14 жовтня 1917

14 жовтня 1917: Кагарлицька подія

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

В селах же, де були гуральні і в них повні запаси горілки, апетити всіх були безмежні, бо й тут панував погляд, що, як і все колись панське, гуральня стоїть тут лиш до послуг громади.

Такий горілчаний завод стояв в селі Кагарликові, який мав де-які запаси горілки для потреб уряду. І той запас час-від-часу вивозився до Києва.

Коли перед Покровою відтранспортували, під охороною міліції та війська, двадцять спиртових бочок, то кагарлицька громада відчула, що її майже ограбували, і тоді ж ухвалила спирт, що зостався у головній цистерні, розібрати...

Міліціонерів, що охороняли цистерну, обеззброїли і поставили свою охорону... Чимало клопоту з тим мав участковий начальник міліції Іван Сокальський, умовляючи селян не робити нічого недозволеного.

Але селяни, добре знаючи, що зволікати зо своїм задумом не можна, бо міліція повідомить Київ і буде карати, в найближчий день зробили напад на завод.

Розбили колодки біля дверей і дірвались до цистерни, почали точити горілку і пити, хто скільки хотів і міг випити. Біля крану товпились бажаючі найскоріше дістати спокусливий напій.

Дужчі з лайкою та прокльонами відпихали слабших. Хто прийшов з відром, на того нападали ті, хто прийшов лише з кухликом, а то й з глечиком.

Ті, що чекали доступи до крана, нетерпеливились і заздріли тим, хто вже вточив цілісіньке відро, а хто мав повне відро, біг до хати, щоб його випорожнити та стати в чергу по друге...

Горілчаний випар п'янив натовп та розпалював його жадобу. Знайшовся хитрий, що прибіг з відром на довгій мотузці і він поліз по драбині, щоб зачерпнути горілки згори.

І таких хитрих знайшлося більше: черпали, розливали на голови натовпу, що чекав свою чергу. Але чимало було таких, що з нетерплячки товпились, кричали лізли до бійки, бо боялись, що або до них черга не дійде, або для них нічого вже не зостанеться...

Ото один з таких нетерпеливих поліз по драбині ні з чим, але лише щоби пересвідчитись, чи там ще досить горілки. А глянувши в цистерну, нічого у темноті не побачив, і черкнув сірника, посвітити собі...

Повітря, насичене спиртовим випаром, в мент загорілось і стався страшенний вибух... Вибух, що запалив горілку у цистерні, обілляв горілкою багатьох, спалив їх та викинув надвір.

Але чимало тут же горіло в пекельному вогні, гинули в страшних муках, кричали, хто ще міг, просячи рятунку.

Вибух чули по цілому селі. І всі догадались, що то сталось. Участковий начальник міліції поспішив на місце вибуху, до гуральні, де ще стояв вогненний стовп, де тік до ставу вогняний потік.

А навкруги того товпився народ, байдужий, що люди просто живцем горіли в пекельних муках. Ніхто майже не пробував рятувати потерпілих. А чимало було таких, що прийшли знову сюди з різним посудом, щоби захопити, як буде змога, коштовного пиття.

Доступитись до вогню не можна було. Щоби його гасити і відводити натовп від небезпеки, начальник міліції казав вигнати підводи з гноєм, яким гасили потік і разом бруднили його.

Але й ту загиджену рідину люди забирали в посудини і вдома фільтрували її, як вміли, та те й пили.

Коли вигорів весь запас горілки і можна було доступитись до місця катастрофи, то люди побачили жахливу картину: біля цистерни лежали обгорілі трупи людей, яких ніхто не міг розпізнати – волосся на голові не було, шкіра на животі потріскала, з одежі й сліду не було.

Погорільці лежали горілиць, з обома руками на грудях, наче силкувались їх розірвати. Видно їх пекла з середини випита горілка...

Животи набубнявіли, наче великі пухирі, а в де-кого й потріскали вони і з них вивалились кишки... Коли хтось хотів уявити собі пекло і грішників в ньому, то тут була правдива картина його!...

Звичайно, ніхто не знайшов винних в цій події. Винні і невинні лежали вже у братській могилі...

Кагарлицька подія нікого не навчила. А коли й стала прикладом, то лише лихою стороною...

Богацький П. З пережитого: Спогади // Вільна думка, 1955, № 12-52.

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Шарлотта Гарріг Масарикова. Замальовка до 170-річчя від дня народження

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша. Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.