27 листопада 1918

27 листопада 1918: Протест латишів України

Простий селянин, зі стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми. Але ми заявляємо: большевики і латиші це не одне й те саме. Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти

На стовпах для обʼяв по м. Києву розклеєні величезних розмірів прокламації під заголовком:

"Вони йдуть по селянський хліб… Червоні отряди большевиків спішать в українські села по хліб. Похід китайців і латишів за селянським хлібом".

Змістом і стилем проклаамція ця важить на темного читача, якого особливо може вразити заклик: "похід китайців і латишів за селянським хлібом", а через те простий селянин, з стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми.

З приводу цієї прокламації латишський центральний комітет на Україні заявляє: большевики і латиші це не одно й те саме.

Латишів, належних до партії большевиків, по їх же офіціяльним даним (газета "Циня" 13 серпня 1918 р., № 118) усього тільки 3293 чоловіка, а латишських вояків-большевиків тепер ще менше, ввесь же латишський народ налічує коло 2 ½ мілійонів чоловіка.

Це яскраво показує, що латишів-большевиків, коли брати їх у відношенні до всього народу, взагалі дуже мало.

Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти і дуже часто самі виступають супроти латишських національних організацій.

Латишам, як народові, взагалі нема чого йти з берегів Балтийського моря сюди на Україну по хліб.

Латвія – країна хліборобська і стоїть на дуже високому ступіні хліборобської культури, а тому в українському хлібі не має потреби.

Народ латишський ні з українським, ні з руським народом не ворогує і до походу на Україну по хліб не готується.

Але як за часів війни, року 1915 багато латишів утікло від ворога, або було вигнано військовими частинами з рідної землі сюди на Україну, звідки їх і до цього часу не пускають, то прокламації, яка вище наведена, можуть викликати ворожнечу серед темного люду до неповинних ні в чому латишів біженців.

Голова (підпис)

Писар (підпис)

Нова рада, № 223, 27(14) листопада 1918 року

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.