Два розвідники з Поділля

Після завершення революції, влада УНР розгорнула широку мережу дипломатичних установ за кордоном. Варшава, Прага, Париж стали новими центрами української еміграції. Дипломати намагались використати усі можливості для боротьби за незалежність України. Щонайменше двоє українських розвідників працювали у Туреччині та Персії. І обоє були уродженцями Поділля

Діяльність та постать Юрія Георгійовича Тушевського в Персії відома нам лише з кількох документів - завдяки переписці між ним та М.Забелло, згадці про Юрія Тушевського у листі В. Філоновича, де Філонович його називає "людиною В.Змієнка, яка працює на Індо-Європейському Телеграфі та завідує лінією Границя СРСР-Тавриз" а також безпосередньо завдяки агентурному донесенню в якому прямо зазначається, що Юрій Тушевський - представник УНР в Персії.

Діяльність Юрія Тушевського не була настільки потужною і жертовною, як праця Володимира Мурського чи суперечливою, як Миколи Забелло, але вона була важливою в контексті тогочасної геополітичної ситуації, бо дозволяла збирати відомості про діяльність Англії та Франції на перських кордонах та скласти картину намагання СРСР поширювати на ці терени свій вплив.

З документів нам відомо, що Юрій Тушевський - подолянин, мешканець Кам'янця-Подільського, про що він неодноразово зазначає у своїх листах до колеги по розвідочній роботі та земляка Миколи Забелло, висловлюючи тугу за малою батьківщиною.

 

Кваліфікація інженера дозволяла Юрію Тушевському у Персії бути затребуваним спеціалістом і працювати в знаних англійських та німецьких компаніях. Зокрема, у англійській компанії, де він займався встановленням телеграфної й телефонної лінії вздовж залізниці.

Керівництво німецького Синдикату, який займався прокладанням залізниці "позичає" Юрія Тушевського у англійців і запрошує працювати до Тегерану, що засвідчує про його високу професійну кваліфікацію.

 
 

Тут, в Тегерані, він може збирати більш повну інформацію про геополітичні інтереси Англії та Німеччини, діяти активніше. В одному із листів до Забелло він зазначає про своє прагнення "начать вести нашу работу и на местах, и… в сторону границы", а також повідомляє про дії радянських спецслужб, зокрема про перекидання групи комсомольців - шпигунів, які прибувши до Тегерану одразу потрапляють в поле зору місцевої влади і були змушені з ганьбою повернутися в СРСР.

Від Миколи Забелло зі Стамбулу Юрій Тушевський регулярно отримує "летучки воззвания", агітаційну літературу, яку активно поширює серед української громади в Тегерані.

Ймовірно, інформація від нього надходить очільнику спецслужб УНР, Всеволоду Змієнку і як стає зрозуміло з листа, представнику уряду УНР в екзилі, Василю Філоновичу.

Інформацію Юрій Тушевський передає Миколі Забелло через зв'язкового І. Шумейка. Серед розсекречених документів - донесень агентури ОДПУ збереглося усього два листа Юрія Тушевського до Миколи Забелло і відповідь Забелло Тушевському.

Один із документів є скопійованим для ОДПУ листом Юрія Тушевського, де він зазначає, що то його лист №117 до Миколи Забелло. Це засвідчує, що поміж двома резидентами велася жвава переписка та обмін розвідданими. Та, вочевидь, усі донесення Юрія Тушевського, потрапляючи до рук Миколи Забелло ставали в деталях відомими на радянській розвідці.     

 

   

 

Адже все більш вірогідною вимальовується картина, що головним постачальником оперативної інформації для розвідувального Центру УНР був колишній капітан царської армії, "врангелевець", сотник армії УНР, подолянин за походженням, Микола Миколайович Забелло, законспірований як агент радянської розвідки "Надія".

Біографічні дані Миколи Забелло так само суперечливі, бо згідно інформації, поданої в довідці по справі-формуляру, він був під час світової війни мобілізований до армії, але дезертирував.

Можна тільки здогадуватись, що спонукало Миколу Забелло стати агентом ОДПУ. Можливо, постійна необхідність виживання на чужині, наявність сім'ї.

 

В 1927-30-му роках, ще до прибуття в Стамбул Мурського радянська розвідка жваво зацікавилась його персоною. Збереглася довідка-формуляр, в якій зазначається, що він був одночасно резидентом в Стамбулі гетьмана Скоропадського, японським, польським та французьким агентом. Далі, вочевидь, він почав співпрацювати і з радянською розвідкою.

Про Забелло, як про перспективного агента радянській розвідці стало відомо із показів арештованого в Румунії розвідника "Стіви" С. Васильєва, який здав усю свою агентуру, зокрема і Миколу Забелло в Стамбулі.

Цілком можливо, саме ця обставина дозволила Миколі Забелло потрапити "на гачок" до радянської розвідки.

 
Могили продужжя Забєлло в Стамбулі 
З АРХІВУ А. УСЕНОВОЇ

Завдяки Миколі Забелло, агенту "Надія", радянська резидентура та ОДПУ мали вичерпну інформацію про побут, особисте життя, наміри, плани та діяльність української місії у Стамбулі.

Виняткового характеру цим відомостям надавало перехоплення Миколою Забелло кореспонденції, переписки між Мурським та представниками уряду УНР – Головним Отаманом А. Левицьким, прем'єром В. Прокоповичем, генералом В. Сальським та іншими.

Показово, що трагічні події із активістами української громади в Стамбулі (майже увесь актив місії за кілька років помер через онкологічні захворювання) не торкнулись Миколи Забелло, однак його дружина Катерина померла від онкологічного захворювання 28 жовтня 1943 року.






Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.