Щоб не бути депортованими на материкову Україну, кримські греки ховалися по лісах, приймали іслам і навіть розпочинали бунти, придушувані військами Суворова. ...Дійшло до того, що митрополит Ігнатій, який заснував Маріуполь, прокляв його мешканців.

27 грудня 1648 року під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.

Завдяки гетьману в суспільстві утвердилася концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої: "Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного".

Чутки про гетьмана Жолкєвського рознеслися по Московії, і практично вся країна присягнула польському королевичу Владиславу на вигідних умовах: держава зберігала фактичну незалежність, католицька проповідь заборонялася, лише для короля та війська дозволялося звести костел у Москві.

Ще кілька років тому епохи Великого князівства Литовського і Речі Посполитої розглядалися в середовищі української інтелігенції, у тому числі істориків, як «окупаційні», «чужі». Нині переосмислення торкається багатьох історичних постатей, котрі досі вважалися «ворогами народу». Одна з таких постатей – князь Ієремія Михайлович Корибут-Вишневецький.