Спецпроект

Леонід Плющ: «Дисидентами ніхто не називав — не любили це слово»

Плющ Леонід Іванович (26.04.1939 р., Нарин, Киргизстан — 4.06.2015 р., Бессеж, Франція).

Український правозахисник, дисидент, математик, публіцист, літературознавець. 

1964-го, після усунення Микити Хрущова, Леонід Плющ пише листа в ЦК КПРС, де висловлює свої погляди на демократизацію в СРСР. З 1966 року починає писати статті для самвидаву про природу радянської держави, її ідеологію та національні проблеми в СРСР. Як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у "соціалізм з людським обличчям".

У 1960-х Леонід Плющ зблизився з дисидентами, підтримує контакти із незгодними у Києві та Москві, українським, єврейським та кримськотатарським національними рухами. Його знають не лише як автора матеріалів для самвидаву, а й як перекладача праць українських дисидентів на російську. Свою незгоду з політикою радянською влади Плющ висловлював відкрито, пишучи листи до різних інстанцій та газет. Він збирав інформацію про порушення прав людини в Україні та передавав її у дисидентські видання "Хроника текущих событий" та "Український вісник". 

У липні 1968 р. був звільнений з роботи у Інституті кібернетики АН УРСР через написання листа на захист засуджених у Москві дисидентів Ґінзбурґом, Ґалансковим, Добровольським. У травні 1969-го став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР. 15 січня 1972 р. після декількох обшуків заарештований, звинувачений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Через рік визнаний неосудним Київським обласним судом, який розглядав його долю і справу без участі самого ув'язненого. 5 липня 1973 р. був відправлений на примусове лікування до Дніпропетровської спецпсихлікарні з діагнозом "млявотічна шизофренія". 

На заході була розгорнута активна кампанія в його обороні – зокрема, лівими і комуністичними партіями Італії та Франції. У січні 1976 р. йому було дозволено з родиною покинути СРСР. Західні лікарі визнали його психічно здоровим. В еміґрації став членом Закордонного представництва Української Гельсінської групи. На основі ще свіжих спогадів про дисидентство та примусове лікування Плющ пише та видає кількома мовами книгу "У карнавалі історії". Незважаючи на перебудову та розпад Радянського Союзу Леонід Плющ лишається в еміграції, але з 1990 року відвідує Україну. Помер у 2015 році у Франції, де і був похований.

 
Леонід Плющ

— Один знайомий дисидент мені свого часу скаржився на московських колег-дисидентів, які не пропускали націоналістичних текстів або текстів, які вони вважали націоналістичними, русофобськими, через своє сито, і такі тексти не потрапляли за кордон. Чи було з вами таке?

— Можу підтвердити, що траплялися такі факти. Деякий час я був дуже близький із Віктором Красіним, з Якіром. І вже в Америці мені Павло Литвинов сказав: "А твої статті підписані "Малорос"". Це були завжди статті з національного питання. Так, виявляється, вони не пропускали, узагалі не пускали далі в самвидав. Це сказав Литвинов і, боюсь, що то правда. Бо я був дуже здивований, що фактично жодна моя стаття на цю тему не з'явилася на Заході. 

Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".

Чому сьогодні важливо говорити про дисидентів?

Вступне слово головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіанi.