Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

"Єврейське населення, що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також - як і ви, селяни - жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..." Що характерно: в документі немає жодного слова "жид".

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму.

Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом.

Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі "Джерела" ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта - звернення "До населення України" за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

 Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України. Справа 74760, том 10. - аркуш 5

Цей документ за підписом Симона Петлюри, датований 1921 роком, підшитий у 17-томну справу Всеукраїнського центрального повстанського комітету в якості речового доказу. Тепер крупним планом:

Ліва частина документу. Зверніть увагу на чекістську примітку вгорі - "Найдена при обыске у Панька"

"...Єврейське населення - дрібні торговці, ремісники та робітники - що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торгівців, струмент і варстати у ремісників відбирається для комуни.

Петлюра в Парижі. Як його вбили і зробили антисемітом

Хіба це не розорення для єврейського населення? Хіба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення, так як і ви, селяни, жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..."

Права частина документу. Хтось дописав відірвані рядки - або чекіст, або розповсюджувач. А, може, вже працівник архіву

"...Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати-селяни, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, яка плямує усіх вас ганебними бандитськими вчинками, мусите викинути її з ваших рядів негайно..."

Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.