12 березня 1917

12 березня 1917: Цілий Невський заповнений маніфестантами

Маніфестація зробила величезне вражіння. Про неї повно було розмов серед столичного населення, а другого дня газети, окрім хронікальних звідомлень, майже всі вмістили статті з приводу маніфестації, якої не було ще до тoгo часу. Українську справу виразно поставлено в пресі на чергу дня.

З революційним вибухом виявилася навні українська стихія в столиці, і тоді стало ясно, яка вона була сильна тут та як обставини режиму її притлумлювали.

Перепис, перед тим літ за десять переведений, виявив всього 11 тис. українців у столиці, а в українській маніфестації, що одбулася на початку революції, взяло участь біля 30 тис.

А той піднесений настрій, що ним перейнятий був тлум маніфестантів, наочно показав, що у тих 30 тис. українського люду національне почуття живе й діяльне.

Отже великою моральною сатисфакцією було впевнитись, що українська робота в столиці, яку провадило старше громадянство серед кол інтеліґентських, а молодше в салдатських та робітничих сферах, не була марна, бо мала відповідний ґрунт під собою та виявилася у добрих наслідках.

В шпугах cтapого режиму настрої тої маси стихійних українців не знаходили для себе відповідних форм вияву, інтеліґенція численно відвідувала щорічні академії й панахиди в роковини Шевченкові, а решта - сірий люд український приховував свої почуття національні серед чужинських обставин.

І треба було бачити, як те почуття радісно вибухало, коли такий затурканий тими обставинами українець чув рідну мову, пісню та взагалі стикався з якими будь проявами українського національного життя.

Найбільше українського елєменту в столиці та в її околицях було серед війська.

Ґвардейські полки переважно, а деякі майже виключно комплєтовані були з українців - українська порода, що мала козацькі традиції, давала найліпший матеріял для зразкового війська.

Отсі низи українського населення столиці й дали головні кадри тoгo натовпу, що створив величезну національну маніфестацію 12 березня. Отими власне низами й збільшився український елємент у столиці, збільшився не кількісно, а саме через зріст національної свідомости.

За влаштування маніфестації взявся найголовніше молодий, рухливий революційний комітет, у який на початку революції перетворились орґанізації, що вже перед тим існували.

В орґанізації взяли участь й інші українські установи: Товариство ім. Шевченка, Благодійне товариство, Український клуб "Гpoмaдa", Toвариство українських поступовців, Українська соціял-демократична робітнича партія, Українське літературно-художнє товариство.

Справа то була не легка, клопітна, Вимагала багато енерґїі, руху, біганини.

До тої роботи притягнуто було всі сили, напруження їх було дуже велике, бо добре розумілося значіння сеї першої ґрандіозної української маніфестації в столиці. І результати тих старань були справді блискучі.

Вирішено було сполучити маніфестацію з роковинами Шевченка. 12 березня відбулася панахида в Казанському соборі, а опісля на площі біля собору - маніфестація. Видано й широко pocповсюджувано такий плакат:

 

Ледве чи багато українців у Петербурзі не прийняли участи в маніфестації, хіба ті, що живучи на околицях, не знали про неї.

Опріч маси цивільної публіки, що зайняла всі тротуари, підвищення перед церквою та, де було можна, площу, взяли участь у маніфестації українські військові частини, - деякі прийшли у повному складі, в урочистих строях.

Серед тих частин мальовничо визначався бувший конвой бувшоrо царя, на конях, сей конвой складався з кубанських козаків у старій козацькій уніформі.

Над усім тим людом, що в більшості прикрашений був стрічками національних кольорів, маяло безліч художньо виконаних прапорів жовтоблакитних.

Настрій урочистий, підвищений. Зразковий порядок, стриманий український гoвip.

І гадки не було, щоб увесь той люд мiг уміститись в церкві. Настоятель собору, митрофорний протоєрей Філософ Орнатський (пізніше розстріляний большевиками) вирішає відправити панахиду назовні собору - на підвищенні перед церквою.

Біля дyxoвенства стали орґанізатори та представники недержавних народів Росії.

Протоєрей Орнатський, знаний красномовець церковний та ще розчулений зворушливими обставинами такої служби, виголошує натхненне слово; вказує на добрий помисл помянути память борця за волю у великі дні загального свята та пропонує одночасно помолитися і за всіх, хто життя своє оддав за добро народу та в обороні його волі.

Увесь многотисячний люд відспівує "вічну пам'ять", багато стають на коліна.

Після панахиди церковної відбувається панахида горожанська. Роспочав її П. І. Зайцев промовою про національні й політичні ідеали Шевченка та їх звязок із традиціями української демократії.

Затим виступають представники польської молоді, литовців, естонців, фінів. Г. К. Голоскевич в імені орґанізаційноrо комітету вияснює цілі маніфестації виявити в нових умовах зміст та силу наших жадань.

По закінченню маніфестації на Казанській площі увесь натовп поволі, в порядку, вливається в Невський проспект.

Порядок зразковий - ланцюги молоді не дають змішуватись стороннім глядачам з маніфестантами. Наперед визначені роспорядчики вказують чергу й напрям окремих відділів.

І тепер, наче жива, стоїть перед моїми очима на підвищенню церковного портику струнка постать молодого старшини Петра Крамаренка, що дзвінким голосом та рішучими рухами оддає команду.

Головним pocпорядчиком походу був полонений Аґатон Добрянський-Короленко, який ще до революції утік з заслання та переховувався в столиці, ховаючись під студенськими ліжками.

Цілий Невський заповнений маніфестантами.

Напереді військо з стягами, за ним делєґації, студенські громади та сила гpoмадянства, а на горі мають жовтоблакітні та червоні прапори з написами: "Хай живе вільна Україна", "Хай живе демократична федеративна республіка Росія" та ін.

Військові оркестри та хори ідуть в перервах між маніфестантами. Співали добре. Коли співається український гимн чи "Заповіт", усі знімають шапки.

Похід звертає на Литейний проспект, простуючи до тодішньої революційної Мекки - до палацу Державної Думи.

Звідти виходить член виконавчого комітету М. Соколов, вітає маніфестантів та заявляє, що комітет визнає всі жадання української дeмократії та, виходячи з засад республіканської федерації, буде разом із українською демократією боротися за її права.

Несподівано витикається незнана постать та починає закликати салдатів, аби припинили війну, але під оклики обурення зашивається в нaтовп.

Маніфестація зробила величезне вражіння. Про неї повно було розмов серед столичного населення, а другого дня газети, окрім хронікальних звідомлень, майже всі вмістили статті з приводу маніфестації, якої не було ще до тoгo часу.

Українську справу виразно поставлено в пресі на чергу дня.

Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина третя. - Варшава, 1934. - С. 330-335.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".