Сергій Гірік: гасла УНР нагадували більшовицькі

Інтерв'ю з кандидатом історичних наук, вченим секретарем Української асоціації юдаїки Сергієм Гіріком

Власник фото: Українська асоціація юдаїки

- Сергію, образ "жида-більшовика" є загальновідомим. А наскільки були потужними прокомуністичні симпатії в українському середовищі після проголошення УНР? Ліві ідеї знаходили відгук серед етнічних українців?

- Безумовно. Хоча у цьому випадку "ліві" не означає "більшовицькі". Досить сказати, що цілком ліва Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) мала більшість в Центральній Раді.

Щоправда, її позиція після перевороту Павла Скоропадського призвела до того, що значна частина народних мас перестала підтримувати ідею української державності за будь-яку ціну.

Селян змушували значну частину врожаю віддавати як контрибуцію Німеччини. Це викликало не просто невдоволення, а й озброєні повстання, які жорстоко придушував гетьманський режим.

Це здобрювало ґрунт для більшовицької агітації. Але не тільки більшовицької. Практично весь український національний рух на Наддніпрянщині на той момент був лівим, а гасла УНР - близькі до більшовицьких.

Орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) - партії Петлюри і Винниченка - зовсім не випадково називався "Робітнича газета". Лідери цієї партії (другої за впливом в УНР), і більшовики були марксистами.

Директорія відразу заявила, що влада у республіці повинна належати трудовим класам, буржуазію необхідно позбавити виборчих прав, а на місцях повинні керувати Трудові конгреси, сформовані за квотним принципом з селян, робітників і "трудової інтелігенції". Все це дуже нагадувало ідеї більшовиків.

У цей час відбувається розкол основних українських партій, які в більшості своїй і так дотримувалися соціалістичної орієнтації. З УПСР остаточно виділяється ліве крило –боротьбисти. У березні 1919-го вони перейменовують свою частину партії в УПСР (комуністів), а у травні того ж року створюють коаліцію з більшовиками.

Робітнича газета - орган Української соціал-демократичної робітничої партії
Робітнича газета - орган Української соціал-демократичної робітничої партії

- Приблизно в цей же час розчаровується в УНР і єврейське населення ... Виною тому погроми чи щось більше?

- Єврейське населення просто намагалося вижити. Співробітництво з Директорією було долею кількох лідерів єврейських соціалістичних партій, які продовжили його і з початком погромів.

Але більшість євреїв, переконавшись, що на територіях, контрольованих червоними, погроми жорстко припинялися - сприйняли більшовиків як менше зло. При цьому вони зовсім не прийшли в захват від червоних, політика яких підривала економічну основу єврейських містечок.

Як представники "дрібної буржуазії" чимало євреїв втратили громадянські права. Але при цьому їх все-таки не громили...

- І в цих умовах виникає Єврейська комуністична партія (Поалей Ціон)?

- Розшарування відбувається у всіх лівих єврейських партіях. Наприкінці 1918 р. "Поалей Ціон" переживає перший розкол. На праве крило, що підтримала УНР і відбула з Петлюрою в Кам'янець-Подільський, і ліве крило, що залишилося на території, зайнятій більшовиками.

Але і ліві влітку 1919 р. розкололися, в результаті чого виділилася ЄКП (Поалей Ціон).

Ця партія оформилася як в УРСР, так і в РРФСР і в радянській Білорусі. Влітку 1919 року, коли з півдня наступав Денікін, лідери ЄКП (Поалей Ціон) відступили з більшовиками.

У Гомелі вони провели конференцію комуністів "Поалей Ціон", де організаційно оформили нову партію. ЦК партії незабаром переїхав до Москви. Там же почав виходити друкований орган ЄКП - російськомовна газета "Накануне".

- Це було досить незвично - навіть для єврейських комуністів ...

- У Москві єврейський пролетаріат був асимільований. Тому російська мова не викликала у його середовищі неприйняття. А в Україні ситуація була іншою.

Партійні газети тут виходили на їдиш, а номери, що виходили російською, містили позначку: "З технічних причин". Агітація - як в Україні, так і в Білорусі - теж йшла рідною мовою переважної більшості місцевих євреїв - їдиш.

Члени Єврейської комуністичної партії (Поалей Ціон) з портретами Бера Борохова і Володимира Леніна
Члени Єврейської комуністичної партії (Поалей Ціон) з портретами Бера Борохова і Володимира Леніна

- Ймовірно, ЄКП була найбільш відкритою до співпраці єврейською партією?

- В Україні це проявилося головним чином в контактах з боротьбистами. Нагадаю, що, увійшовши в коаліцію з більшовиками, боротьбисти отримали в уряді УСРР три портфеля - наркома фінансів, юстиції та освіти.

При цьому боротьбисти були єдиною українською партією, у якій євреї відігравали значну роль. Так, наприклад, членом ЦК і фактичним керівником Полтавського губкому був єврей Наум Калюжний (Шейтельман).

Боротьбистами свого часу були впливові українські літературні критики Володимир Коряк (Волько Блюмштейн) і Андрій Хвиля (Олінтер). На низовому рівні відсоток євреїв теж був високий. Зазвичай, це були повністю українізовані вихідці з Полтавської і Чернігівської губерній, які брали українські псевдоніми, які писали і виступали по-українськи.

Що стосується міжпартійного співробітництва, то в цей період лідери боротьбистів розповідали в гуртках "Поалей Ціон" про діяльність УПСР (к). А єврейські активісти виступали з лекціями в клубах боротьбистів. Анонси цих виступів публікувалися українською мовою і навіть прізвища лекторів українізувалися - так Яків Яшин з "Поалей Ціон" перетворився в Якова Яшко.

Налагодилося також листування між ЦК обох партій. І листування це велося українською мовою, хоча на ряді листів є позначка: "переклад з єврейського".

Ці симпатії, навіть з огляду на ідеологічну близькість, не випадкові. Боротьбисти - єдина з українських партій - з самого початку погромної хвилі закликала до розстрілу на місці без суду і слідства всіх погромників і викритих в погромній агітації. Таке ставлення до погромів було навіть більш радикальним, ніж у більшовиків.

Виборчий бюлетень з переліком кандидатів від Поалей Ціон, Чернігівська виборча округа, 1917 рік
Виборчий бюлетень з переліком кандидатів від Поалей Ціон, Чернігівська виборча округа, 1917 рік
Документ із колекції Сергія Гіріка

- Чому єврейські комуністи, як і соціалісти, були проти створення окремих єврейських армійських частин навіть у дні найстрашніших погромів?

- На відміну від загонів самооборони в 1905 році, коли євреїв громили бандити з сокирами і вилами, в 1919 році антиєврейське насильство часто виходило від регулярних військових частин або великих партизанських з'єднань. Вони мали кулемети і навіть легку артилерію, не кажучи вже про стрілецьку зброю.

Виступати проти них з револьверами було самогубством. Це призвело б до ще більших жертв серед мирного населення. Єврейські лідери це цілком розуміли.

- У резолюції Гомельської конференції єврейські комуністи піднімають питання про "національне ігнорування". Як це сприйняли українські націонал-комуністи, для яких українізація була принциповим ідеологічним пунктом?

- У ЄКП (Поалей Ціон) слідом за більшовиками повторювали, що за радянської влади національна дискримінація неможлива. Але, оскільки вона все-таки існувала, з'явився термін "національне ігнорування", який не сприймався як антирадянська агітація.

Єврейські комуністи наполягали на тому, що у кожного народу є свої національні потреби, називали себе націонал-комуністами і бачили в боротьбистах - українських націонал-комуністах - природних союзників.

В УПСР(к), яку влітку 1919 р. перейменували в Українську комуністичну партію (боротьбистів) - УКП(б), подібної термінології цуралися. Політика партії була співзвучна націонал-комунізму. Звідси, наприклад, концепція окремої Української Червоної армії.

Або вимога представництва в органах влади так званого сільського пролетаріату нарівні з пролетаріатом промисловим. Це не правова казуїстика, адже при рівному представництві безземельного селянства відсоток етнічних українців в Радах значно б зріс.

Боротьбисти навіть закликали до створення окремої ради народного господарства УСРР для управління всім господарством республіки, який би координував свої дії з раднаргоспом РРФСР, але не підкорявся б йому. Врешті-решт вони бачили Україну як рівноправного члена майбутньої Всесвітньої федерації радянських республік і Третього Інтернаціоналу - поряд з РРФСР та іншими суверенними республіками.

Газета Боротьба - орган Української партії соціалістів-революціонерів
Газета Боротьба - орган Української партії соціалістів-революціонерів

- Проте в Комінтерн боротьбистам як представникам України вступити не вдалося ...

- Так. ЄКП (Поалей Ціон) теж подала заявку і отримала відмову. Щоправда, палестинське відділення комуністичної фракції "Поалей Ціон" взяли в Комінтерн як Компартію Палестини. До речі, формальною правонаступницею цієї партії є нинішня Комуністична партія Ізраїлю.

- Характерно, що, на відміну від більшовиків, лідери ЄКП не називають сіонізм реакційним вченням, але пропонують поставити заселення Палестини під контроль Третього Інтернаціоналу.

- По-перше, члени ЄКП (Поалей Ціон) все-таки залишалися сіоністами, хоча і вкрай лівими. У партійній пресі постійно публікувалися матеріали з палестинського питання, проблем алії (основне поняття сіонізму, яке означає репатріацію до Ізраїлю – прим. ред.) і т.д.

У ЄКП просто відмовилися від репатріації "тут і зараз", вважаючи, що їй повинна передувати аграризація євреїв, яка дозволить репатріантам включитися в економіку підмандатної Палестини. Одночасно йшли розмови про необхідність створення в Ізраїлі Червоних легіонів для протистояння Британії - порівняйте це з ідеєю боротьбистів про формування своєї, української Червоної армії.

На думку членів ЄКП, це цілком уживалося з марксистською теорією. Вони запевняли, що місцеве арабське населення, як переважно аграрне, не може пролетаризуватись. Тому євреї стануть ферментом, який революціонізує арабські маси і підготує ґрунт для пролетарської революції.

Між іншим, ЄКП (Поалей Ціон) стала першою єврейською партією, яка відкрила двері для арабів. На відміну від інших сіоністських партій, провідною мовою в ЄКП залишався їдиш. Ряд арабських активістів володіли цією мовою, іноді навіть виступали і публікували статті на їдиші.

Аналогічна ситуація склалася в США, коли анархісти англосаксонського походження були змушені вивчити їдиш, необхідний для роботи в єврейських партійних структурах.

При цьому єврейські комуністи не відкидали іврит, плануючи перейти на нього в далекому майбутньому. В 1920-ті рр. партійні бланки в Палестині були двомовними, а в Україні - тримовними - українською, ідиш і російською.

- Створення Компартії Палестини - справа рук вихідців з українських відділень ЄКП (Поалей Ціон)?

- Значною мірою. Одним з лідерів Палестинської компартії був Вольф Авербух, який очолював раніше ЄКП (Поалей Ціон) в Україні. У 1922 р. він здійснив Алію, вів агітацію серед місцевого арабського населення під характерним псевдонімом Абу Сіам. Власне, його контакти з арабськими діячами лівого спектру привели до того, що вони не брали участі в антиєврейських заворушеннях 1929 р.

Плакат палестинської компартії
Плакат палестинської компартії

У 1930 р. Авербух був висланий британцями за свою діяльність в Радянську Росію. Очолював Близькосхідний відділ Комінтерну, координуючи діяльність компартій Палестини і Єгипту. У 1935 р. його перевели на профспілкову роботу на Кавказ. Рік по тому заарештували і розстріляли після другого суду влітку 1941 р.

- Неординарна доля. У інших лідерів ЄКП вона склалася настільки ж трагічно?

- У більшості випадків так. Старший брат Авербуха, відомий під псевдонімом Олександр Хашин, став публіцистом і літературним критиком, редагував спільно з Бен-Гуріоном центральний орган "Поалей Ціон" - тижневик "Дер їдишер кемпфер".

Після Лютневої революції жив в Одесі, утік до Берліна від денікінців, повернувся в СРСР у 1924 р., редагував в Москві головну єврейську газету держави - "Дер емес". Розстріляний в 1939 р.

Не менш драматична історія Цві Фрідлянда - лідера ЄКП в Білорусі. У 1921 р. він порвав з "Поалей Ціон" і написав брошуру про те, чому єврейським комуністам необхідно вступати в партію більшовиків. Після закінчення Інституту червоної професури в Москві Фрідлянд став фахівцем з Великої французької революції.

Цві Фрідлянд - керівник Єврейської комуністичної партії
Цві Фрідлянд - керівник Єврейської комуністичної партії

Пізніше написав біографію Дантона, яка неодноразово перевидавалася. Влітку 1934 р. був призначений першим деканом відновленого історичного факультету Московського державного університету. Два роки по тому заарештований і в березні 1937 р. розстріляний.

Три його правнуки - відомі в Росії журналісти - брати Дзядко. Тимофій - колишній редактор "Forbes", Філіп - головний редактор проекту "Арзамас" - і Тихон - заступник головного редактора телеканалу RTVi.

- Лідери українських націонал-комуністів теж загинули в роки Великого терору?

- Лідер боротьбистів Василь Еллан-Блакитний помер своєю смертю в 1925 р. Але в цілому репресії проти членів УПСР(к) почалися ще до Великого терору - в 1933 р. Так, арешт поета і першого голови літературного об'єднання ВАПЛІТЕ Михайла Ялового став приводом для самогубства Миколи Хвильового.

У 1934 р. відбувся процес боротьбистів. Було репресовано значну частину партійного активу. Ті, хто виїхав з України, пережили соратників на кілька років. Один з лідерів партії Григорій Гринько - колишній нарком освіти і голова Держплану УРСР, а в 1930-і рр. - нарком фінансів СРСР, чий підпис стояв на всіх радянських банкнотах.

Після його арешту в 1937 р. було прийнято рішення друкувати паперові гроші взагалі без будь-чиїх підписів через ризик, що наступник теж виявиться "ворогом народу".

Декому пощастило. Наприклад, Олександр Довженко - член партії боротьбистів з січня по квітень 1920 року, виключений пізніше за це з КП(б)У, так і не був репресований. Інші, як колишній нарком освіти і ідеолог українізації Олександр Шумський, закінчили свої дні в ГУЛАГу.

Обставини смерті Шумського досі невідомі. За однією з версій він був отруєний у 1946 р. після листа Сталіну з тюремної лікарні, за іншою - убитий "на етапі" до Києва.

Олександр Шумський
Олександр Шумський

- Ідеологія націонал-комунізму, чи то українського, чи єврейського, зазнала краху - як на персональному, так і концептуальному рівні?

- Це складне питання. Більшість носіїв цієї ідеології були репресовані. Але, з іншого боку, завдяки боротьбистам та іншим націонал-комуністам, була закладена правова база для розпаду СРСР. У конституції СРСР є прямі запозичення з проекту союзного договору, поданого боротьбистами ще в 1919 р., де прописано формальне право виходу з федеративної держави.

Один з колишніх лідерів боротьбистів Михайло Полоз був одним із співавторів Договору про створення СРСР.

Михайло Полоз
Михайло Полоз

Можна, звичайно, сказати, що без лояльності націонал-комуністів СРСР взагалі би не відбувся б. Адже більшовики не мали соціальної бази на національних околицях. У момент підписання договору з більшовиками в 1919 р. чисельність партизанських формувань боротьбистів майже зрівнялася з чисельністю Червоної армії на території України.

Коли в 1920 р. УКП(б) увійшла до складу КП (б) У, в рядах українських більшовиків офіційно налічувалося 25 000 осіб, у боротьбистів – 15 000. І без союзу з боротьбистами і єврейськими націонал-комуністами більшовики не змогли б закріпитися на території України. Вони це розуміли і пішли на великі поступки.

- Які поступки?

- З 1919 по 1927 р. народний комісаріат освіти України очолювали, за винятком короткого періоду, колишні боротьбисти. Треба розуміти, що цей наркомат керував усією науковою, освітньою, культурною та видавничою діяльністю в республіці. Всю політику українізації курували боротьбисти - починаючи від шкіл до контролю над практично усіма літературними журналами.

Під час літературної дискусії 1925–1928 рр. обидва крила були представлені колишніми боротьбистами.

Система освіти, закладена боротьбистами в 1920-х рр., зберігалася аж до падіння радянської влади. Так, були періоди русифікації, але значна частина населення України всі радянські роки отримувала освіту українською мовою - і це спадщина політики боротьбистів. Тому я не говорив би про повний крах їхньої ідеології.

З єврейськими націонал-комуністами складніше - мало того, що їх лідери, як і лідери УКП(б), стали жертвами Великого терору. Майже всю їхню соціальну базу знищив Голокост. У 1920-ті рр. процес єврейської коренізації йшов не менш активно, аніж коренізації української.

У 1938 р. він був офіційно згорнутий. Єврейські школи, сільськогосподарські і педагогічні технікуми, бібліотеки, театри були закриті. Національні райони і сільськогосподарські колонії - закрито. А після Другої світової війни, коли єврейське населення України скоротилося на дві третини, по єврейській культурі був нанесений останній удар.

На відміну від єврейських, українські школи і літературні журнали не закривалися навіть в найважчі періоди гонінь. Це дозволило зберегти культурну спадкоємність після здобуття Україною незалежності. І чималу роль в цьому зіграли ті євреї, які в 1920-ті рр. пліч-о-пліч з українськими націонал-комуністами будували, як їм здавалося, нову, більш справедливу Україну.

Перекладено з: "Историк Сергей Гирик: почему лозунги УНР напоминали большевистские" у газеті Хадашот

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

«Людина, що не має померти». Міф про Муссоліні

Зачарованість італійців своїм дуче тривала довго, але вщент розбилася через руйнівний результат воєнних операцій

«Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка

Петро Франко був розстріляний. Однозначно, що сталося це не швидше 6 липня 1941 р… Про конкретну дату страти поки що залишається лише здогадуватися…

Як Василя Стефаника було врятовано від страти

Я йому представився й сказав, що їдемо на розмову в "пруському" штабі, висловив я при тому надію, що все буде тепер добре, судячи по прихильних словах шефа штабу. Стефаник одначе приймав мої слова холодно, а вкінці запитався мене на ходу до авта:
— Коли Ви кажете, що Ви УСС, то скажіть мені, чи мене зараз розстріляють, чи ще будуть мучити?!..