8 травня 1945

День перемоги в Лондоні. Фоторепортаж

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Чого немає в них у цей день? Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Так, як  майже в усіх країнах  антигітлерівської коаліції - 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням.

"Що тут не ясно?" - як сказав би класик...

Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Свято відбувається, проте саме як свято воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса - мабуть, англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам'ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають - Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук.

 

Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх - кам'яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок Другої світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері...

 

Біля підніжжя цього зворушливого пам'ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: "The Glorious dead" - "Загиблим героям". Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють Другу світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, "англійства".

Особливо помітна увага до І Світової війни (про пам'ятники тієї епохи - в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової.

І першим прийшов... Солдат.

 

Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

 

Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм...

 

Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру.

А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже...

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.

Паросля: російське ІПСО, на яке повелися польські дослідники

У сучасній польській історіографії початком так званої "Волинської різанини" вважається масове вбивство населення польської колонії Паросля у лютому 1943 року. Цю акцію вже тривалий час намагаються приписати першій сотні УПА Григорія Перегіняка – "Коробки". Кілька років тому у цій історії мало бути поставлено крапку, адже російські спецслужби оприлюднили документ, який начебто повністю підтверджує версію польських дослідників.

ТОП-10 міфів про Волинську трагедію

У колективній пам'яті поляків сприйняття УПА та ОУН існує майже виключно в рамках наративу про "Волинську різанину". А політичні оцінки подій 1940-х років закріплені на рівні законодавства. Центр стратегічних комунікацій розібрав 10 ключових складових цього наративу.

Наша Леді Хо-Хо, або ж як ефективно заохочувати до колабораціонізму

Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Історик Пйотр М. Маєвський, простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Публікуємо уривок із книжки, яка незабаром вийде друком у видавництві "Локальна історія".