Сергій Гірік: гасла УНР нагадували більшовицькі

Інтерв'ю з кандидатом історичних наук, вченим секретарем Української асоціації юдаїки Сергієм Гіріком

Власник фото: Українська асоціація юдаїки

- Сергію, образ "жида-більшовика" є загальновідомим. А наскільки були потужними прокомуністичні симпатії в українському середовищі після проголошення УНР? Ліві ідеї знаходили відгук серед етнічних українців?

- Безумовно. Хоча у цьому випадку "ліві" не означає "більшовицькі". Досить сказати, що цілком ліва Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) мала більшість в Центральній Раді.

Щоправда, її позиція після перевороту Павла Скоропадського призвела до того, що значна частина народних мас перестала підтримувати ідею української державності за будь-яку ціну.

Селян змушували значну частину врожаю віддавати як контрибуцію Німеччини. Це викликало не просто невдоволення, а й озброєні повстання, які жорстоко придушував гетьманський режим.

Це здобрювало ґрунт для більшовицької агітації. Але не тільки більшовицької. Практично весь український національний рух на Наддніпрянщині на той момент був лівим, а гасла УНР - близькі до більшовицьких.

Орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) - партії Петлюри і Винниченка - зовсім не випадково називався "Робітнича газета". Лідери цієї партії (другої за впливом в УНР), і більшовики були марксистами.

Директорія відразу заявила, що влада у республіці повинна належати трудовим класам, буржуазію необхідно позбавити виборчих прав, а на місцях повинні керувати Трудові конгреси, сформовані за квотним принципом з селян, робітників і "трудової інтелігенції". Все це дуже нагадувало ідеї більшовиків.

У цей час відбувається розкол основних українських партій, які в більшості своїй і так дотримувалися соціалістичної орієнтації. З УПСР остаточно виділяється ліве крило –боротьбисти. У березні 1919-го вони перейменовують свою частину партії в УПСР (комуністів), а у травні того ж року створюють коаліцію з більшовиками.

Робітнича газета - орган Української соціал-демократичної робітничої партії
Робітнича газета - орган Української соціал-демократичної робітничої партії

- Приблизно в цей же час розчаровується в УНР і єврейське населення ... Виною тому погроми чи щось більше?

- Єврейське населення просто намагалося вижити. Співробітництво з Директорією було долею кількох лідерів єврейських соціалістичних партій, які продовжили його і з початком погромів.

Але більшість євреїв, переконавшись, що на територіях, контрольованих червоними, погроми жорстко припинялися - сприйняли більшовиків як менше зло. При цьому вони зовсім не прийшли в захват від червоних, політика яких підривала економічну основу єврейських містечок.

Як представники "дрібної буржуазії" чимало євреїв втратили громадянські права. Але при цьому їх все-таки не громили...

- І в цих умовах виникає Єврейська комуністична партія (Поалей Ціон)?

- Розшарування відбувається у всіх лівих єврейських партіях. Наприкінці 1918 р. "Поалей Ціон" переживає перший розкол. На праве крило, що підтримала УНР і відбула з Петлюрою в Кам'янець-Подільський, і ліве крило, що залишилося на території, зайнятій більшовиками.

Але і ліві влітку 1919 р. розкололися, в результаті чого виділилася ЄКП (Поалей Ціон).

Ця партія оформилася як в УРСР, так і в РРФСР і в радянській Білорусі. Влітку 1919 року, коли з півдня наступав Денікін, лідери ЄКП (Поалей Ціон) відступили з більшовиками.

У Гомелі вони провели конференцію комуністів "Поалей Ціон", де організаційно оформили нову партію. ЦК партії незабаром переїхав до Москви. Там же почав виходити друкований орган ЄКП - російськомовна газета "Накануне".

- Це було досить незвично - навіть для єврейських комуністів ...

- У Москві єврейський пролетаріат був асимільований. Тому російська мова не викликала у його середовищі неприйняття. А в Україні ситуація була іншою.

Партійні газети тут виходили на їдиш, а номери, що виходили російською, містили позначку: "З технічних причин". Агітація - як в Україні, так і в Білорусі - теж йшла рідною мовою переважної більшості місцевих євреїв - їдиш.

Члени Єврейської комуністичної партії (Поалей Ціон) з портретами Бера Борохова і Володимира Леніна
Члени Єврейської комуністичної партії (Поалей Ціон) з портретами Бера Борохова і Володимира Леніна

- Ймовірно, ЄКП була найбільш відкритою до співпраці єврейською партією?

- В Україні це проявилося головним чином в контактах з боротьбистами. Нагадаю, що, увійшовши в коаліцію з більшовиками, боротьбисти отримали в уряді УСРР три портфеля - наркома фінансів, юстиції та освіти.

При цьому боротьбисти були єдиною українською партією, у якій євреї відігравали значну роль. Так, наприклад, членом ЦК і фактичним керівником Полтавського губкому був єврей Наум Калюжний (Шейтельман).

Боротьбистами свого часу були впливові українські літературні критики Володимир Коряк (Волько Блюмштейн) і Андрій Хвиля (Олінтер). На низовому рівні відсоток євреїв теж був високий. Зазвичай, це були повністю українізовані вихідці з Полтавської і Чернігівської губерній, які брали українські псевдоніми, які писали і виступали по-українськи.

Що стосується міжпартійного співробітництва, то в цей період лідери боротьбистів розповідали в гуртках "Поалей Ціон" про діяльність УПСР (к). А єврейські активісти виступали з лекціями в клубах боротьбистів. Анонси цих виступів публікувалися українською мовою і навіть прізвища лекторів українізувалися - так Яків Яшин з "Поалей Ціон" перетворився в Якова Яшко.

Налагодилося також листування між ЦК обох партій. І листування це велося українською мовою, хоча на ряді листів є позначка: "переклад з єврейського".

Ці симпатії, навіть з огляду на ідеологічну близькість, не випадкові. Боротьбисти - єдина з українських партій - з самого початку погромної хвилі закликала до розстрілу на місці без суду і слідства всіх погромників і викритих в погромній агітації. Таке ставлення до погромів було навіть більш радикальним, ніж у більшовиків.

Виборчий бюлетень з переліком кандидатів від Поалей Ціон, Чернігівська виборча округа, 1917 рік
Виборчий бюлетень з переліком кандидатів від Поалей Ціон, Чернігівська виборча округа, 1917 рік
Документ із колекції Сергія Гіріка

- Чому єврейські комуністи, як і соціалісти, були проти створення окремих єврейських армійських частин навіть у дні найстрашніших погромів?

- На відміну від загонів самооборони в 1905 році, коли євреїв громили бандити з сокирами і вилами, в 1919 році антиєврейське насильство часто виходило від регулярних військових частин або великих партизанських з'єднань. Вони мали кулемети і навіть легку артилерію, не кажучи вже про стрілецьку зброю.

Виступати проти них з револьверами було самогубством. Це призвело б до ще більших жертв серед мирного населення. Єврейські лідери це цілком розуміли.

- У резолюції Гомельської конференції єврейські комуністи піднімають питання про "національне ігнорування". Як це сприйняли українські націонал-комуністи, для яких українізація була принциповим ідеологічним пунктом?

- У ЄКП (Поалей Ціон) слідом за більшовиками повторювали, що за радянської влади національна дискримінація неможлива. Але, оскільки вона все-таки існувала, з'явився термін "національне ігнорування", який не сприймався як антирадянська агітація.

Єврейські комуністи наполягали на тому, що у кожного народу є свої національні потреби, називали себе націонал-комуністами і бачили в боротьбистах - українських націонал-комуністах - природних союзників.

В УПСР(к), яку влітку 1919 р. перейменували в Українську комуністичну партію (боротьбистів) - УКП(б), подібної термінології цуралися. Політика партії була співзвучна націонал-комунізму. Звідси, наприклад, концепція окремої Української Червоної армії.

Або вимога представництва в органах влади так званого сільського пролетаріату нарівні з пролетаріатом промисловим. Це не правова казуїстика, адже при рівному представництві безземельного селянства відсоток етнічних українців в Радах значно б зріс.

Боротьбисти навіть закликали до створення окремої ради народного господарства УСРР для управління всім господарством республіки, який би координував свої дії з раднаргоспом РРФСР, але не підкорявся б йому. Врешті-решт вони бачили Україну як рівноправного члена майбутньої Всесвітньої федерації радянських республік і Третього Інтернаціоналу - поряд з РРФСР та іншими суверенними республіками.

Газета Боротьба - орган Української партії соціалістів-революціонерів
Газета Боротьба - орган Української партії соціалістів-революціонерів

- Проте в Комінтерн боротьбистам як представникам України вступити не вдалося ...

- Так. ЄКП (Поалей Ціон) теж подала заявку і отримала відмову. Щоправда, палестинське відділення комуністичної фракції "Поалей Ціон" взяли в Комінтерн як Компартію Палестини. До речі, формальною правонаступницею цієї партії є нинішня Комуністична партія Ізраїлю.

- Характерно, що, на відміну від більшовиків, лідери ЄКП не називають сіонізм реакційним вченням, але пропонують поставити заселення Палестини під контроль Третього Інтернаціоналу.

- По-перше, члени ЄКП (Поалей Ціон) все-таки залишалися сіоністами, хоча і вкрай лівими. У партійній пресі постійно публікувалися матеріали з палестинського питання, проблем алії (основне поняття сіонізму, яке означає репатріацію до Ізраїлю – прим. ред.) і т.д.

У ЄКП просто відмовилися від репатріації "тут і зараз", вважаючи, що їй повинна передувати аграризація євреїв, яка дозволить репатріантам включитися в економіку підмандатної Палестини. Одночасно йшли розмови про необхідність створення в Ізраїлі Червоних легіонів для протистояння Британії - порівняйте це з ідеєю боротьбистів про формування своєї, української Червоної армії.

На думку членів ЄКП, це цілком уживалося з марксистською теорією. Вони запевняли, що місцеве арабське населення, як переважно аграрне, не може пролетаризуватись. Тому євреї стануть ферментом, який революціонізує арабські маси і підготує ґрунт для пролетарської революції.

Між іншим, ЄКП (Поалей Ціон) стала першою єврейською партією, яка відкрила двері для арабів. На відміну від інших сіоністських партій, провідною мовою в ЄКП залишався їдиш. Ряд арабських активістів володіли цією мовою, іноді навіть виступали і публікували статті на їдиші.

Аналогічна ситуація склалася в США, коли анархісти англосаксонського походження були змушені вивчити їдиш, необхідний для роботи в єврейських партійних структурах.

При цьому єврейські комуністи не відкидали іврит, плануючи перейти на нього в далекому майбутньому. В 1920-ті рр. партійні бланки в Палестині були двомовними, а в Україні - тримовними - українською, ідиш і російською.

- Створення Компартії Палестини - справа рук вихідців з українських відділень ЄКП (Поалей Ціон)?

- Значною мірою. Одним з лідерів Палестинської компартії був Вольф Авербух, який очолював раніше ЄКП (Поалей Ціон) в Україні. У 1922 р. він здійснив Алію, вів агітацію серед місцевого арабського населення під характерним псевдонімом Абу Сіам. Власне, його контакти з арабськими діячами лівого спектру привели до того, що вони не брали участі в антиєврейських заворушеннях 1929 р.

Плакат палестинської компартії
Плакат палестинської компартії

У 1930 р. Авербух був висланий британцями за свою діяльність в Радянську Росію. Очолював Близькосхідний відділ Комінтерну, координуючи діяльність компартій Палестини і Єгипту. У 1935 р. його перевели на профспілкову роботу на Кавказ. Рік по тому заарештували і розстріляли після другого суду влітку 1941 р.

- Неординарна доля. У інших лідерів ЄКП вона склалася настільки ж трагічно?

- У більшості випадків так. Старший брат Авербуха, відомий під псевдонімом Олександр Хашин, став публіцистом і літературним критиком, редагував спільно з Бен-Гуріоном центральний орган "Поалей Ціон" - тижневик "Дер їдишер кемпфер".

Після Лютневої революції жив в Одесі, утік до Берліна від денікінців, повернувся в СРСР у 1924 р., редагував в Москві головну єврейську газету держави - "Дер емес". Розстріляний в 1939 р.

Не менш драматична історія Цві Фрідлянда - лідера ЄКП в Білорусі. У 1921 р. він порвав з "Поалей Ціон" і написав брошуру про те, чому єврейським комуністам необхідно вступати в партію більшовиків. Після закінчення Інституту червоної професури в Москві Фрідлянд став фахівцем з Великої французької революції.

Цві Фрідлянд - керівник Єврейської комуністичної партії
Цві Фрідлянд - керівник Єврейської комуністичної партії

Пізніше написав біографію Дантона, яка неодноразово перевидавалася. Влітку 1934 р. був призначений першим деканом відновленого історичного факультету Московського державного університету. Два роки по тому заарештований і в березні 1937 р. розстріляний.

Три його правнуки - відомі в Росії журналісти - брати Дзядко. Тимофій - колишній редактор "Forbes", Філіп - головний редактор проекту "Арзамас" - і Тихон - заступник головного редактора телеканалу RTVi.

- Лідери українських націонал-комуністів теж загинули в роки Великого терору?

- Лідер боротьбистів Василь Еллан-Блакитний помер своєю смертю в 1925 р. Але в цілому репресії проти членів УПСР(к) почалися ще до Великого терору - в 1933 р. Так, арешт поета і першого голови літературного об'єднання ВАПЛІТЕ Михайла Ялового став приводом для самогубства Миколи Хвильового.

У 1934 р. відбувся процес боротьбистів. Було репресовано значну частину партійного активу. Ті, хто виїхав з України, пережили соратників на кілька років. Один з лідерів партії Григорій Гринько - колишній нарком освіти і голова Держплану УРСР, а в 1930-і рр. - нарком фінансів СРСР, чий підпис стояв на всіх радянських банкнотах.

Після його арешту в 1937 р. було прийнято рішення друкувати паперові гроші взагалі без будь-чиїх підписів через ризик, що наступник теж виявиться "ворогом народу".

Декому пощастило. Наприклад, Олександр Довженко - член партії боротьбистів з січня по квітень 1920 року, виключений пізніше за це з КП(б)У, так і не був репресований. Інші, як колишній нарком освіти і ідеолог українізації Олександр Шумський, закінчили свої дні в ГУЛАГу.

Обставини смерті Шумського досі невідомі. За однією з версій він був отруєний у 1946 р. після листа Сталіну з тюремної лікарні, за іншою - убитий "на етапі" до Києва.

Олександр Шумський
Олександр Шумський

- Ідеологія націонал-комунізму, чи то українського, чи єврейського, зазнала краху - як на персональному, так і концептуальному рівні?

- Це складне питання. Більшість носіїв цієї ідеології були репресовані. Але, з іншого боку, завдяки боротьбистам та іншим націонал-комуністам, була закладена правова база для розпаду СРСР. У конституції СРСР є прямі запозичення з проекту союзного договору, поданого боротьбистами ще в 1919 р., де прописано формальне право виходу з федеративної держави.

Один з колишніх лідерів боротьбистів Михайло Полоз був одним із співавторів Договору про створення СРСР.

Михайло Полоз
Михайло Полоз

Можна, звичайно, сказати, що без лояльності націонал-комуністів СРСР взагалі би не відбувся б. Адже більшовики не мали соціальної бази на національних околицях. У момент підписання договору з більшовиками в 1919 р. чисельність партизанських формувань боротьбистів майже зрівнялася з чисельністю Червоної армії на території України.

Коли в 1920 р. УКП(б) увійшла до складу КП (б) У, в рядах українських більшовиків офіційно налічувалося 25 000 осіб, у боротьбистів – 15 000. І без союзу з боротьбистами і єврейськими націонал-комуністами більшовики не змогли б закріпитися на території України. Вони це розуміли і пішли на великі поступки.

- Які поступки?

- З 1919 по 1927 р. народний комісаріат освіти України очолювали, за винятком короткого періоду, колишні боротьбисти. Треба розуміти, що цей наркомат керував усією науковою, освітньою, культурною та видавничою діяльністю в республіці. Всю політику українізації курували боротьбисти - починаючи від шкіл до контролю над практично усіма літературними журналами.

Під час літературної дискусії 1925–1928 рр. обидва крила були представлені колишніми боротьбистами.

Система освіти, закладена боротьбистами в 1920-х рр., зберігалася аж до падіння радянської влади. Так, були періоди русифікації, але значна частина населення України всі радянські роки отримувала освіту українською мовою - і це спадщина політики боротьбистів. Тому я не говорив би про повний крах їхньої ідеології.

З єврейськими націонал-комуністами складніше - мало того, що їх лідери, як і лідери УКП(б), стали жертвами Великого терору. Майже всю їхню соціальну базу знищив Голокост. У 1920-ті рр. процес єврейської коренізації йшов не менш активно, аніж коренізації української.

У 1938 р. він був офіційно згорнутий. Єврейські школи, сільськогосподарські і педагогічні технікуми, бібліотеки, театри були закриті. Національні райони і сільськогосподарські колонії - закрито. А після Другої світової війни, коли єврейське населення України скоротилося на дві третини, по єврейській культурі був нанесений останній удар.

На відміну від єврейських, українські школи і літературні журнали не закривалися навіть в найважчі періоди гонінь. Це дозволило зберегти культурну спадкоємність після здобуття Україною незалежності. І чималу роль в цьому зіграли ті євреї, які в 1920-ті рр. пліч-о-пліч з українськими націонал-комуністами будували, як їм здавалося, нову, більш справедливу Україну.

Перекладено з: "Историк Сергей Гирик: почему лозунги УНР напоминали большевистские" у газеті Хадашот

Історія сала

Знайомство людини з салом відбулося рано. Тоді, коли не існувало ані осілого життя, ані сільського господарства, ані народів в сучасному розумінні цього слова. Вочевидь, зустрілися вони в той самим момент, коли наш пращур вперше вийшов переможцем в двобої з диким кабаном і вирішив поцікавитися, а що в того під шкірою. І виявив чималенький шмат жиру — білого, поживного, а головне смачного.

Антон Дробович: Гри в одні ворота не буде

Розмова з Антоном Дробовичем, головою Українського інституту національної пам’яті (УІНП) про польсько-українські відносини, спільні плани та проекти, виклики на новій посаді, а також про те, кого він вважає героями України. Інститут Антон Дробович очолив у грудні 2019 року, після того, як виграв конкурс, попереднім керівником був Володимир В’ятрович.

Луцьк в окупації: побороти епідемії й вижити!

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 року. Нова окупація приносить не тільки усі «принади» нацистського режиму, але й епідемії

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.