1 січня 1919: Організація влади

Чи вдержимось ми, чи витримаємо ми перед цілим світом цей – нігде правди діти – надзвичайно трудний іспит, іспит по державному праву? Вірю і сподіваюся зо всім громадянством нашим, що ми і цей іспит витримаємо.

Але… але тільки тоді коли, як і в перший перед повстанчеський час, ми будемо спіратись на нашу організованість. Дезорганізованість, відсутність солідарности в цей мент для нас довчасна смерть, наша погибіль.

І цю організованість, цю солідарність, я би сказав державний розум, такт, толерантність в першу чергу повинна виявлять наша влада.

Дезорганізація влади і в звичайний "мирний" для держави час – лихо надзвичайне, в період же бурхливий, революційний, дезорганізація влади – річ воїстину страшна, це перший крок до катастрофи…

Через це одним з найважлив[іш]их завдань уряду в цей мент є пильнувати за правидловим виконанням органами влади своїх обов’язків, треба стежити надзвичайно, щоби виконавчі органи влади, здійснюючи свої урядові функції, не відступали від закона і права.

Треба вживати всіх заходів, щоб органи влади були од мала до велика пройняті всією важливостю епохи і серьозністю мента, який переживає зараз наша Україна, наша відновлена молода республіка; треба стежити за тим, щоби в діях влади абсолютно не було місця тому, що по-російськи нам добре відомо під назвиском "усмотрение".

Усмотреніе навіть і в революційні моменти завше вносить в життя, і без того бурхливе, ще більший заколот, ще більшу трівогу.

На жаль, життя виразно зазначило, що і у нас на Україні серед представників нашої республіканської влади ще й за часи Центральної Ради були свої бонапарти, які рахувалися не стільки з почуттям права і вимогами закона, скільки з вимогами своєї "революційної" совісти…

Досвід ми маємо, що це до добра не доводило, а лиш ускладняло роботу державного механізму, не даючи змоги поставити як слід, державний потяг на певні рельси.

І зараз уряд наш, маючи вже певний державний досвід, з усякими проявами наполеонізму, перебільшенням влади, відомственними інтригами, службовим самолюбством повинен невпинно боротись.

Неможливо, наприклад, щоб органи адміністраційної або й військової влади втручалися безпідставно з порушенням елементарних вимог в справи судові; неможливо терпіти, щоб ці-ж органи влади увільняли своєю владою арештантів, які рахуються за судовою владою, не повідомляючи навіть про таке увільнення ту владу, по постановах котрої ці арештанти знаходяться під вартою і т.ин.

І, коли б що-небудь подібне трапилось уряд повинен вживати самих рішучих заходів, щоби припинити службовий азарт надто енергійних адміністраторів.

Взагалі зо всім тим, що підриває авторитет влади, вносить в життя плутанину, сприяє зросту неприємних відносин між представниками окремих галузів влади і веде часто до самих серйозних для держави наслідків уряд повинен рішуче боротись.

Такі з’явища сприяють дезорганізації самої влади, тоді як в її організації на ґрунті права – наша сила і міць.

Нова рада, 1919, 1 січня, № 1.

Теми: Українська революція