8 травня та біль війни

8 травня мільйони людей у Європі згадують біль війни. Вони відшуковують сенс порозуміння, бо ж конфлікти – це елемент нашої природи, а от спосіб їх розв’язання говорить про рівень нашої цивілізації. Міркують про примирення, бо ж втратили близьких.

 

У нашому поколінні ці втрачені долі часто змішалися і ми вже самі нерідко є живим пам'ятником примиренню. Торжеством любові над ненавистю.

Україна – не виняток, а навіть квінтесенція цієї історії болю, і цього тріумфу життя.

І тільки в Росії кічаться самогубством, возвеличують душогуба. Вони нервово, із сумішшю злості і радості радянської людини, яка останньою в кілометровій черзі схопила пайку дефіцитної в "космічній державі" сметани і озирається на "лохів", котрим не пощастило.

І ця травму життя в побєдівшому Союзі теж важливо враховувати для розуміння психології людей. Для пошуку джерел до змін, до відродження, до свободи.

Але в Росії їм і так добре, а якщо й не добре, то пропаганда пояснить. Хтось думає, а що таке пропаганда? Це ж не КҐБ. Але вже видно, що на найбільш буйних є цей інструмент.

Важливо, що ми, українці, звідтіля вирвалися. Важливо не зупиняти наш шлях. Додому. До Європи. До пам'яті і примирення. І охороняти кордони.

Бо тільки там, де пам'ятають загиблих, будуть ті, хто захищає живих.

Тому сьогодні 8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам'яті і примирення.

А завтра 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Наша перемога ж настала 24 серпня 1991 року із відновленням незалежності соборної України.

І тому ми говоримо "ніколи знову!", бо якщо ми не в силі відвернути війну (це завжди справа не однієї сторони) – ми в силі захищати свої, українські, інтереси. Захистити нашу перемогу 1991го.

Не допустити загнання українських чоловіків і жінок в армії диктаторів, котрі то миряться, то змагаються за власне его.

Ми в силі робити сміливий дорослий вибір захищати свою землю, наших старих та дітей за будь яких обставин.

І коли в Другій світовій таких була "жменька" УПА, то зараз в нас – сильна нова українська армія. Зараз в нас – незалежна, суверенна країна. І покоління, для якого вибір майбутнього очевидний, замість участі у перепалках щодо давньої війни.

А ми, історики і наша команда, яка роками працює, щоб погляд на минуле теж був нашим. Українським.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.