9 серпня в урочищі Шабелянка біля Чуднова Житомирської області урочисто відкрито та освячено духовенством меморіал "Чуднівська битва" на честь загиблих у битві 1660 року.
Знесення православного хреста, встановленого на Хортиці на кургані біля Музею історії запорізького козацтва 19 років тому, викликало несприйняття у глави Запорізької єпархії Луки.
Люди, які сформувалися за радянської влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно.
Експонат "Кулі, які вбили козаків на переправі" вражає не менше, ніж самі козацькі черепи - зі слідами від куль і холодної зброї. Але тут вистачає і більш мирних знахідок, побутових - гральні кості, виделки і навіть самогонний апарат.
Влада сучасної Росії хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги під Конотопом, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.
У панських палацах жебоніли по-французьки над преферансами, яролашами, реміками, безіками, пікетами, бриджами, а під селянськими стріхами "різалися" у свиню, п'яницю, відьму, дурня, цигана, манахвейку, лаву, хвильку... Сучасні українські назви мастей є похідними від німецьких.
Першими у Вільнюс через чотири брами увірвалися підрозділи Золотаренка і почали вирізати населення. Дата 9 серпня 1655 року увійшла в історію міста як одна з найбільш трагічних сторінок. Цілий день тривали масові вбивства.
Масові вбивства, тортури, ґвалт, пограбування церков (православних теж), виселення населення до Московії - реалії московської і козацької окупації Литви. Липинський назвав це "війною двох Русей за Русь третю".
Битви проти турків у водах Дніпровського лиману 1788 року - дещо белетризована, але цікава історія про те, як до України остаточно відійшли землі нинішньої Миколаївщини і Одещини.
Взаємини українців і татар із глобального протистояння перетворюються на ритуал противників-рицарів – вони "гостюють" чи "навідують" один одного, а захопивши полон, ведуть чесний торг. І це, за словами Івана Сірка, не має бути "приводом для великої війни".