19 квітня 1917

19 квітня 1917: Перший крок по шляху організації державності

Вся провінція, всі глухі, хуторянські закутки, міста, містечка, села - все заворушилось, все занепокоїлось. Центральна Рада оповістила скликання національного конгресу.

… Центральна Рада оповістила скликання всеукраїнського національного конґресу на 5-6-7 квітня 1917 року.

Скликалися вся Україна, вся пробуджена, обвіяна новим чуттям, огріта новими надіями, непокійна, палахлива, нетерпляча в своїх сподіваннях, пам'ятлива на минуле безбуття, пронята одною метою й одною волею — вся українська земля.

Бо не тільки сивий Київ помолоділими руками згортав до купи всі свої недобиті царизмом і народжені революцією сили.

Вся провінція, всі глухі, хуторянські закутки, міста, містечка, села все заворушилось, все занепокоїлось, все пригадало своє колишнє небуття.

Це не конференція якоїсь партії скликалась, не з'їзд партій, — скликались представники всіх партій, усіх орґанізацій, усіх товариств, представники всіх кляс, станів, представники від усіх пробуджених і непробуджених.

Все, що почувало себе українським, що відчувало необхідність єдности, все мало бути представленим на конґресі української землі.

Коли сходяться представники всіх партій, кляс і станів, то, очевидно, вони всі разом мають представляти щось одне. А це одне було — українська нація.
Руські мали підстави турбуватись з приводу цього конґресу.

Не руська, не російська, навіть не малоросійська, а цілком окрема, своя, українська нація.


І цілком зрозуміло, що перед одкриттям Конґресу по Київу в неукраїнських колах стала ходити чутка, що Конґрес має оповістити себе Українськими Установчими Зборами, проголосити Федерацію й взяти всю державно-політичну владу на Вкраїні в свої руки.

… руські реакційні, буржуазні та ріжні псевдодемократичні кола дуже тим затрівожились.

Але трохи незрозуміло те, що запальним виразником тої трівоги виступила руська демократія, що голова ради робітничих депутатів „соціаліст" К. Нєзлобін загрозив розгоном Конґресу салдатськами штиками.

Розуміється, якийсь собі там К. Незлобін ще не був усією руською демократією. Але цікаво те, що ніхто з руських демократів не обурився на К. Нєзлобіна, ніхто не сказав, що цей штиковий діяч не може стояти на чолі ради робітничих депутатів.

Всі, правда, казали, що це сумне непорозуміння, що К. Нєзлобін зробив нетактовність, що його не так зрозуміли.

Газетне повідомлення про скликання Всеукраїнського національного конгресу

К. Нєзлобін зробив, дійсно, нетактовність: він вихопився з своєю погрозою, не розшолопавши, в чому річ, не порадившись з більш досвідченими, дозрілими ворогами українства. Його засліпив гнів і він не втримав його в собі.

Але це була корисна для українства нетактовність: ми побачили, що наш „старший брат" завжди мав для нас у кишені кулака.


Але ми не лукавили, коли казали всім, зтурбованим росіянам, що Конґрес зовсім не має на меті проголошувати себе Установчими Зборами й брати державно-політичну владу в свої руки.

Насамперед, ми не мали для цього відповідних ні фізичних, ні матеріальних, ні духовних сил. Військо, отой штик, яким нас погрожували ще раз знищити, було не наше, хоч, може, частками й складалось з українського елементу.

Вся адміністрація, всі органи управління були не наші. Не вважаючи на те, що вся провінція, всі села були українські, руська демократія вважала справедливим і потрібним, щоб керуючі центри були неукраїнські.

Духовні сили наші були тільки в процесі збірання й формування.

Отже, дійсно, наївно було думати, що Конґрес захоче й зможе зробити такий недозрілий крок. Ні, ми цього не мали на меті.

І Конґрес як найкраще виявив усю повноту, щирість і одностайність волі й хотіння всіх національно-свідомих верств української нації. Всі позіції Центральної Ради були скріплені, ухвалені й підперті зібранням представників України.

Три дні велика заля Купецького Зібрання була насичена ентузіазмом, однодушним устремлінням до одної мети: цілковитого визволення від усіх форм національного утиску й негайного зафіксовання в державно-правних формах з усіма випливаючими з того консеквенціями.

Меморіальна дошка на будинку київської філармонії, у якому відбувався Всеукраїнський національний конгрес 19-21 квітня 1917 року. Дошка встановлена у 2007 році.


Конґрес був першим кроком відродженої нації по шляху державности.

Будучи одночасно сильним орґанізуючим і аґітаційним засобом, він став першим, підготовчим етапом у творенню як ідеї української держави, так і в частковому переведенню її в життя.

А саме: Конґрес, як повновласний орґан національної волі, офіціально передав усю свою повновласть вибраному з себе органові: новій Центральній Раді.

З цього моменту Центральна Рада ставала, дійсно, представницьким, законним (по законам революційного часу) орґаном усієї української демократії.

Всі виступи її надалі мали вже характер правний, оскільки, розуміється, право української соборної демократії поважалось ким небудь, крім самого українства.

В кожному разі для українства, для свідомих його елементів і для тих елементів, які інтуітивно, законами чистої природи схилялись до свого самопізнання, (а їх були мілліони), для української нації Всеукраїнський Конґрес у квітні 1917 р. і вибрана ним Центральна Рада були революційно-правними орґанами, а воля їхня, постанови їхні мали морально-обов'язковий характер.

Це був перший камінь у будові української державности.

І з гордостю кожний українець може сказати, що не насильство, не примус, не обман, не грабіж чужого були фундаментом нашої відроджуваної держави, а добра воля, щиросердне хотіння, ентузіазм і самовідданість всіх складових і будівничих елементів її.

Винниченко В. Відродження нації. - Ч. 1. - Київ-Відень: [З друк. Христофа Райсера Синів у Відні], 1920. – С. 87-94.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.