Україна в планах Третього рейху і режиму Путіна. Згадуємо Нюрнберг

У жовтні 2016-го виповнилося 70 років від дня закінчення Міжнародного трибуналу у німецькому місті Нюрнберг, який розслідував злочини проти людяності. Нацистські злочинці і їхній режим були покарані. З цієї перспективи цікаво подивитись на політику Росії і персонально її президента Путіна щодо України.

16 жовтня 1946 р. була поставлена остання крапка в роботі Міжна­родного військового трибуналу в Нюрнбергу.

Чотирьохдержавна комісія по ув’язненню головних військових злочинців розповсюдила наступну заяву: "Вироки до смертної кари, винесені Міжнародним військовим трибуналом 1 жовтня 1946 р. нижчевказаним військовим злочинцям: Йоахиму фон Ріббентропу, Вільгельму Кейтелю, Ернсту Кальтенбруннеру, Альфреду Розенбергу, Гансу Франку, Вільгельму Фріку, Юліусу Штрейхеру, Фріцу Заукелю, Альфреду Йодлу, Артуру Зейсс-Інкварту були приведені у виконання в нашій присутності".

Після страти тіла повішених і труп самовбивці Геринга, який напередодні скоїв самогубство, були сфотографовані, спалені, а наступного дня цей попіл розвіяли з літака за вітром.

Фельдмаршал Герінг не став чекати на вирок трибуналу

Від розвіяного попелу нацистської верхівки нічого не залишилося.

Руйнуємо міфи. Нюрнберг-1946 не засудив жодну "злочинну організацію"

Проте грізною пересторогою для людей залишаються їх божевільні наміри завоювати життєвий простір для Третього рейху за рахунок злодіянь проти інших народів, аж до їх фізичного знищення, жорстокої експлуатації потенційних економічних, людських та культурних можливостей окупованих східних територій, зокрема України.

***

Особливе місце в планах нацистської верхівки Німеччини займала Україна, яка стала одним з ключових об’єктів щодо забезпечення армії та населення Третього рейху продовольством та сировиною.

Нацистська пропаганда приховувала плани і наміри Третього рейху

Гітлер заявляв своїм поплічникам: "Ми з трудом вириваємо з моря кілька метрів землі, тоді як в Україні безмежно родюча земля, гумус якої подекуди сягає десяти метрів у глиб і ця земля чекає нас".

З цією метою західноукраїнські області були об’єднані в дистрикт "Галіція", який підпорядковувався Генерал-губернаторству.

Правобережна, більша частина Лівобережна і південні райони, що підлягали до Криму утворювали рейхскомісаріат "Україна" з цивільною адміністрацією.

Східні райони аж до узбережжя Азовського моря, як і Кримський півострів, перебували під військовим управлінням.

Чернівецьку та Ізмаїльські області Гітлер передав Румунії. Королю Румунії було дозволено створити провінцію Трансністрія, до складу якої увійшли Одеська область, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей.

Закарпаття увійшло до складу Угорщини. Райони Донбасу, Чернігівської, Сумської і Харківської областей були включені у воєнну зону, яка перебувала під владою німецького військового командування.

Територія України під час нацистської окупації була розділена на п'ять частин з відмінними формами управління

Такі дії щодо розчленування українських територій та перетворення їх в життєвий простір для "обраного" німецького народу свідчили, що нацистське керівництво було переконане в тому, що "Україна не існує… це географічне поняття".

Для інтенсифікації пограбування українського чорнозему була створена система грабіжницьких заготівельних установ. Найбільшим було "Центральне торгівельне товариство Сходу", яке здійснювало облік, вилучення та переробку вилученої сільськогосподарської продукції на окупованій території.

В сільській місцевості на базі колгоспів, які не були ліквідовані, створювались так звані громадські збори, загальні збори і державні маєтки, основним завданням яких було жорстоко контролювати примусову працю селян, колишніх колгоспників, на сільськогосподарських роботах. За свою працю вони отримували мізерну платню на основі вироблених "трудоднів". Для них було введено багато податків та поборів.

Від початку окупації до звільнення України від німецьких окупантів восени 1944 р. до Рейху було відправлено 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. м’яса та мільйони тон іншої сільськогосподарської продукції, для перевезення якої було задіяно 1418 вагонів.

85 відсотків усього постачання Німеччини продуктами з території СРСР було з України.

Україна була й об’єктом для отримання необхідної сировини для німецької військової промисловості. 13 жовтня 1941 р. на черговій нараді нацистської верхівки Гітлер розписував такі принади України: "Де ще існує такий регіон, в якому виплавлялося б залізо вищої якості ніж українське? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену? Україна має такі запаси марганцю, що навіть Америка постачає його звідти".

Мобілізація до лав вермахту породила нестачу робочих рук в Німеччині.

Так популяризували "принади" роботи у Німеччині

7 листопада 1941 р. Герінг поставив перед окупаційною адміністрацією східних територій завдання залучати до роботи в Рейху зарубіжних робітників. Це поклало початок вилученню трудових ресурсів з України та інших окупованих районів Радянського Союзу.

Добровільно їхати до "сонячної Німеччини", облаштувати там своє життя знаходилося мало людей, незважаючи на пропаганду, розгорнуту окупантами. До того ж, почали надходили жахливі вістки про жахливі умови проживання, харчування, каторжну працю "Russishe Schwein", як називали "робітників зі Сходу" німці, і добровольців зовсім не стало.

По всіх містах окупанти почали влаштовувати масові облави. Поліція раптово оточувала кінотеатри, базари, вокзали та інші місця скупчення людей, особливо виловлювали молодь, і примусово відправляли до Німеччини.

Всього за роки окупації з України було вивезено до Рейху 2400 тис. осіб (85 відсотків від загальної кількості – 2800 тис. осіб з усіх окупованих районів СРСР. Не витримали жахливих умов проживання та праці або загинули під час бомбардувань союзниками німецьких міст не менше 400 тис. остарбайтерів. Залишилися на Заході близько 150 тис. чол. На Батьківщину повернулися 1850 тис. остарбайтерів. Але тоталітарна радянська держава відправляла їх, як і військовополонених, на перевірку до фільтраційних таборів, влаштованих радянськими контррозвідниками – смершівцями, або до гулагівських таборів, де багато з них закінчували життя.

Гітлерівці не приховували своїх планів щодо "очищення" східних територій, зокрема України. Німці мали готуватися до її колонізації, а для цього нацисти активно знелюднювали її територію. Цією справою займалися айнзатцгрупи. Метою їх було "безжальне знищення ідеологічних і расових ворогів".

Завойований життєвий простір на східних територіях повинен був стати джерелом для загарбання скарбів мистецтв, культурних цінностей та відправки їх до Німеччини. Вони конфіскувалися і передавалися в розпорядження Гіммлера як імперського уповноваженого по "зміцненню німецької нації".

***

Проаналізувавши викладені вище злочини Третього рейху в період Другої світової війни щодо України можна дійти певних узагальнень та порівнянь, зробивши екскурс в історію взаємовідносин між сусідніми державами у розв’язанні теріторіальних претензій на користь сильної сторони.

Зокрема, можна нагадати, що Російська імперія впродовж багатьох століть, проводила цілеспрямовану агресивну політику щодо розширення "життєвого простору" за рахунок так званих національних окраїн.

З часів Івана ІІІ, Івана IV, Катерини ІІ, Петра І, Миколи І, Миколи ІІ Московське князівство, а потім царська імперія вважали своїми "історичні землі" –Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Фінляндію та інші, які опинилися не з власної волі у її складі та значно розширили кордони "русского мира".

"Русский мир" і території ним "пізніше втрачені"

Царизм вважав незаперечним приєднання України до своєї території та використання її потенційних можливостей у здійсненні геополітичних планів, зокрема у Першій світовій війні.

Не зупиняючись на характеристиці стосунків між Російською Федерацією часів президента Єльцина то демократичною Україною після проголошення нею незалежності, можна стверджувати, що Путін, продовжуючи справу своїх далеких попередників-можновладців вважає своєю "історичною місією" повернути собі те, що колись належало їм.

Йдеться про агресивну політику Кремля, спрямовану на розширення території РФ за рахунок Криму і Донбасу, невід’ємних складових частин нашої держави. Кінцева мета Москви – довести всьому світові, що Україна є невдалим державним утворенням.

Путін чудово розуміє, що тиск Заходу на нього щодо українського питання на сьогодні об’єктивно зменшується, а у західних лідерів виникає багато питань до якості української влади, її внутрішньої та зовнішньої стабільності, неефективних заходів щодо боротьби з корупцією, яка наче іржа роз’їдає суспільство.

Автор пропонує читачам порівняти геополітичні наміри Путіна, намагання їх будь-за що здійснити, не зупиняючись не перед чим, з планами гітлерівської Німеччини в період Другої світової війни, з намірами "вогнем і мечем" завоювати життєвий простір для Третього рейху.

Лава підсудних у Нюрнберзі

При цьому варто згадати про оцінку Міжнародним Військовим Трибуналом у Нюрнберзі цих злочинних планів, ставлення до них міжнародної спільноти та виробити власну точку зору щодо війни Росії проти України, нашестя чужинців на її суверенну територію та перспектив українсько-російських відносин в ситуації, що склалася.

"Незрівнянний гарматник" Семен Лощенко

Він народився і виріс на окупованій тепер Луганщині, був наймолодшим бойовим комбригом Армії УНР. Його гармата під Крутами "наробила багато клопоту більшовикам". Нарешті є його фото, дата смерті і віднайдено могилу. Досі вважався зниклим у 1940-х роках, а помер у 1980-х.

Ті, що вижили. 37 портретів крутянців

Біографія крутянця: виключений із кадетського корпусу в Тифлісі за українофільство, учасник бою під Крутами, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, боронив Польщу від нацистів як офіцер полку люблінських уланів, учасник Армії крайової, загинув під час Варшавського постання…

«Симон Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею»: невідома історія тріумфу «Щедрика» в Європі

«Завдяки цій державній інституції генерал Петлюра, керівник нової республіки вирішив спробувати показати світу окремішнє існування та етнічну ідентичність свого народу. – Пише французький критик.
– Які ці люди далекі від нашого мізерного прагматичного менталітету, яка в них відчувається віра! Дві години співу "a capella" іноземною мовою закінчилися чотирикратним викликом на біс – це характеризує найкраще успіх цього вечора».

КРУТИ. Народини нового українця

Крути – це перше зірвання лаштунків невільничої комедії, що відбувалася – в час революції! – на землях України, перше прозріння, що влада – то боротьба, а держава – то кров і залізо. Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало "виголосити" – такі акти треба чинити.