Українська правда
Історична правда

Червоний слід червоних. Хто кого убивав у 1919-му

10.01.2012 _ Павло Подобєд
Версія для друку

Статистика церковних метричних книг: "розстріляна радвладою", "зарубаний у Чрезвичайці", "заколотий багнетом українськими гайдамаками на Володимирській вулиці за те, що представився російським чорносотенцем".

Метричні книги у Російській імперії виконували роль своєрідних нотаріальних журналів. Тут можна знайти інформацію про народження, шлюб та смерть. Священик виступав не лише у ролі пастиря, але й в ролі юриста, який своїм записом засвідчував одну з найважливіших подій у житті кожної людини.

Метричні книги були типізовані і впродовж багатьох років не змінювали своєї структури та вигляду. Священик лише заповнював усі необхідні колонки та після кожного місяця підбивав підсумки: скільки народилось (дівчат, хлопців), скільки пар взяло шлюб, скільки померло (чоловічої та жіночої статі).

Після остаточної перемоги над Армією УНР червоні ще досить довго звертались до метричних книг як до єдиного джерела, яке могло дати інформацію про місце та час народження певної особи. Наприклад про підозрюваного, звинувачуваного або страченого. До речі, якщо мова вже зайшла про страчених…

Рік 1919. В Україні ще точиться запекла боротьба за незалежність, результати якої нікому не відомі. На величезних просторах молодої української республіки б’ються Армія УНР, більшовики, білогвардійці та різноманітні отаманські підрозділи.

Петлюра проти отамана Зеленого. Каральний похід на Трипілля

Кожного дня в містах та селах, на кладовищах та в полі священики Російської православної церкви здійснюють тисячі відправ над тілами тих, для кого ця війна стала останньою.

У ті далекі роки панотці ще не знали про Биківню та ГУЛАГ, а ім’я Сталіна не промовляло могильним холодом. Страх ще не примушував до мовчання. Відтак записи у метричних книгах були максимально зрозумілими та однозначними.

У колонці "причина смерті" читаємо буквально наступне: "розстріляний у ЧК", "зарубаний у черезвичайці", "страчений радвладою", "жорстоко замучена червоноармійцем" тощо.

Мова йде лише про ті жертви, які знайшли свій притулок на цвинтарі, а не в засипаному підвалі або в лісі. Скільки тих, кому стріляли у потилицю на краю власноруч викопаної ями – досі невідомо. Цих людей не ховали у трунах, їх не відспівував священик, над могилами не ставили хрестів.

Червоний терор як інструмент знищення ворожих соціальних груп

Відтак і записів про їхню смерть немає у метричних книгах. Однак і похованих за православними канонами жертв більшовиків більш ніж досить.

Що може виправдати людей, які залишили по собі такий спомин?

Війт Олександра. Мала 43 роки. Розстріляна червоноармійцями 24 грудня 1919 року. Село Пирогово. [ 1 - дивіться посилання на джерела внизу тексту]

Селянин Микола Олексійович Кульчинський. Мав 28 років. Уродженець Радомишльського повіту, с. Заболоття. Розстріляний радвладою 15 серпня 1919 року. Місто Київ. [2]

Селянин Іван Корнійович Попов. Мав 29 років. Уродженець Київського повіту, с. Боярка. Розстріляний радвладою 16 серпня 1919 р. Місто Київ. [2]

У записах про померлих в метричній книзі Києво-Подільської Введенської церкви знаходимо десятки "розстріляних", "порубаних", "замордованих", "страчених" червоноармійцями. Цілі сторінки всіяні "списками одного дня". Тобто за добу червоні лишали по собі довжелезний слід трупів.

Прекрасний новий світ. Як комуністи 1922-го уявляли собі 1970 рік

У колонці "причина смерті" замість звичних строкатих записів про застуду, запалення легенів та поворотний тиф бачимо розмашистий запис: "розстріляні червоноармійцями". [3]

 Bступ Червоної армії до Києва у 1919 р.

Хтось справедливо запитає: "А хіба тільки червоні розстрілювали?". Так, є записи про страти українських селян білогвардійцями. [4]

Як не дивно, а священики не відмовляли у таїнстві погребіння навіть загиблим більшовикам. Червоних стріляли, рубали та вішали. В одному із записів священик Іоан Молчановський пише про червоноармійця, якого зарубали "зелені" у Трипіллі 22 червня 1919 року.

Панотець ретельно занотував опис смертельних поранень, які дістав більшовик. Йдеться про півдюжини ударів шаблею та вогнепальні рани, що наштовхує на думку – більшовики потрапили у м’ясорубку. [5]

Можна було б припустити, що священики РПЦ, які служили в Україні, були віддані ідеям української державності та автокефалії православної церкви, відтак не робили записів про ті трупи, які лишали по собі воїни Армії УНР.

Святий Сильвестр - родич Петлюри, канонізований РПЦ

Проте, це твердження не витримує жодної критики, адже чимало православного духівництва, особливо вищих ієрархів, не були українцями за походженням і ставились вкрай вороже як до УНР так і до "будь-яких проявів сепаратизму".

Записи в метричних книгах часто дозволяють зробити припущення про світогляд самого священика. Наприклад, у метричній книзі Володимирського собору (тепер Патріарший собор УПЦ КП – Авт.) за 1918 рік міститься такий запис: "Городянин Києва, який був вбитий українцями на Володимирській вулиці за те, що був російським добровольцем".

Поруч з цим записом ще один: "Городянин Києва, заколотий багнетом українськими гайдамаками на Володимирській вулиці за те, що представився російським чорносотенцем". [6]

Очевидно, що всі записи зроблені російською мовою, адже УАПЦ з’явиться на світ декількома роками пізніше. Однак і тут є винятки.

Жидомазепинці як предки жидобандерівців. Сенсації київських чорносотенців (ФОТО)

Йдеться про столичну Благовіщенську церкву при земському притулку "Ясла". Записи в метричній книзі цієї парафії зроблені українською мовою, що було небаченим зухвальством для ведення документів суворої звітності в РПЦ. Тим більше, що мова йде про 1918 рік. [7]

Заради справедливості варто зазначити, що серед тисяч записів про померлих, які мені вдалось дослідити, не має згадки про жодного цивільного, якого б розстріляли чи повісили воїни Армії УНР. Чого не скажеш про білогвардійців. Про червоноармійців не доводиться говорити і поготів.

Детальний аналіз метричних книг Києва та Київщини за період 1918-1920 рр. дає підстави стверджувати, що Армія Української Народної республіки не чинила розправ над міщанами та селянами.

У той же час до таких заходів вдавалися російські армії: Добровольча та Червона, влада яких спиралась на репресії проти місцевих мешканців ("сепаратистів" та "контрреволюціонерів").

Як виглядав солдат Армії УНР (ФОТО)

Подальше вивчення метричних книг та поширення інформації про поведінку білих та червоних військ на території УНР дасть можливість остаточно визначитися із витоками нашої державності та переосмислити значення слова "освободители".

ДЖЕРЕЛА:

1 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1079, спр. 296, Арк. 275 зв. – 276 

2 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 339, Арк. 168 зв. – 169

3 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 339

4 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1079, спр. 296, Арк. 271 зв. – 272  

5 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 339, Арк. 165 зв. – 166

6 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 481

7 - Центральний державний історичний архів. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 500

Читайте також: 

Спогади офіцера Армії УНР про бої 1919 року під Коростенем. Одного більшовика він усе ж таки розстріляв.



Павло Подобєд
Координатор благодійної ініціативи "Героїка"

Теми: РПЦ, УНР, більшовики, історія України, XX сторіччя, репресії, ЧК-КГБ



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter