20 квітня 1917

20 (7) квітня 1917: Нова національність

Він знає, що з його великоросіянин ніякий, за українця ж визнати себе страшнувато: ще ж недавно все зле та лихе лопатою горнув він на те українство

"Киевлянин" подав недавно дуже цікаву звістку. В Києві закладається "Общество юго-россов", щоб об'єднати якісь ближче не означені "демократичні" елементи на території України.

"Юго-россом, - пояснює замітка, - зветься той, хто визнає за свою мову - російську літературну мову, а за місце своєї роботи - територію вільної України.

Товариство силкуватиметься вияснити й оборонити права національної меншості й боротися з усякими вузьконаціональними течіями, хоча б звідки вони виникали.

Вирішаючи всі громадські справи, товариство йде попліч з українською демократією, вимагаючи всюди пропорціонального представництва" ("Киевлянин", ч. 86).

Ще раз кажу - звістка надзвичайно інтересна: вона зазначає той шлях, яким можуть піти в недалекім часі стосунки між українською демократією та сторонніми елементами з тієї меншості, що вважає себе на українській землі за російську.

Цілком натурально, що така група, працюючи на Україні, хоче йти в контакті й добрій злагоді та порозумінні з українською демократією, бо тільки за такою обопільною згодою й може бути якась продуктивна робота.

Тим більше, що особливо попервах, на початку нового життя, можуть траплятися і взаємні непорозуміння, і деяка нерівність у роботі, і навіть просто нервовість, що залежить од малої знайомості з настроями й внутрішнім життям сусідів на одній території.

Ця мала знайомість і тепер уже виявляється досить. Напр., серед київського громадянства ходять чутки про "засилье" українців, які ніби хочуть вигнати з України мало не всіх неукраїнців, або принаймні звести їх на становище поневолених національностей.

Звичайно, що такі чутки і теревені не спираються на які-небудь факти, або офіціальні заяви з українського боку.

Газетна публікація програми Товариства "юго-росов"

Спершу здивування - "одначе, їх не так-то вже й мало!", потім переляк - "а ну ж ну, вони почнуть поводитись не так, як у пристойному громадянстві належить", нарешті й обурення - "занадто багато хочуть, коли домагаються якоїсь там автономії".

Це просто безмежна область того обивательського настрою, що найскладніші питання з одного маху розрубає; це наслідок того переляку, що охопив деякі круги місцевого, з національного погляду цілком невиразного, громадянства, перед яким враз стали на повен зріст українські домагання, підперті тепер уже не "купкою фантастів", а широкими масами.

Такі етапи того обивательського настрою: од здивування до обурення. І це так легко зрозуміти бо звичайний обиватель не хоче завдати собі праці, щоб самому познайомитися з новим для себе з'явищем, - ні, він волить ширяти в сфері чуток та поголосок, волить і себе хоч трохи теревенями про вигадану небезпеку розважити.

Боюсь, що й на "обществе юго-россов" теж лежить - і не тонкий - намул такої ж самої обивательщини. Насамперед, що це за "юго-россы" такі і з яких таких "демократичних" елементів вони складаються? - запитає, певне, не один, прочитавши звістку в "Киевлянине".

Видима річ, що це не великоросіяни, бо останнім нема жадної потреби ховатись за нововигаданим псевдонімом.

Виходить, що це старі наші знайомі - землячки, що досі себе чванливо величали "тоже малороссами", або "малоросами, говорящими по-русски", і на цій підставі гудили українське письменство за "ковальство", "вузість" і т. ин.

"Ведь я тоже малорос и Шевченко понимаю, а вот они пишут на выдуманном галицийском наречии: какой-то "маслак", напр." - ось звичайний тип їхніх міркуваннів.

Очевидно, демократизм тут і не ночував, а просто буйний і несподіваний для цих людей зріст українства поставив їх перед фактом, якого вони поки що перетравити не можуть, з яким дати собі раду не здужають.

Досить гарно ілюструє настрої й становище цих "тоже малороссов" надрукована у тому ж таки числі "Киевлянина" стаття д. Єжова, який зовсім безпорадно стоїть перед фактами й глибокодумно міркує про те, як йому бути тепер, коли з'явились несподівано оті українці. Становище справді не з гарних!

Але вихід з його зовсім не в товаристві "юго-россов".

Єсть дві реальні народності - або українська, або великоруська; створити ж раптом ще й третю - "юго-руську" - значить не тільки не знайти дверей, а попросту між двома соснами заблудитися.

"Юго-руссизм", - це не більше як ознака нерозуміння, обивательської несвідомості й обивательських же таки страхів перед чимсь невідомим, обивательського ж і "придіте поклонімося" перед традицією та рутиною.

Газетне повідомлення про "юго-росов"

Був час, коли обиватель ховався собі в теплому кубелочку тих традицій і почував себе в цьому захисті, мов за кам'яним муром. І коли цей мур враз захитався, обиватель втратив твердий ґрунт під ногами, позбувся і спокою, й пристановища.

Він знає, що з його великоросіянин ніякий, за українця ж визнати себе страшнувато: ще ж недавно все зле та лихе лопатою горнув він на те українство... Чи не попробувати чогось третього? І от пробують про всяк случай "юго-россов"...

І нехай собі пробують на здоров'я. Не надовго вистарчить цієї спроби.

Жива стихія народна кращих і більш допитливих цих переляканих тепер людей швидко заполонить і потягне за собою. Решта ж по-старому буде зітхати та бідкатись та нарікати, що от, мовляв, "кінець світу" прийшов.

І товариство "юго-россов", ця третя національність, нічого їм не поможе. Бо національності вигадати не можна, коли її мати-природа не сотворила.

Нова рада. - 1917. - 7 квітня

Переможний бій Чорних Запорожців під командою латвійця Карліса Броже

"Гаряче було москалям не так від травневого сонця, як від вогню Чорних пластунів та від влучної стрілянини гарматчиків". 30 травня 1920 року відбувся переможний бій "Чорних запорожців" над більшовиками біля села Вербка поблизу Вінниці

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Танковий етюд в рожевих тонах

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем