"Боронячи Україну від насильників". Наші перші "кіборги"

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох героїв та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам подивитись у вічі захисникам Києва від московських окупантів.

Одна із найпоширеніших фраз про бій під Крутами та розстріляних там же більшовиками студентів та гімназистів – "про це нічого не відомо".

Насправді бій під Крутами – чи не найбільш досліджена подія часів українсько-більшовицької війни 1917-1918 рр. Дослідники дійшли до таких деталей, як кількість кулеметів на полі бою та місця їх розташування.

Після бою більшовики розстріляли частину полонених. Про їх кількість є різні твердження – від 17 до 42 осіб. Не будемо вдаватися у цій статті до підрахунків кількості розстріляних, оскільки нових джерел, що давали би підстави для оновлених даних не виявлено.

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох крутянців та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам ознайомитись з біографіями перших кіборгів та подивитись їм у вічі.

Сидір Пурик-Пуриченко

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: с. Саливонки (нині – Васильківський район, Київська область)

Під час Першої світової війни служив фельдшером у Могилеві-Подільському. Був поранений.

Влітку 1918 р. могилівське товариство "Рідна Стріха" заснувало фонд вшанування його памʼяті.

Олександр (Олелько) Попович 

 

Вік на час бою: 21

Народився: Золотоноша (нині – Черкаська область)

Навчався у Золотоніській гімназії та Київському політехнічному інституті.

Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки.

З початком Першої світової війни він працював у таємному українському "Червоному Хресті", товаристві допомоги бранцям-галичанам.

У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім – на Буковину, в район Кіцманя.

У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.

Обраний гласним (депутатом) повітової та київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів.

Микола Лизогуб 

 

Вік на час бою: 25

Народився: Горинка (нині – Кременецький район, Тернопільська область)

За спогадами навчався у Пʼятій київській гімназії. У 1914 р. – член таємної організації самостійників, брав участь у виданні газети "Вільна Думка".

Згодом, у 1919 р. його друг – Валентин Отамановський присвятив Миколі свою книжку "Син України".

Олександр Борозенко-Конончук 

 

Вік на час бою: 26

Народився: Антонів (нині – Сквирський район, Київська область)

Навчався в Антонівському двокласному сільському училищі та Київській земській фельдшерській школі при Кирилівській лікарні (нині – Київський перший медичний коледж). працював у лікарнях Київської губернії. 1912 р. призваний на військову службу. У лавах Російської імператорської армії перебував в окупованій Галичині.

Під час революції – активіст фельдшерського руху, член Всеукраїнської спілки лікарських помічників.

Микола Божинський-Божко 

 

Вік на час бою: 22

Народився: Калкаїв (нині – Семенівський район, Полтавська область)

Навчався у Лубенській гімназії та в Університеті св. Володимира.

1917 р. став товаришем (заступником) голови Об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. 

На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.

Павло Кольченко

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Баламутівка (нині – с. Заріччя, Ружинський район, Житомирська область)

Навчався у Четвертій київській гімназії, Восени 1917 р. перевівся до 8 класу Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства.

Микола Ганкевич 

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Юзефівка (нині – Йосипівка, Білоцерківський район, Київська область)

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до 8 класу Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Володимир Шульгин 

 

Вік на час бою: 23

Народився: Єлизаветград (нині – Кропивницький)

Син Якова Шульгина – історика, викладача Першої київської гімназії, відомого діяча українського національного руху. Брат Володимира – Олександр – обіймав високий пост в уряді – був Генеральним секретарем міжнаціональних справ УНР.

Керівник Української студентської громади в Києві. З жовтня 1917 р. працював діловодом в Генеральному секретарстві внутрішніх справ.

За два місяці до крутянського бою Володимир одружився з сестрою друга Лідією. Вона була донькою відомого у Києві лікаря, професора Савви Тартаковського.

Григорій Пипський 

 

Вік на час бою: 19.

Народився: Мальговичі (нині – Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща)

Під час Першої світової війни потрапив до Києва (як біженець або депортований).

Навчався у 7 класі Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.