Спецпроект

Блогерка з Одеси зняла тік-ток-серіал про Голодомор

26-річна блогерка з Одеси Аліна Алієва у своєму ТікТоці створює серіал про Голодомор. Історія головної героїні заснована на спогадах прабабусі дівчини, яка пережила голод у дитячому будинку на Одещині

Про це повідомляє Локальна історія.

Прабабцю Аліни звали Надія Тронь-Білошапкіна. Після весілля жінка взяла прізвище чоловіка і стала Надією Старченко. Голодомор Надія переживала в дитячому будинку. У 5-річному віці мати залишила її неподалік, сказавши, що пішла по оселедець та обов'язково за нею повернеться.

 
колаж: 24 канал

"Моя прабабуся Надя (у неї був рак грудей) в останні роки життя писала в таємниці від усіх історію свого життя та її мами. Прадід вже після її смерті знайшов ці рукописи й попросив сина набрати цей текст на комп'ютері та видрукувати. Ця, скажемо так, "книга" зберігається у мене. Було дуже цікаво прочитати про важкий життєвий шлях у той час", – розповіла Аліна Алієва.

Натхненна життям прабабусі та історіями інших жертв Голодомору, Аліна Алієва почала знімати в ТікТоці серіал під назвою "Надія", який налічує вже понад 30 серій. Це поєднання реальної історії Надії Старченко та історій інших людей, які переживали Голодомор в Україні у художній інтерпретації.

За сюжетом, у 1932 році матір залишила 13-річну Надію під дитячим будинком в Одесі. Там вона познайомилась з іншими дівчатами, які опинились у дитбудинку через різні обставини. Діти стикаються з усіма лихами того часу: недоїданням, смертю, жорстокістю, поїданням людей та навіть педофілією.

"Спочатку я не планувала знімати серіал саме про це (думала зняти про прабабусине життя загалом), але, прочитавши історії, вони мене дуже вразили. І я вирішила їх зібрати докупи, щоб показати масштаб прожитої трагедії. Хоча, звичайно, це неможливо", – зауважила блогерка.

За словами Алієвої, її бабуся писала, що у дитбудинку годували солоною рибою, давали трохи хліба та чай. Однак Надії залишалась лише риба.

"На їжу налітали всі діти. Менші не встигали собі взяти харчі. Вона так само пам'ятала, як помирали від голоду інші діти, з якими вона дружила. Ще вона була при смерті. Від солоної риби (мабуть, розлад почався) пряма кишка почала вилазити. Вона не могла сидіти. Коли прабабуся лежала на підвіконні, повз проходив двірник, побачив її стан і дав їй натерту часником кірку чорного хліба. На все життя це запам'ятала. Після Голодомору минув ще приблизно рік і її забрала мати", – розповіла блогерка.

У Аліни Алієвої багато підписників з інших, сусідніх країн. У коментарях багато хто із них розповів, що про ці трагічні події в Україні дізнався саме з серіалу.

Серіал знятий російською мовою. Переглянути його можна за посиланням.





Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.