21 квітня 1917

21(8) квітня 1917: Зі спогадів про 1917 рік

"Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

На першому Українському Військовому Конгресові, що відбувся в Києві, в залі Купецького Зібрання 6, 7 і 8 квітня (за стар, стилем) 1917 року, автор цих рядків, як один з делегатів того Конгресу, був свідком палких патріотичних заяв представників нашого війська й фльоти. Не можна забути той ентузіязм, з яким виголошувались ці заяви.

Як нині бачу плечистого моряка з Чорноморської Фльоти, що, закінчуючи свою промову, вигукував: "Кажіть, наказуйте нам, і фльота пішки прийде боронити Україну!"

Та на цей гарячий вияв українського патріотизму старий професор М. Грушевський якось не вдоволено засовавсь на кріслі. А коли мій знайомий інж. Федір Коломійченко та інші caмостійники викрикували: "Хай живе Самостійна Україна!", то з різних місць почулися протести та вигуки "геть!"

І от у цей час соціял-демократи вносять на залю величезних розмірів червоний прапор і несуть його до довгого столу, де сиділа президія Конгресу. На прапорі великими літерами було написано: "Хай живе соціялізм" — і ні словом не згадувалось про Україну.

Прапор цей розгортають, розтягають і якийсь час тримають отак розтягненим, так що він мало що не закривав усієї президії.

Заля вся була густо вдекорована жовтоблакитними прапорами й прапорцями — отже виглядало так, ніби на тлі наших світлих і ніжних національних кольорів нараз бризнуло кровʼю.

Пам'ятаю, що той колір крови тоді чомусь особливо мене вразив. Якийсь незрозумілий непокій прокинувся в моїй душі. Та червоний прапор вразив тоді й багатьох інших делегатів — хоч тоді ще нікому з нас і в голову не приходило, що той червоний прапор стане пізніше символом пролитої крови багатьох міліонів наших людей, символом катівні, якої ще не зазнала Україна від колиски свого існування...

Тоді — щойно за якийсь місяць перед тим Конгресом — записався я був до партії Українських Соціял-Демократів. Тоді ж бо видавалось, що справжній українець не може не бути соціалістом. І от, вражений відношенням до промовців-вояків й антисамостійницькими промовами моїх партійних "товаришів", а особливо тим колосальним червоним прапором, на якому величезними чорними літерами було написано про соціялізм і цілком забулось про Україну — я довго не вагався...

Як тільки надійшла перерва, я подався до партійного столика соціал-демократів й звернув там мого партійного білета...

Немовби з душі моєї звалився тяжкий камінь. Почував себе в той мент так, ніби очистився я від найбільшого свого гріха...

«Стежками предків»: українська Сяніччина

Цьогоріч у червні відбулася друга в своєму роді пошукова експедиція «Стежками предків», основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття жили на теренах сучасної південно-східної Польщі. Львів'яни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото- та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.

Чи здійснювала ОУН замах на Йозефа Геббельса?

У 2006 році в Україні вийшов доволі непогано зроблений десятисерійний документальний серіал Ігоря Кобріна «Собор на крові» про історію українського націоналістичного руху 1920-1940-х років. З нього можна отримати чимало цікавої інформації. Але навряд чи щось може зрівнятися за цікавістю з сенсаційною знахідкою творців серіалу: у червні 1934 році, здійснюючи вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Організація українських націоналістів насправді мала на меті вбити... Йозефа Геббельса, який саме перебував 13-15 червня у Польщі з візитом!

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка