Спецпроект

Олена Боннер: "Правозахисник - звичайна професія"

"Інтелігенції давно нема. Ті, кого ми так сьогодні називаємо, є в різних верствах суспільства. Серед злодіїв їх теж багато. Не знаю, чому в Росії нема громадянського спротиву. В Україні є, у Грузії є, тільки Росія... Не знаю"

18 червня померла Олена Боннер - радянська і російська правозахисниця, вдова академіка Сахарова, ветеран Другої світової війни. Вшановуючи пам'ять, ІП пропонує згадати кілька думок Боннер щодо сьогоднішнього дня правозахисного руху і демократичного суспільства на пострадянських теренах.

-----------

Термин "правозащитник" сохраняется, им пользуются во всем мире, но слово "диссидент" я бы уже перестала употреблять. Задачи совсем другие. Но я совершенно не согласна с теми нашими коллегами, которые сказали, что правозащитники не должны ставить перед собой политических задач.

В нормальном демократическом обществе, где происходит смена политических элит, это такая же профессия, как любая другая, пригодная для именно политической деятельности. 

 Олена Боннер

Согласия в демократическом движении быть не может, потому что каждый из демократических политиков или демократических партий - это отдельные программы, разные решения. Но чего не было сделано (и это мне кажется большой ошибкой) - это объединения по одному четкому поводу - за честные выборы.

И вот тут я не согласна и с теми, кто говорит: "ах, с Лимоновым я не сяду", "ах, с Зюгановым не буду разговаривать". Я считаю, что все население вне зависимости от политических симпатий, членства в партии и прочего, должно было совместно решать проблему честных выборов и не дать принять законы, которые фактически ликвидировали выборы.

Но для этого надо было объединиться всем.

 Олена Боннер (ліворуч) в "Артеку". 1936 рік. Фото: "Артеківець"

Я очень люблю Каспарова. Побольше бы ему поддержки от всей нашей так называемой интеллигенции. Интеллигенция - слово, как известно, середины аж XIX столетия, интеллигенция прекрасно расцвела в своих идеалах в ХХ столетии, но говорить сейчас об интеллигенции не время.

Интеллигенции давно нет, есть грамотный,  профессиональный образованный слой населения. Есть люди просто удачливо богатые. Есть воры, много-много-много воров. Те, кого мы называем сегодня интеллигенцией, есть во всех этих слоях. У воров их тоже много.

Я не знаю, почему у нынешнего российского общества нет гражданского сопротивления в достаточной степени. Меня это удивляет. Украина сопротивляется, Грузия сопротивляется, только Россия... Не знаю.

 Працівник медичної служби. Фронтове фото

Мне во сне снится другой народ, мои санитары-носильщики военного времени, мальчики, между прочим, теперь я понимаю, раньше я думала - взрослые.

Мне не хочется в данном случае сваливать на Сталина: ах, 70 лет или сколько-то лет Сталина, поэтому мы такой несчастный народ. Сталин же и для Грузии был столько же лет, и для Украины, и никак не милостивее относился к ним.

Ветеран Олена Боннер про війну, ветеранів і "За Родину! За Сталина!"

А в отношении диссидентов, вот этой небольшой кучки людей - какие-то другие задачи, кому-то, очень немногим, удалось вернуться к профессиональной деятельности, многие уехали, я думаю, чувствуют одиноко себя на Западе. Я по старости уехала, и мне нехорошо тут, не подумайте, что мне нехорошо быть с детьми или еще что-то.

Академік Андрій Сахаров із дружиною Оленою Боннер. 1980-ті. Фото: vestnik.com

Мне уютно, все нормально, и я не дома, я хочу домой, но сил на это у меня нет. Кроме того, я вам скажу про мое поколение правозащитников. Все-таки другие задачи были и, действительно, были неполитические задачи, а сегодня они могут быть и политическими.

Вместе с тем я все время вспоминаю стихи Багрицкого: "От черного хлеба и верной жены мы бледною немочью заражены... Копытом и камнем протоптаны годы.... И горечь махорки на наших губах... Чуть ветер, чуть север - и мы облетаем. Чей путь мы собою теперь устилаем? Чьи ноги по ржавчине нашей пройдут... Мы - ржавых дубов облетевший уют..."

Джерело: Радіо Свобода

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.