У Бердичеві знайшли історичну знахідку, яка стане місцем паломництв

На єврейському кладовищі у Бердичеві натрапили на важливу історичну знахідку для єврейського світу: справжні поховання рабина Леві-Іцхака бен Меіра Бердичівського та його трьох синів. Чотири надгробки виявили прямо під люстрою в усипальні праведника на глибині, коли почали утеплювати тут підлогу для паломників.

Про це інформує сайт РІСУ з посиланням на TIMES.ZT.

"Люди часто мерзнуть, приїздять в сильні морози, сидять тут, моляться годинами. Для того, щоб зробити їм додаткові зручності, ми вирішили утеплити підлогу. Ми вскрили ту підлогу, яка тут була – плитка і бетон. Опустились на якихось 10-15 см і виявили останки стіни", – розповідає помічник головного рабина Аківа Нємой.

Краєзнавці розповідають, що праведник Леві-Іцхак бен Меір Бердичівський народився 1740-го року. У його родині було 30 поколінь рабинів. 1785-го він приїхав у Бердичів, де майже 30 років ребе служив не просто посередником між Богом і людьми.

"Цадик, який очолював суд, ось таке словосполучення. Він був не просто священнослужителем, а в якісь мірі був прокурором, суддею, скажімо так. Його поважали, приходили за порадою, отримували релігійні настановлення і юридичні настанови", – розповідає Наталія Захарчук, науковий співробітник Музею історії міста Бердичева. Люди любили праведника. Адже, як свідчать архівні джерела, той був розсудливим і поблажливим. Особливо до знедолених і бідних.

 

"Коли він подорожував селами і містечками, збирав у людей пожертви не лише для своєї громади, а й для бідних наречених, які не могли зібрати собі якийсь статок. Збирав для нужденних людей, для тих, хто був у тюрмах, щоб викупити їх з тюрем. Був близький до народу", – додає пані Наталія.

Рабин помер 1809-го року. Перед смертю наказав, щоб ніяких написів на його могилі не було.

Стіна, на яку громада натрапила під час ремонтних робіт, має незвичну форму з заокругленими кутами. Простір всередині неї був завалений будівельним сміттям. Під ним виявилась підлога з плиткою і власне самі надгробки без жодних написів. На одному є отвір, призначення якого не відоме.

Рабини припускають: це і є справжня могила Леві-Іцхака.

"Отримуємо багато звернень від людей, які захопились і цікавляться тим, що це, як це і, звичайно, всі хочуть приїхати і побачити своїми очима. Але поки через карантин це трохи затримається", – говорить Аківа Нємой.

"Ми не знаємо точно, наскільки оригінальні самі пам'ятники і підлога. Скоріше за все вони обновлялись за понад сто років свого існування. Але та значимість, яка зараз є для нас, це найперше – релігійне значення", – говорить Аківа Нємой.

Перші поховання на цьому цвинтарі датуються кінцем XVII століття. Останні – 1973-ім роком. В єврейській огромаді не знають, як виглядала усипальня Леві-Іцхака до війни. Аківа Нємой говорить: євреї споруду зруйнували самі. Боялись, що влада взагалі знищить надгробки.

Для нащадків залили бетонний майданчик з низькою стінкою, а з боку поставили надгробний камінь праведнику. На початку 90-их на місці майданчика збудували нове приміщення усипальні рабина Леві-Іцхака, куди приїздили паломники з усього світу. Довкола поховані його родичі.

Нащадки праведника сьогодні живуть на різних континентах. Община звертатиметься до фахівців, щоб пам'ять знаного у світі рабина правильно увіковічити з максимальними зручностями для паломників.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.