14 жовтня 1917

14 жовтня 1917: Кагарлицька подія

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села.

В селах же, де були гуральні і в них повні запаси горілки, апетити всіх були безмежні, бо й тут панував погляд, що, як і все колись панське, гуральня стоїть тут лиш до послуг громади.

Такий горілчаний завод стояв в селі Кагарликові, який мав де-які запаси горілки для потреб уряду. І той запас час-від-часу вивозився до Києва.

Коли перед Покровою відтранспортували, під охороною міліції та війська, двадцять спиртових бочок, то кагарлицька громада відчула, що її майже ограбували, і тоді ж ухвалила спирт, що зостався у головній цистерні, розібрати...

Міліціонерів, що охороняли цистерну, обеззброїли і поставили свою охорону... Чимало клопоту з тим мав участковий начальник міліції Іван Сокальський, умовляючи селян не робити нічого недозволеного.

Але селяни, добре знаючи, що зволікати зо своїм задумом не можна, бо міліція повідомить Київ і буде карати, в найближчий день зробили напад на завод.

Розбили колодки біля дверей і дірвались до цистерни, почали точити горілку і пити, хто скільки хотів і міг випити. Біля крану товпились бажаючі найскоріше дістати спокусливий напій.

Дужчі з лайкою та прокльонами відпихали слабших. Хто прийшов з відром, на того нападали ті, хто прийшов лише з кухликом, а то й з глечиком.

Ті, що чекали доступи до крана, нетерпеливились і заздріли тим, хто вже вточив цілісіньке відро, а хто мав повне відро, біг до хати, щоб його випорожнити та стати в чергу по друге...

Горілчаний випар п'янив натовп та розпалював його жадобу. Знайшовся хитрий, що прибіг з відром на довгій мотузці і він поліз по драбині, щоб зачерпнути горілки згори.

І таких хитрих знайшлося більше: черпали, розливали на голови натовпу, що чекав свою чергу. Але чимало було таких, що з нетерплячки товпились, кричали лізли до бійки, бо боялись, що або до них черга не дійде, або для них нічого вже не зостанеться...

Ото один з таких нетерпеливих поліз по драбині ні з чим, але лише щоби пересвідчитись, чи там ще досить горілки. А глянувши в цистерну, нічого у темноті не побачив, і черкнув сірника, посвітити собі...

Повітря, насичене спиртовим випаром, в мент загорілось і стався страшенний вибух... Вибух, що запалив горілку у цистерні, обілляв горілкою багатьох, спалив їх та викинув надвір.

Але чимало тут же горіло в пекельному вогні, гинули в страшних муках, кричали, хто ще міг, просячи рятунку.

Вибух чули по цілому селі. І всі догадались, що то сталось. Участковий начальник міліції поспішив на місце вибуху, до гуральні, де ще стояв вогненний стовп, де тік до ставу вогняний потік.

А навкруги того товпився народ, байдужий, що люди просто живцем горіли в пекельних муках. Ніхто майже не пробував рятувати потерпілих. А чимало було таких, що прийшли знову сюди з різним посудом, щоби захопити, як буде змога, коштовного пиття.

Доступитись до вогню не можна було. Щоби його гасити і відводити натовп від небезпеки, начальник міліції казав вигнати підводи з гноєм, яким гасили потік і разом бруднили його.

Але й ту загиджену рідину люди забирали в посудини і вдома фільтрували її, як вміли, та те й пили.

Коли вигорів весь запас горілки і можна було доступитись до місця катастрофи, то люди побачили жахливу картину: біля цистерни лежали обгорілі трупи людей, яких ніхто не міг розпізнати – волосся на голові не було, шкіра на животі потріскала, з одежі й сліду не було.

Погорільці лежали горілиць, з обома руками на грудях, наче силкувались їх розірвати. Видно їх пекла з середини випита горілка...

Животи набубнявіли, наче великі пухирі, а в де-кого й потріскали вони і з них вивалились кишки... Коли хтось хотів уявити собі пекло і грішників в ньому, то тут була правдива картина його!...

Звичайно, ніхто не знайшов винних в цій події. Винні і невинні лежали вже у братській могилі...

Кагарлицька подія нікого не навчила. А коли й стала прикладом, то лише лихою стороною...

Богацький П. З пережитого: Спогади // Вільна думка, 1955, № 12-52.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Танковий етюд в рожевих тонах

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем

Роман Кирчів: «Як намагалися мене заарканити»

Склалося так, що з юних років я опинився у полі зору чи не найзловіснішого витвору більшовицької тоталітарної системи, її органів безпеки. Вони намагалися зробити мене своїм прислужником і за непокору переслідували та всіляко шкодили і пакостили мені.