14 жовтня 1917

14 жовтня 1917: Кагарлицька подія

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

В селах же, де були гуральні і в них повні запаси горілки, апетити всіх були безмежні, бо й тут панував погляд, що, як і все колись панське, гуральня стоїть тут лиш до послуг громади.

Такий горілчаний завод стояв в селі Кагарликові, який мав де-які запаси горілки для потреб уряду. І той запас час-від-часу вивозився до Києва.

Коли перед Покровою відтранспортували, під охороною міліції та війська, двадцять спиртових бочок, то кагарлицька громада відчула, що її майже ограбували, і тоді ж ухвалила спирт, що зостався у головній цистерні, розібрати...

Міліціонерів, що охороняли цистерну, обеззброїли і поставили свою охорону... Чимало клопоту з тим мав участковий начальник міліції Іван Сокальський, умовляючи селян не робити нічого недозволеного.

Але селяни, добре знаючи, що зволікати зо своїм задумом не можна, бо міліція повідомить Київ і буде карати, в найближчий день зробили напад на завод.

Розбили колодки біля дверей і дірвались до цистерни, почали точити горілку і пити, хто скільки хотів і міг випити. Біля крану товпились бажаючі найскоріше дістати спокусливий напій.

Дужчі з лайкою та прокльонами відпихали слабших. Хто прийшов з відром, на того нападали ті, хто прийшов лише з кухликом, а то й з глечиком.

Ті, що чекали доступи до крана, нетерпеливились і заздріли тим, хто вже вточив цілісіньке відро, а хто мав повне відро, біг до хати, щоб його випорожнити та стати в чергу по друге...

Горілчаний випар п'янив натовп та розпалював його жадобу. Знайшовся хитрий, що прибіг з відром на довгій мотузці і він поліз по драбині, щоб зачерпнути горілки згори.

І таких хитрих знайшлося більше: черпали, розливали на голови натовпу, що чекав свою чергу. Але чимало було таких, що з нетерплячки товпились, кричали лізли до бійки, бо боялись, що або до них черга не дійде, або для них нічого вже не зостанеться...

Ото один з таких нетерпеливих поліз по драбині ні з чим, але лише щоби пересвідчитись, чи там ще досить горілки. А глянувши в цистерну, нічого у темноті не побачив, і черкнув сірника, посвітити собі...

Повітря, насичене спиртовим випаром, в мент загорілось і стався страшенний вибух... Вибух, що запалив горілку у цистерні, обілляв горілкою багатьох, спалив їх та викинув надвір.

Але чимало тут же горіло в пекельному вогні, гинули в страшних муках, кричали, хто ще міг, просячи рятунку.

Вибух чули по цілому селі. І всі догадались, що то сталось. Участковий начальник міліції поспішив на місце вибуху, до гуральні, де ще стояв вогненний стовп, де тік до ставу вогняний потік.

А навкруги того товпився народ, байдужий, що люди просто живцем горіли в пекельних муках. Ніхто майже не пробував рятувати потерпілих. А чимало було таких, що прийшли знову сюди з різним посудом, щоби захопити, як буде змога, коштовного пиття.

Доступитись до вогню не можна було. Щоби його гасити і відводити натовп від небезпеки, начальник міліції казав вигнати підводи з гноєм, яким гасили потік і разом бруднили його.

Але й ту загиджену рідину люди забирали в посудини і вдома фільтрували її, як вміли, та те й пили.

Коли вигорів весь запас горілки і можна було доступитись до місця катастрофи, то люди побачили жахливу картину: біля цистерни лежали обгорілі трупи людей, яких ніхто не міг розпізнати – волосся на голові не було, шкіра на животі потріскала, з одежі й сліду не було.

Погорільці лежали горілиць, з обома руками на грудях, наче силкувались їх розірвати. Видно їх пекла з середини випита горілка...

Животи набубнявіли, наче великі пухирі, а в де-кого й потріскали вони і з них вивалились кишки... Коли хтось хотів уявити собі пекло і грішників в ньому, то тут була правдива картина його!...

Звичайно, ніхто не знайшов винних в цій події. Винні і невинні лежали вже у братській могилі...

Кагарлицька подія нікого не навчила. А коли й стала прикладом, то лише лихою стороною...

Богацький П. З пережитого: Спогади // Вільна думка, 1955, № 12-52.

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

Як виглядає бункер на випадок ядерної війни під Херсонською ОДА

Це на всіх працівників обкому розраховувалося? — Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.

Два рукостискання до Грушевського. Моя зустріч з Надією Суровцовою

«Знаєте, у нас мешкає одна жінка… Вона може вам допомогти… Вона знає все… Якщо ви не боїтеся…» Я до сих пір пам’ятаю своє щире здивування. Чого б я мала боятися?!"