Спецпроект

1971: "Червона Рута" - фільм про любов Зінкевича-дончанина і Ротару-гуцулки

З цього мюзиклу почалася кар'єра Ротару, Зінкевича і Яремчука. І естетика тодішньої карпатської естради - водоспади, псевдонародні костюми, неозорі плаї, смереки і ресторан "Беркут" на Яблуницькому перевалі. Схід і Захід разом!

Музичний фільм, знятий в 1971 році на "Укртелефільмі" (режисер Роман Олексів, сценарист Мирослав Скочиляс) теж не відрізнявся особливим відеорядом - гори, ліси, води "Черемоша й Прута", поїзд, вокзал і турбаза. Зате в ньому були молоді та красиві герої і 15 чудово аранжованих естрадних пісень.

Сюжет скромний - молодий шахтар Борис (Василь Зінкевич) в поїзді з Донецька у Верховину (де насправді нема залізниці :)) зустрічає горянку Оксану (в титрах виконавицю її ролі вказано як "Софія Ротар") і між ними спалахує іскра.

Після епізоду з туристичним походом, виконаного із тоталітарним піонерським шармом, відбувається спільний концерт, де закохана пара ставить усіх на вуха. Почуття героїв передані через пісні, авторами яких є в тому числі Мирослав Скорик і Володимир Івасюк (до речі, сьогодні в нього день народження).

Це відео - перші кілька хвилин фільму. Озвучка російська, пісні по-нашому. Перша композиція - "На швидких поїздах" - теж авторства Івасюка.

Мюзикл швидко став популярним, а виконавців пісень запросили в еліту радянського шоу-бізнесу. Соліст ВІА "Смерічка" Зінкевич і викладачка Чернівецького музучилища Ротару стали зірками соціалістичної естради, а "Червона Рута" перемогла на першому фестивалі "Пісня року" в тому ж 1971-ому.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.