Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

"Єврейське населення, що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також - як і ви, селяни - жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..." Що характерно: в документі немає жодного слова "жид".

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму.

Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом.

Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі "Джерела" ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта - звернення "До населення України" за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

 Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України. Справа 74760, том 10. - аркуш 5

Цей документ за підписом Симона Петлюри, датований 1921 роком, підшитий у 17-томну справу Всеукраїнського центрального повстанського комітету в якості речового доказу. Тепер крупним планом:

Ліва частина документу. Зверніть увагу на чекістську примітку вгорі - "Найдена при обыске у Панька"

"...Єврейське населення - дрібні торговці, ремісники та робітники - що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торгівців, струмент і варстати у ремісників відбирається для комуни.

Петлюра в Парижі. Як його вбили і зробили антисемітом

Хіба це не розорення для єврейського населення? Хіба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення, так як і ви, селяни, жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..."

Права частина документу. Хтось дописав відірвані рядки - або чекіст, або розповсюджувач. А, може, вже працівник архіву

"...Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати-селяни, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, яка плямує усіх вас ганебними бандитськими вчинками, мусите викинути її з ваших рядів негайно..."

Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5

Куренівська трагедія. Дев’ятий вал шістдесят першого року. Спогади

Люди, які стояли на машинах, в паніці кидалися в воду, як щури, що залишають корабель, і, борсаючись, бігли до паркану. Серце пропустило удар – щось відбувається. Щось серйозне. Піднявши очі, Ріта побачила, як на горизонті, у самому кінці до болю знайомої вулиці, стрімко зростає щось сіре, величезне, як гора. Цементні стовпи вдалині обламувалися і летіли, ніби сірники; як котушки для ниток, перекидалися котушки з проводами висотою майже в людський зріст, і все це, гнане потугою хвилі, рухалося в їх сторону, торкаючись неба.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.