Відкриті архіви: поради для архівістів

Декомунізація відкриває значні можливості користування документами репресивних органів СРСР для пізнання історії. Цей текст — про особливості застосування нового закону працівниками архівних установ.

Ухвалений цього року Закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" багато обговорюють у медіа, однак дискусії стосуються радше ідеологічних, а не практичних аспектів його застосування.

А дарма: новий закон відкриває величезні можливості пізнання дотепер прихованих сторінок історії.

Як до недавнього часу керівник Галузевого державного архіву Служби безпеки України, де зберігається значна частина документів радянських спецслужб, хочу розповісти про те, як новий закон позначиться на роботі архівів, та відповісти на найпоширеніші запитання архівістів.

Почнімо з того, що з моменту, коли закон набув чинності, кожна установа, в архіві якої є матеріали репресивних органів 1917-1991 років, має забезпечити безперешкодний доступ до них.

Закон зобов’язує кожну архівну установу опублікувати на своєму офіційному сайті інформацію про працівників, відповідальних за забезпечення доступу до архівів репресивних органів СРСР, а також дані про наявні обмеження в доступі до архівної інформації та їхній термін.

У великому розмірі - клацніть тут

Протягом шести місяців із дня набрання чинності цим законом (до 21 листопада 2015 року) архіви повинні були привести у відповідність до нього правила роботи читального залу, прейскурант та інші внутрішні нормативно-правові акти.

До 21 травня 2016 року Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна пенітенціарна та Державна прикордонна служби України, Генеральна прокуратура, Державна судова адміністрація, інші державні органи, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що перебувають у їх віданні або належать до сфери їх управління повинні провести ревізію носіїв інформації репресивних органів.

Про результати ревізії вони поінформують Український інститут національної пам’яті.

 У великому розмірі - клацніть тут

Процедура проведення ревізії ще розробляється; відомо, що для цього буде необхідно створити ревізійну комісію, до якої, з огляду на обмежений час і велику кількість одиниць зберігання, доведеться залучати співробітників інших підрозділів.

Ревізію зручніше проводити не в усіх фондах відразу, а в певній послідовності, щоб дослідники мали доступ до архівних матеріалів; якщо у фонді багато матеріалів, його ревізію теж варто проводити частинами.

Архівні матеріали радянської доби по завершенні ревізії будуть передані до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Зараз він у процесі створення. На передавання матеріалів закон виділяє два роки, себто це має бути зроблено до 21 травня 2017 року.

У першу чергу до Галузевого державного архіву передадуть матеріали з архівів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної пенітенціарної та Державної прикордонної служби України, а також Генеральної прокуратури та Державної судової адміністрації.

Матеріали, що зберігаються в центральних та обласних державних архівах, в них і залишаться.

 У великому розмірі - клацніть тут.

Стаття 11 нового закону знімає відповідальність за поширення будь-якої відкритої інформації, що міститься в цих архівах, зі співробітників архівних установ. Обов’язок архівіста – видати документи заявникові, а відповідальність за поширення інформації, що в них міститься, нестимуть ті, хто її поширить.

Хто відповідає за поширення інформації з архівів радянських репресивних органів?

"Перед початком роботи з носіями архівної інформації особа інформується про те, що вона несе повну відповідальність за форму та зміст поширеної нею архівної інформації репресивних органів, а також за всі можливі правові наслідки такого поширення.

Особа вважається поінформованою про відповідальність, якщо вона почала роботу з носіями архівної інформації", – йдеться в законі.

Звісно, якщо сам архівіст є запитувачем і отримує доступ до документів на загальних засадах, він нестиме таку саму відповідальність, як будь-який інший громадянин.

Більше дискусій про доступ до архівів репресивних органів СРСР — у тематичній групі на Facebook.

Інформаційні матеріали підготовлені в рамках просвітницької програми "Відкриті архіви" Центру досліджень визвольного руху у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, Ініціативою "Реанімаційний пакет реформ" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Європейської Комісії. 

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.