2 січня 1919: Новорічні заяви Володимира Винниченка

Чутки про непорозуміння в Директорії абсолютно не відповідають дійсноcті.

Вся Директорія твердо і неухильно стоїть за свою декларацію. Ця декларація намічена ще у Вінниці, принята всіма одноголосно і однодушно, всіма боронитиметься до кінця.

Можуть бути ріжні темпераменти у людей, ріжні відтінки світоглядів у людей, але це ще не означає незгоди серед Директорії.

Чутки про конфлікт з Петлюрою, арешт його мною, а ним мене, про дуель поміж нами—це просто наслідок обивательської психології. Обиватель не може повірити що двоє людей, які брали участь у спільній громадській роботі можуть між собою помиритися.

Єсть також чутки, що ніби-то є поза Директорією якісь сили, котрі направляють діяльність Директорії не по бажаному напряму. Таких сил нема, а чутки ці засновані на таких непорозуміннях, які були у військової влади з професійними союзами.

Ці непорозуміння тим сумніші, що наше військо єсть цілком демократичне і у переважній своїй більшости буде охоче і цілком щиро з зброєю в рухах одстоювати соціальну й національну програму Директорії.

До мене доходять чутки, що пани фабриканти, грунтуючися на цих непорозуміннях військової влади з профісійними союзами, хочуть зʼігнорувати права пролетаріята і здобутки революції у сфері робітничого руху.

Це цілком даремні сподіванки панів фабрикантів: нехай вони знають, що ті самі січовики будуть своєю збройною силою боронити інтереси робітництва проти замахів на ці інтереси фабрикантів.

Так само реакційні чорносотенні російські кола зв'язують широку соціальну програму Директорії з надіями на приход сюди большевизма, а через те на майбутнє відновлення єдиної неділимої Росії.

Це також сподіванки цілком даремні: Директорія дійсно, маючи своєю метою радикальну перебудову соціяльного устрою України, думає провадити цю велику роботу в формах організованих, спіраючись на всі трудові класи України, а через те форми большевицькі, а особливо а допомогою совітського війська являються для України, на думку Директорії неприємленими.

Наша орієнтація є на соціальний рух західньої Європи, а не східньої.

Національні, історичні, побутові, соціяльно-економичні та міжнародні умови України відріжняются від умов Росії, тому форми соціяльного руху можуть бути також ріжними, як вони є ріжні в Німеччині, що стає також на ґрунт радикальної соціальної перебудови.

Самостійність Української Республіки є припечатана кров'ю нашого народу. Цю печать можна зірвати тільки з життям нашої нації.

Володимир Винниченко та Симон Петлюра розмовляють на Софійському майдані 19 грудня 1918 року. Кадр із кінохроніки

Ми будемо боротись за неї не тільки з внутрішніми ворогами своїми, але зо всякими зовнішними, яві зазіхатимуть на право нашого самовизначення. І тут я мушу розчарувати реакційні кола російського громадянства.

З міжнароднього погляду становище України в даний момент єсть задовольняючий бажання всякого щирого і українського патріота.

Держави Антанти хоча офіціяльно до цього часу не всі признали Українську державу, але про непризнання її абсолютно не було у держав Антанти ніякої постанови.

Остаточне вирішення цього питання мав відбутися на мировому конгресі, але мушу зазначити, що держави Антанти збирають в Руминії з усією високою військовою техникою як танки, осліпителі і не є виключеним, що вони ці сили можуть проти нашої волі двинути на Україну, коли тут запанують анархичні форми чисто російського большевизма.

Ніяких угод чи договорів Директорії з Антантою щодо війни з ким-би то не було — не було й нема.

Так само до цього часу нема ніякої угоди з совітською Росією, хоча совітська Росія невідомо з яких причин розпочала й провадить військові операції проти Української Республіки, при чому повинен зазначити, що ті явища, які спостерігаються під час цих операцій, дають привід думати, що ці операції провадяться в спеціяльних інтересах: захвату нашої території для вивозу яко мога більшої кількости хліба, цукру й вугілля.

Місця, де проходять большевики, цілком спустошуються. Хліб, цукор і всякі продукти силою відбіраються, грузяться в вагони та відправляються в Росію майже без жадної компенсації.

Поводження ж з представниками української влади, а також української нації є настільки жорстоке, нелюдське та разлючене, що це дає право думати про їхні агресивні замахи і на нашу національність і на державність.

Письменницю Єфименко та її родину вирізано тільки за те, що вони були українцями.

Розуміється, таке відношення совітської Росії викликає з нашого боку бажання яко мога швидче вияснити дійсні наміри правительства народніх комісарів, щоби вияснити їх перед працюючими масами українського народу.

Конгрес трудового народу, який має незабаром зібратися з усієї України, має оцінити ті наміри, і з усім своїм авторитетом так чи инакше реагувати на них.

Цензура істнуватиме доти, доки не будуть закріплені здобутки нашої революції і доки нам не стоятиме на перешкоді безвідповідальна агітація, до того ж моменту лишилося ждати вже не довго, крім того цензурі підлягають тільки питання самостійности, або збройні виступи проти Директорії.

Про все життя можна писати вільно.

Вчора ми послали ноту Російській республіці з запитанням, чого хочуть російські урядові кола, чого вони наступають і які цілі вони мають, провадючи це наступання?

Письменниця та історик Олександра Єфименко, вбита у своєму будинку на хуторі Любочка разом з донькою Тетяною 18 грудня 1918 року

Чи не знайде правительство комісарів можливости відновити перервані мирові переговори?

Наша позиція — цілковитий нейтралітет.

Становище в Донецькому районі досить тяжке: до нас надходять заяви, що донські козаки ставляться до робітників дуже вороже. Ми вживаємо заходів аж до посилки війська, щоби захистити інтереси робітництва.

Ми вимагаємо виходу дончаків з нашої території й думаємо, що цього добʼємось.

Коли нам не перешкоджатимуть сторонні елементи, що приїздять до нас з чамайданами керенок, та ті недобитки гетьманщини, що повтікали а державної варти, котрі також агітують за большевиків, бажаючи завести у нас анархію, щоб таким чином стягти на нас виступ Антанти, що є їх таємною метою, коли нам вдасться твердою рукою спинити роботу цих руйнуючих елементів, - то наша робота уявляється мені такою, яка матиме колосальне значіння для дальшої історії України.

Природні багатства України, розумно й справедливо використані, можуть зробити наш край одним в найщасливійших країв світу.

Справедливий соціальний розподіл здобутих працею і природніх багацтв може за короткий час поставити на високий культурний та соціальний рівень наш народ.

Перший кроком у цьому напрямі є для нас розпреділення між працюючими багацтв земельних.

Директорія, маючи на увазі це розпреділення в той же час ставить, собі метою збереження сільсько-господарської культури і розвиненої техніки.

Так само в других сферах Директорія матиме на меті інтереси широких мас, але разом а тим дбатиме, щоб економичний стан нашого краю від того не понизився.

З цею метою Директорія звертатиме пильну увагу, щоб не було ніякого саботажу в промисловости, та щоби продукція збільшилася.

Зауважу, що на наше цукроварство Директорія вже звернула увагу.

Вже відмічено, що наші цукроварі за час безконтрольного панування під час гетьманщини звели до мінімума продукцію цукру, що одначе спало важко не на їхні плечі, а на плечі споживачів цукру, себ-то всього населення.

З таким станом, з таким ігноруванням інтересів народу Директорія миритися ніяк не буде.

Директорія ще має замір серʼозно боротися з спекуляцією, і дуже було-б добре, коли-б населення прийшло нам на поміч, посилаючи всякі перевірені фактичні донесення (не доноси) на імʼя спеціяльної комісії, або й самої Директорії.

Бажано також подавати відомости про ріжні зловживання урядовців, контр-революціонерів та ріжних гетьманських недобитків.

Нова рада, 1919, 2 січня, № 2.