Спецпроект

2011: історична пам'ять канадських українців у рекламі авто

Ця реклама одного з японських джипів орієнтована на нашу діаспору в Канаді. Вона може неприємно вразити патріотично налаштованого громадянина шароварщиною - ковбаса, вареники, гопак і російська косоворотка на тлі польської пісні "Гей, соколи" :)

Але насправді це такий легкий стьоб.  В Канаді живе більше мільйона людей, які визначили своє походження як "українське". Вони вже давно не ототожнюють себе з країною, з якою кількадесят років тому емігрували їхні прадіди. Проте вони знають, що вони не тільки канадці, а ще й "юкі" (ukies) - це свого роду самоназва.

В цій рекламі і обігрується назва авто "жюк" і слово "юк". "А я думав, що "ж" не читається", - з виглядом повного придурка говорить герой, який до цього випромінював ентузіазм щодо додаткового простору салону, де можна розмістити зайву тарілку з варениками.

"Нема нічого страшного, - прокоментував для ІП цей ролик українець, який уже 10 років мешкає в Канаді. - Діаспоряни реагують на нього доброзичливо, як на гумор. А з іншого боку "щось наше!". Бо ковбаса, яку їсть водій, на заході Канади вважається чимось дуже українським".

За словами діаспорянина, для багатьох канадських "юкі" українство - це їхня громада; а громада - це народні танці + ковбаса/голубці/вареники/інша їжа: "Вже вишиванки та релігійні обряди є значно менш важливим. А якась там заморська Україна з її проблемами для них по барабану".

Завдяки невідомим канадським копірайтерам ми можемо спостерігати еволюцію історичної пам'яті за кілька десятків років - як українці перетворюються в канадців, однак залишаються "юкі", хоча б на гастрономічно-музичному рівні.

"Але, звісно, є й патріотичні організації, і українські студії при університетах тощо, - коментує відео канадець. - І там якраз збираються діаспоряни, яким справді Україна цікава".

Про справжній розмах української присутності в Канаді читайте тут

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін