9 листопада 1917: Дбаймо про свою столицю!

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Українська Рада міста Київа дуже вчасно робить заходи, щоб надати нашій столиці національного обличча. Київ повинен бути українізований, прикраситися українськими написами, будівлями в національному стилю, українськими назвами вулиць.

Культурні народи всюди в Європі мають добрий звичай охрещувати вулиці своїх міст іменами національних героїв і визначних історичних подій, - те саме ми мусимо запровадити в себе.

До цього часу чуже панування на нашій Україні і в Галичині не давало виставляти перед очі народу імена наших визначних людей, і всі добре ще пам’ятають боротьбу, що провадилася у Львові незадовго перед війною з приводу переіменування одної з львівських вулиць у Шевченківську.

У нашій Україні лиш де-котрим провінціяльним містам пощастило мати у себе вулиці Котляревського та Шевченка. Київські-ж вулиці, площі і садки було забруднено іменами Столипиних, Бібікових, августіших і величних Николаїв, Олексіїв та Олександрів, що були тільки образом злоби до нашого краю і провідниками усієї дикої й смертельної ворожнечі до нашого народу.

Але Київ та Україна мала своїх великих і визначних людей – народолюбців, носителів свтіла, національних оборонців – преславних Кипріянів, Олельковичів, Сагайдачних, Могил, Плетенецьких, Туптал…

У нім пробували й робили своє велике діло Шевченко, Драгоманів, Костомарів, Антонович.

Тих людей і треба згадати у Київі. Це вони донесли до нас нашу рідну традицію і тепер їм треба дати за те всюди почесне місце.

Знесення памʼятника Петру Столипіну у Києві. Березень 1917 року

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Скажуть, що треба хліба городянам, а не перехрещування вулиць. Але ж не хлібом єдиним живе чоловік, а тим паче тепер!

Певно, що гріх ламати все без розбору, бо у Київі є вулиці і площі, в іменах котрих зафіксовано певні моменти Київської історії чи топографії – вул. Стрілецька, Рейтарська, Виноградна, Кловська й т.д., цих імен нехай не торкається нічия рука, але кому щось доброго говорять імена Столипина, або назви царського саду, царської площі, Олексіївського парку?

Встала Україна і повинна відновитися колишня краса її культури; з наших міст, і з столиць має йти напружене перебудування нашого оточення зовнішнього і внутрішнього нашого життєвого укладу.

Зачинаймо його з Київа! Нехай тут не будується більше ні одна церква в чужому стилі, не зʼявляється ні одної камʼяниці і памʼятника, нехай прикрасяться наші вулиці іменами і згадками про наші національні гордощі і нехай покажуть ті святі імена нашим і чужим людям, що ми теж не бідні, і що ми вміємо теж цінувати своє добро.

Справу з переміною назв де-яких вулиць на українські, треба в магістраті не занехаяти, а піднести зо всею силою, щоб слідом за нею братися за инші такі справи планомірно, систематично і завзято.

Нова рада, 1917, № 173, 27 жовтня.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.