Відкриті архіви: поради для архівістів

Декомунізація відкриває значні можливості користування документами репресивних органів СРСР для пізнання історії. Цей текст — про особливості застосування нового закону працівниками архівних установ.

Ухвалений цього року Закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" багато обговорюють у медіа, однак дискусії стосуються радше ідеологічних, а не практичних аспектів його застосування.

А дарма: новий закон відкриває величезні можливості пізнання дотепер прихованих сторінок історії.

Як до недавнього часу керівник Галузевого державного архіву Служби безпеки України, де зберігається значна частина документів радянських спецслужб, хочу розповісти про те, як новий закон позначиться на роботі архівів, та відповісти на найпоширеніші запитання архівістів.

Почнімо з того, що з моменту, коли закон набув чинності, кожна установа, в архіві якої є матеріали репресивних органів 1917-1991 років, має забезпечити безперешкодний доступ до них.

Закон зобов’язує кожну архівну установу опублікувати на своєму офіційному сайті інформацію про працівників, відповідальних за забезпечення доступу до архівів репресивних органів СРСР, а також дані про наявні обмеження в доступі до архівної інформації та їхній термін.

У великому розмірі - клацніть тут

Протягом шести місяців із дня набрання чинності цим законом (до 21 листопада 2015 року) архіви повинні були привести у відповідність до нього правила роботи читального залу, прейскурант та інші внутрішні нормативно-правові акти.

До 21 травня 2016 року Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна пенітенціарна та Державна прикордонна служби України, Генеральна прокуратура, Державна судова адміністрація, інші державні органи, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що перебувають у їх віданні або належать до сфери їх управління повинні провести ревізію носіїв інформації репресивних органів.

Про результати ревізії вони поінформують Український інститут національної пам’яті.

 У великому розмірі - клацніть тут

Процедура проведення ревізії ще розробляється; відомо, що для цього буде необхідно створити ревізійну комісію, до якої, з огляду на обмежений час і велику кількість одиниць зберігання, доведеться залучати співробітників інших підрозділів.

Ревізію зручніше проводити не в усіх фондах відразу, а в певній послідовності, щоб дослідники мали доступ до архівних матеріалів; якщо у фонді багато матеріалів, його ревізію теж варто проводити частинами.

Архівні матеріали радянської доби по завершенні ревізії будуть передані до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Зараз він у процесі створення. На передавання матеріалів закон виділяє два роки, себто це має бути зроблено до 21 травня 2017 року.

У першу чергу до Галузевого державного архіву передадуть матеріали з архівів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної пенітенціарної та Державної прикордонної служби України, а також Генеральної прокуратури та Державної судової адміністрації.

Матеріали, що зберігаються в центральних та обласних державних архівах, в них і залишаться.

 У великому розмірі - клацніть тут.

Стаття 11 нового закону знімає відповідальність за поширення будь-якої відкритої інформації, що міститься в цих архівах, зі співробітників архівних установ. Обов’язок архівіста – видати документи заявникові, а відповідальність за поширення інформації, що в них міститься, нестимуть ті, хто її поширить.

Хто відповідає за поширення інформації з архівів радянських репресивних органів?

"Перед початком роботи з носіями архівної інформації особа інформується про те, що вона несе повну відповідальність за форму та зміст поширеної нею архівної інформації репресивних органів, а також за всі можливі правові наслідки такого поширення.

Особа вважається поінформованою про відповідальність, якщо вона почала роботу з носіями архівної інформації", – йдеться в законі.

Звісно, якщо сам архівіст є запитувачем і отримує доступ до документів на загальних засадах, він нестиме таку саму відповідальність, як будь-який інший громадянин.

Більше дискусій про доступ до архівів репресивних органів СРСР — у тематичній групі на Facebook.

Інформаційні матеріали підготовлені в рамках просвітницької програми "Відкриті архіви" Центру досліджень визвольного руху у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, Ініціативою "Реанімаційний пакет реформ" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Європейської Комісії. 

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

Коротка історія шкільного харчування в Україні: від УРСР до сьогодення

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.