Про першого мера Донецька. Життя і смерть Семена Ієйте

В 1917 р. Юзівка нарешті отримала статус міста. Були проведені вибори в органи місцевого самоврядування. Вибрали і міського голову. Не "народного мера", а справжнього. Більшовики намагалися витерти пам'ять про нього. "Історична Правда" виправляє цю помилку.

Історія Донецька - попри позірно велику кількість тематичних публікацій - насправді малодосліджена. Більшість видань так чи інакше відтворюють старі радянські міфи. Лише частково вони очищені від найбільш одіозних ідеологічних кліше.

Одним із найпроблемніших історичних періодів є 1917 рік. Це час двох політичних переворотів у Росії, створення першої у ХХ столітті української державності.

Також це рік, коли Юзівка отримала статус міста, перший у своїй історії орган місцевого самоврядування – міську думу, та міського голову.

Однак у масовій літературі ви знайдете зовсім іншу версію історії, де головними дійовими особами виступають більшовики. А от про першого обраного керівника міста інформації катма. Максимум – згадка, що такий був. І все.

Після повалення царизму постало питання про обрання нових міських дум та земств. Був вироблений новий закон – цілком демократичний. Однак Юзівка тоді ще не була містом, тому жодних виборних органів не існувало.

Разом з тим населений пункт уже був цілком схожий на місто: тут була доволі розвинена інфраструктура та проживало багато мешканців (згідно з місцевим переписом 1917 року - 54 718 осіб), більшість із яких не були селянами.

З етнічним складом можна ознайомитися у таблиці від упорядників посібника для школярів "Разом на одній землі. Історія України багатокультурна":

Для порівняння: етнічний склад Одеси та Півдня України

Ще 1913 року ідея надання робітничому селищу статусу міста вилилась у конкретні кроки. Однак власники юзівських підприємств виступили проти і справа потонула у бюрократичному болоті.

Після революції, на хвилі загальної демократизації до цього питання повернулися іще раз. І цього разу успішно.

3 червня 1917 року Тимчасовий уряд видає постанову "Про перетворення 41 поселення у міста з введенням в них Міського положення".

Юзівці надано право обрати міську думу з 73 гласних (саме так називали тоді місцевих депутатів). А уже гласні обирали міського голову.

У серпні 1917-го відбулись вибори. Наразі історики не володіють перевіреними джерелами про результати цих виборів та списками обраних гласних. Є непевна інформація, що з 73 гласних 50 були есерами, 10 – меншовиками, 6 – більшовиками, 5 - кадетами.

 Cемен Ієйте. Фото надані автором

На першому ж засіданні думи було обрано міського голову. Ним став представник партії соціалістів-революціонерів Семен Львович Ієйте.

Він народився 1879 р. Після закінчення однієї з мінських гімназій вступив у 1898 році до Київського університету, проте вже наступного року виключений з нього за участь у студентському рухові.

1900 р. вступає на навчання до Катеринославського вищого гірничого училища (нині – Національний гірничий університет). Перше місце роботи – Білянські копальні (розташовані поблизу с. Біле Лутугинського району Луганської області).

З 1905-го працює гірничим наглядачем на шахті "Іван". Шахта закладена у 1868-1869 рр. Іваном Іловайським. У 1928 р. реконструйована та перейменована у шахту "Ілліч". 1936 р. ще раз перейменована – тепер імені Леніна. 

 Шахта "Іван" у Макіївці, де працював С.Л. Ієйте

В 1970-му шахта закрита. Зараз на її території розташована автобаза "Макіїввугілля".

Шахта була відома кількома потужними аваріями. Так, аварія 1898 р. забрала життя 74 осіб, поранено 15. 17 червня 1905 р. на цій шахті стався вибух, під час якого загинуло 63 та поранено 49 людей (за іншими даними ця аварія сталась 1904 р., а 1905 р. загинуло понад 100 та поранено близько 200).

Правдоподібно, що це спонукало Семена Львовича зайнятись гірничою безпекою. З 1909 року він очолює гірничо-рятувальну станцію Маріупольського гірничого округу, яка розміщувалася у селищі Рутченкове (нині входить до складу Донецька).

Першою помітною подією 1917-го для Семена Львовича стала не революція, а велика аварія на Корсунській копальні №1 у Горлівці.

На шахті унаслідок вибуху пилу та метану загинуло 28 шахтарів та 5 рятувальників, у тому числі директор шахти Вишневський, його помічник Косовський, головний інженер Свіртун, керівник центральної гірничо-рятувальної станції у Макіївці Микола Черніцин.

Тогочасне повідомлення про трагедію на "Корсунській-Першій"

Аварія вразила усіх шахтарів регіону. Траурні заходи та похорони загиблих видались мешканцям шахтарських селищ більш важливим, ніж повідомлення про події у Петрограді, скинення царя. Революція у Горлівку прийшла із запізненням.

Схоже, що активна участь С.Л. Ієйте у ліквідації аварії дала поштовх його політичній карʼєрі. І у серпні-вересні 1917 р. його обирають міським головою Юзівки.

На жаль, доступна джерельна база не дозволяє повністю розкрити його діяльність на посаді мера Юзівки. Достеменно невідомі також і мотиви його дуже швидкої відставки.

Уже 13 грудня міська дума обрала новим міським головою есера, учителя братської школи Івана Васильовича Бартагова. На тому ж засіданні Ієйте висувають кандидатом у губернську народну раду (відповідник сучасної обласної ради).

 У юзівській газеті "Клич народа" за 18 жовтня 1917 року в.о.міського голови значиться Іван Бартогов

Після відставки С.Л.Ієйте повертається до роботи у гірничо-рятувальній службі. З 1919 р. завідує хімічною лабораторією Макіївської центральної гірничо-рятувальної станції. Впродовж 1922-1924 рр. завідував школою інструкторів рятувальної справи у Макіївці.

У 1927 р. Макіївську центральну гірничо-рятувальну станцію реорганізують у науково-дослідний інститут з безпеки гірничих робіт та гірничорятувальної справи. С.Л.Ієйте створює при ньому станцію гірничорятувальної справи, яку очолює до самої смерті.

Одночасно керує фізико-хімічною лабораторією та викладає у місцевому гірничому інституті (нині - Донецький національний технічний університет, м. Красноармійськ, Донецька область).

На диво, не був репресованим, як багато його колег. Хоча Країною рад гримів Шахтинський процес. Помер Семен Львович у 1932-му - в рік, коли сталінський режим почав вбивати українців голодом.

Семен Ієйте по смерті виявився забутим. Радянська влада не толерувала історичних постатей, що не вписувались у схему класової боротьби та "вікового прагнення українців до єдності з братнім російським народом".

Обраний демократичним шляхом міський голова із партії соціалістів-революціонерів поступався, на думку комуністів, своїм значенням місцевим більшовицьким діячам.

Історична амнезія стала настільки потужною, що навіть після проголошення незалежності України памʼять про першого міського голову Юзівки не відновлена.

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.