Спецпроект

1933: Жорна голоду - фільм про Голодомор

"...Як Вітя помирав, я гарно пам’ятаю. Мама варила картоплю в чугунку, вже весна була. Така маленька картопля, тільки зав’язалась, мов голубине яйце. І вона вже майже закипіла, пінкою вже взялась. Вітя лежав і весь час казав: "Мамо, їсти хочу, мамо їсти хочу…"

"Вона йому: Вітюша, зараз закипить, я принесу. Ще хвилинку..." Принесла, а він вже помер.. Мати все життя потім повторювала, як щоб я на дві хвилини раніше принесла, Вітя б жив..."

Документальний фільм "Жорна" присвячений подіям 1932-33 років у Харківській області. У стрічці говорять тільки старики – діти тих часів. Жодного голосу за кадром. Жодних коментарів, висновків. Жодної політики. Тільки спогади свідків та цитати з архівних документів.

Режисер і автор сценарію Анна Гін:

"Коротко: коли відкрили вільний доступ до архівів, я, як журналіст, полізла читати. Документи вразили. Накази, рознарядки, описи. Харківська область. Тут, навколо. Поруч. Сотні свідчень про злочини. Тисячі людських життів.

Далі було усе логічно і очевидно. Треба їхати. Шукати, знімати, записувати. Навіть якщо це 1925-й рік народження – можуть щось пам’ятати, розповісти... І ми поїхали".

Знімальна група проїхала три з половиною тисячі кілометрів, об’їхала усі 30 районів Харківської області, відзняла 17 годин відео. Слово "Голодомор" у фільмі не звучить жодного разу.

Фільм вийшов у 2008 році на харківському каналі ОТБ.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.