подивитися щорічну динаміку змін.

Але Інститут соціології НАНУ проводить щорічні дослідження, які дозволяють нам оцінити, коли саме змінився тренд: коли недовіри стало менше, а довіри – більше в українському суспільстві?

Після виживання у 1990-х тренд змінюється у Мілленіум: українське суспільство почало потроху ставати заможнішим, а заможніші люди довіряють більше, ніж бідні.

Але справжній сплеск зростання довіри відбувається під час і після Помаранчевої революції.

Рівень довіри стрибкоподібно виходить на перший пік: 49% українців у 2005 році стверджували, що довіряють співвітчизникам.

Але потім відбуваються певні коливання, а за часів Януковича – просідання рівня довіри.

Наступний пік довіри соціологи фіксують після Євромайдану та Революції гідності – у 2016 році ми виходимо на абсолютний рекорд довіри українців одне до одного – 56% стверджували, що довіряють співвітчизникам.

 
Після Майданів рівень довіри до співвітчизників зростає, а недовіра - зменшується. Графік побудований на основі даних Інституту соціології НАНУ/Українське суспільство: Моніторинг соціальних змін, 2018

Хтось запитає: чому данні Світового дослідження цінностей та Соціального моніторингу Інституту соціології НАНУ відрізняються? Бо вони інакше формулюють питання.

У першому дослідженні формулювання питання про довіру більш нейтрально-абстрактно та передбачає альтернативу: Як Ви вважаєте, більшості людей можна довіряти чи потрібно бути обережним у стосунках з людьми?

У вітчизняному опитуванні питання сформульовано з виразними позитивними конотаціями: Який рівень Вашої довіри співвітчизникам?

І тому це дає нам різні абсолютні значення в одні і ті ж самі роки. Але обидва дослідження дають нам однакове розуміння тренду: після майданів рівень довіри українців одне до одного суттєво зростає.

На жаль, потім тренд змінюється, і зараз тривають процеси, які призводять до падіння довіри в українському суспільстві.

Проте навіть після того, як рівень довіри зменшився, українці усе одно на європейській "карті" довіри опинилися в компанії Балтійських країн.

Іще пару Майданів – і рівень довіри в Україні буде як в Данії, Швеції чи Норвегії!

Тому коли мене питають "Що залишилось після отих ваших майданів?" Я і далі відповідаю: неймовірне, фантастичне, безпрецедентне зростання довіри українців одне до одного.

Василь Ільницький: Про єврейський Голокост, мадярський нацизм та нашу історичну пам'ять

27 січня міжнародна спільнота вшановує пам'ять жертв Голокосту. Серед монументальних скульптур Ужгорода є і скромний пам'ятник жертвам Голокосту. На інформаційній таблиці розмістили короткий напис: "У пам'ять про жертв Голокосту, які були вивезені із Закарпаття. Встановлено Урядом Угорщини за сприяння м.Ужгорода. 2016". І сам пам'ятник, і скупа інформація на ньому, спонукають до роздумів: хто саме, коли, куди, у якій кількості вивозив людей, а головне - яка доля була вготована жертвам примусової депортації, бо про це тут жодного слова!

Олександр Сапронов: Про 60 мільйонів росіян імені Трампа та українську історичну шизофренію

З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.

Юрій Юзич: На війні загинув пластун та ОУНівець Костянтин Жук

У травні 2024 року, прикриваючи відхід побратимів у Вовчанську Харківської області, загинув командир штурмових підрозділів полковник Костянтин Жук.

Богдан Панкевич: Подія, яка засвідчила силу і зрілість громадянського суспільства. Спогади учасника Ланцюга Злуки

35 років тому 21 січня 1990-го відбувся грандіозний Ланцюг Злуки "Українська Хвиля" - живий ланцюг Львів-Київ. Присвячений вшануванню Акта Злуки 22 січня 1919 року. В часи СРСР це була наймасовіша акція протесту проти комуністичного режиму і свідчення про єдність українців. Зараз важко повірити, що все це вдалося організувати громадським активістам під проводом Народного Руху України без жодних засобів комунікації. Але близько мільйона людей взялися за руки і з'єднали обидві українські столиці.