8 травня та біль війни

8 травня мільйони людей у Європі згадують біль війни. Вони відшуковують сенс порозуміння, бо ж конфлікти – це елемент нашої природи, а от спосіб їх розв’язання говорить про рівень нашої цивілізації. Міркують про примирення, бо ж втратили близьких.

 

У нашому поколінні ці втрачені долі часто змішалися і ми вже самі нерідко є живим пам'ятником примиренню. Торжеством любові над ненавистю.

Україна – не виняток, а навіть квінтесенція цієї історії болю, і цього тріумфу життя.

І тільки в Росії кічаться самогубством, возвеличують душогуба. Вони нервово, із сумішшю злості і радості радянської людини, яка останньою в кілометровій черзі схопила пайку дефіцитної в "космічній державі" сметани і озирається на "лохів", котрим не пощастило.

І ця травму життя в побєдівшому Союзі теж важливо враховувати для розуміння психології людей. Для пошуку джерел до змін, до відродження, до свободи.

Але в Росії їм і так добре, а якщо й не добре, то пропаганда пояснить. Хтось думає, а що таке пропаганда? Це ж не КҐБ. Але вже видно, що на найбільш буйних є цей інструмент.

Важливо, що ми, українці, звідтіля вирвалися. Важливо не зупиняти наш шлях. Додому. До Європи. До пам'яті і примирення. І охороняти кордони.

Бо тільки там, де пам'ятають загиблих, будуть ті, хто захищає живих.

Тому сьогодні 8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам'яті і примирення.

А завтра 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Наша перемога ж настала 24 серпня 1991 року із відновленням незалежності соборної України.

І тому ми говоримо "ніколи знову!", бо якщо ми не в силі відвернути війну (це завжди справа не однієї сторони) – ми в силі захищати свої, українські, інтереси. Захистити нашу перемогу 1991го.

Не допустити загнання українських чоловіків і жінок в армії диктаторів, котрі то миряться, то змагаються за власне его.

Ми в силі робити сміливий дорослий вибір захищати свою землю, наших старих та дітей за будь яких обставин.

І коли в Другій світовій таких була "жменька" УПА, то зараз в нас – сильна нова українська армія. Зараз в нас – незалежна, суверенна країна. І покоління, для якого вибір майбутнього очевидний, замість участі у перепалках щодо давньої війни.

А ми, історики і наша команда, яка роками працює, щоб погляд на минуле теж був нашим. Українським.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.