Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

За останні роки особливого розмаху набули нападки на український синьо-жовтий прапор з різними вигадками та фантазіями щодо його історії та змісту, де основний акцент робився на ніби "невідповідному" порядку кольорів.

Стаття опублікована з люб'язного дозволу автора та сайту Лікбез. Історичний фронт.

У суперечках навколо "перевертання" прапора активно експлуатувалися різноманітні чорно-білі кінохроніки та фотодокументи, на підставі яких пробувалося знайти додаткові "аргументи". Але, як видно і з окремих публікацій, і з різних "навколонаукових" дискусій, подані на чорно-білих зображеннях з періоду початку ХХ ст. реальні кольори не завжди визначаються правильно.

Особливо багато спекуляцій виникає навколо передачі синього та жовтого кольорів на монохромних матеріалах. Можемо розглянути складність ідентифікації колористики на прикладі фотографії присяги Директорії, яка відбувалася в Кам'янці-Подільському 14 жовтня 1919 року.

На заголовному фото, де й зображена присяга Директорії, великі прапори мають нижню смугу темнішу, ніж верхню, що зразу ж наштовхує на думку, що він жовто-блакитний. Але в опублікованих пізніше спогадах учасники цієї події однозначно згадували, що прапори були блакитно-жовті, тобто мали жовту нижню смугу.

Зрештою, в усіх наказах по Дієвій Армії УНР того часу національний прапор визначається також із жовтою нижньою смугою, такий же порядок кольорів маємо на всіх тогочасних кольорових матеріалах

Розглянемо інші приклади, в яких маємо прапори до прийняття регуляторних актів 1918 року і без якихось спогадів чи детальних описів про їхню колористику. На одному фото представлено прапор "Руського паломництва до Святої землі" 1906 року, на іншому – прапори сформованого в Петрограді з вояків-українців полку імені Шевченка з осені 1917 року.

Прапори на фотографіях мають світлі верхні та темні нижні смуги. Однак нашиті посередині полотнищ герби, в яких на світлому (синьому) полі щита темний (жовтий) лев спинається на темну (жовту) скелю, дають нам можливість встановити однозначно, що прапори мали синю чи світло-синю (блакитну) верхню та жовту нижню смуги.

 

Прапор "Руського паломництва до Святої землі" 1906 року

 

Вояки полку імені Шевченка (1917 р.)

Поштівка
Поштівка, випущена в місті Броди (австрійська Галичина) у 1902 р.

Оптимальним варіантом для встановлення дійсної колористики різних прапорів, відзнак чи інших предметів є співставлення з оригінальними пам'ятками, очевидно, якщо такі збереглися досі або є їхні кольорові фото чи малюнки.

Як приклад можна навести прапор товариства "Сокіл" чи емблему УСК "Сянова чайка" з Перемишля. Прапор, виготовлений 1911 року, зберігся досі і знаходиться у музейній збірці. Також зберігся оригінальний емалевий значок перемишльського клубу.

Якщо порівняємо їхню колористику з чорно-білими фото 1912 та 1934 років, то також бачимо, що синій колір на монохромному зображенні виглядає значно світлішим від жовтого.

 

Члени товариства "Сокіл" з прапором


 

Прапор з попередньої фотографії. З музейної колекції

 

Члени українського спортивного кружка "Сянова чайка" з емблемою

 

Збережена емблема УСК "Сянова чайка". Сучасне фото

Чому ж зображення синього та жовтого кольорів так спотворюється на кіно- та фотодокументах з цього періоду? Треба мати на увазі, що на той час використовувалися бромосрібна желатинова емульсія, чутливість якої до цих кольорів різнилася – вона була менш чутливою до спектрів вище синього і блакитного.

Тобто, при фотографуванні світло, яке відбивали предмети жовтого, оранжевого чи червоного кольорів, фактично не діяло на фотоматеріал і на негативі ці місця виходили світлими, а при друкуванні – темними. Натомість синій і блакитний кольори виходили на негативі темними, а на відбитках – світлими.

Щоб передача кольорів на чорно-білих зображеннях була більш наближена до сприйняття людського ока згодом вдалося покращити технологічні можливості фотографії завдяки сенсибілізації – підвищенню чутливості до світла різних фотографічних пластинок, паперу та плівок шляхом додавання до фотоемульсії спеціальних речовин.

Панхроматичні фотоматеріали, які з'явилися 1906 року після винаходу необхідних сенсибілізаторів, дозволяли отримати рівномірну спектральну чутливість до всього видимого спектру.

Однак вони не змогли зразу витіснити старі матеріали, оскільки ті були дешевшими і мали простіший процес проявлення. Лише на початку 1930-х років панхроматичні сорти негативних плівок почали широко застосовувати для фотографії та кінематографу.

Оскільки позитивні фотоматеріали (передовсім – фотопапір) залишалися несенсибілізованими, то передача тонів різних кольорів особливо не змінилася. Лише в 1940-х роках вдалося ширше запровадити нові технології і для фотопаперу та отримати бажаний результат для чорно-білих фотографій.

Простежити хронологічні зміни передачі синього та жовтого кольорів на чорно-білих фотографіях можна на прикладі зображення прапора Швеції, що становить собою синє полотнище з жовтим хрестом.

Прапор Швеції
Прапор Швеції

Значно простіше це зробити за фотографіями шведських спортсменів, які використовували національний прапорець як емблему на формі. Ось лише кілька прикладів з різних років:

 

Збірна Швеції з футболу на літніх Олімпійських іграх 1912 р.

 

Пам'ятна медаль з літніх Олімпійських ігор 1912 р. Тогочасне фото

 
Та сама медаль. Сучасне фото
 
Шведські спортсмени, які брали участь у змаганнях зі стрибків у воду під час літніх Олімпійських ігор 1920 р.

 

Шведський прапор у кінофільмі 1923 р.

 

Шведські велосипедисти Арне Берг, Інгвар Ерікссон, Бернд Карлссон і Свен Юганссон на літній Олімпіаді 1936 р.

 

Біг на 1500 м (1939 р.), перемагає Арне Андерссон, за ним – ще один шведський бігун


 

Шведський п'ятиборець Вільям Грут – олімпійський чемпіон 1948 р.

 

Збірна Швеції на чемпіонаті світу з футболу 1950 р.

Як видно з наведених фото, принаймні до 1939 року маємо зображення, на яких жовтий хрест виглядає темним, а синій прямокутник прапора – світлим. І лише на фотографії 1948 та 1950 років передача цих кольорів у чорно-білому режимі є відповідною для сприйняття людського ока.

Треба мати на увазі, що в період з кінця 1930-х до кінця 1940-х років паралельно ще зустрічаються фотографії, зроблені як на старих, так і на нових панхроматичних матеріалах. Тому дослідження таких артефактів потребує критичного підходу і пошуку додаткових відомостей.

Натомість практично майже всі пам'ятки такого типу з періоду української революції 1917–1921 років виконані на несенсибілізованих фотоматеріалах. Тому при залученні до наукового обігу різних фотодокументів і кінохроніки необхідно ще враховувати й особливості їхнього технологічного розвитку.

Зрештою вони є важливим джерелом не лише для дослідження вексилології, але й для вивчення фалеристики, емблематики, уніформології, велику роль відіграють і для військових реконструкторів.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.