«Для ліквідації Андрія Мельника направити до Берліна спецгрупу «Вулкан»

Після убивства у травні 1938 року Павлом Судоплатовим Євгена Коновальця органи НКВД СРСР одразу взялися за Андрія Мельника, який став на чолі Організації Українських Націоналістів. Невдовзі, наприкінці 1944 року, скориставшись тим, що тривала війна і бойові дії перейшли на територію Німеччини, зробили спробу ліквідувати його у Берліні

Під одним із перших повідомлень, долучених до оперативної справи, в якому характеризується новий очільник ОУН, стоїть підпис начальника 4-го відділення 5-го відділу Головного управління державної безпеки НКВД СРСР капітана держбезпеки Павла Судоплатова. Це спецповідомлення свідчить про те, що органи НКВД уже мали достатньо відомостей про Андрія Мельника, які, попри деякі неточності, загалом об'єктивно відображали його життєвий шлях.

 
Андрій Мельник

У документі зазначається:

"Мельник народився в с. Воля Якубова Дрогобицького повіту в Західній Україні (Галичина), Польща. Вищу освіту здобув у Відні, за фахом – інженер. У 1914 році добровільно вступив до корпусу Українських Січових Стрільців (УСС), створеного австро-німецьким командуванням для боротьби у період імперіалістичної війни проти Росії.

У жовтні 1916 року потрапив у російський полон. Із полону втік у 1917 році до Києва, де в той час знаходився Коновалець, і разом з ним взяв активну участь у зміцненні Центральної Ради. Ними був організований Осадний корпус Січових Стрільців (СС).

Спершу Мельник був ад'ютантом Коновальця, який командував корпусом СС, потім начальником штабу.

Мельник – учасник переговорів від СС із німцями і Скоропадським. Під час Директорії – начальник Українського Генерального штабу. У 1919 році – помічник командира корпусу СС (Коновальця). У 1920 році виїздить до Західної Європи, в Австрію і Чехословаччину, де працює військовим аташе від уряду Петлюри у Празі. У 1921 році повертається до Галичини і разом із Коновальцем організовує УВО–ОУН.

Мельник увесь час є соратником Коновальця, його найближчим помічником і другом. Обоє одружені на сестрах, дочках львівського адвоката Федака. До смерті Коновальця Мельник увесь час мешкав у Галичині і був фактичним керівником підпілля ОУН в Західній Україні.

Ця обставина безсумнівно була відома польській владі. І те, що Мельника поляки не чіпали, свідчить про його співпрацю з ними.

За свідченнями звинувачених ліквідованої в УРСР УВО у 1933 р., Мельник проходить як один із організаторів контрреволюційного підпілля в Україні.

Останнім часом Мельник був керуючим маєтностями галицького митрополита Шептицького Андрея.

Ставши керівником ОУН, об'їжджає всі європейські країни, інструктуючи оунівців для активізації їхньої діяльності проти СРСР. Був нещодавно в Хусті – столиці Закарпатської України, у Відні, нині поїхав до Швейцарії.

Обрання Мельника "вождем" ОУН пов'язано, нібито, з тим, що Коновалець у своєму заповіті назвав його як свого наступника" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 2. – Арк. 16–17).

 
 

Крім деяких неточностей у датах, географічних назвах і зазначенні посад, П. Судоплатов у цьому спецповідомленні ще невірно трактував стосунки Андрія Мельника з польською владою, яка нібито його "не чіпала". Насправді, все було навпаки. У 1924 році він був заарештований польською поліцією разом з іншими членами УВО у справі Ольги Басараб і невдовзі засуджений до п'яти років ув'язнення. Пройшов через карцер, знущання, тортури, під час яких йому зламали ребра.

Ці та інші подробиці із життя Андрія Мельника з'явилися у матеріалах справи пізніше. Справу-формуляр завели 12 лютого 1941 року під назвою "Спрут". Водночас до неї долучили всі матеріали, зібрані ще в попередні роки. Зокрема, про роботу Андрія Мельника на посаді керуючого маєтностями Андрея Шептицького або, як зазначається в інших джерелах, інспектора лісів греко-католицької митрополії у Львові упродовж 1929–1938 років. Збереглися докладні звіти про інспектування ним різних господарств, про врожаї, прибутки тощо.

Є відгуки про те, як до нього ставилися на цій роботі люди, як от витяг із агентурного повідомлення: "Мельник як керуючий, мав повагу серед оточення, мав солідний вигляд, був здібним і чесним. Особливо його любив митрополит Шептицький, до якого Мельник ставився з повагою і був радий довірі, що виявляв Шептицький. Перебуваючи за кордоном, Мельник продовжував підтримувати з митрополитом зв'язки шляхом листування" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 3. – Арк. 270).

Серед архівних документів зберігається 8 оригіналів листів Андрія Мельника до Андрея Шептицького, вилучених свого часу органами МДБ УРСР в архіві Львівської митрополії греко-католицької церкви. Листування відноситься до 1941–1943 років. У них голова Проводу ОУН нарівні з привітаннями з нагоди великих релігійних свят звертається до митрополита за підтримкою і благословенням у справі припинення протистоянь всередині українського національно-визвольного руху і необхідності об'єднання навколо спільної ідеї боротьби за вільну соборну Українську державу.

Так, у одному з листів від 7 липня 1942 року він зазначає: "…Я як все досі, так і тепер готовий піти якнайдальше назустріч при здійснюванні починів Вашої Екселенції усувати незгоди внутрі нашого народу, що передусім у цю пору потребує якнайбільшої єдности для осягнення ідеалу Нації під проводом єдиного діючого тепер на українських землях політичного чинника, що ним є ОУН…

По дотеперішніх досвідах, коли дав я стільки доказів найліпшої моєї волі й вирозуміння і для людських слабостей та амбіцій, і для своєрідних ситуацій та вимог хвилі, включно до поставлення до диспозиції моєї власної особи, у мене незахитаним є переконання в правильність обраного шляху: не потурати лихові, а з лихом боротися. Жалую лише, що цим шляхом не пішло відразу все наше громадянство" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 3. – Арк. 220).

 

Ці листи Андрій Мельник писав із Берліна. Там перебував під домашнім арештом та постійним наглядом гестапо. Ще наприкінці липня 1941 року він за наказом керівника гестапо Генріха Мюллера був заарештований разом з дружиною і примусово відправлений до столиці Німеччини. І це попри те, що до цього намагався всіляко підтримувати різноманітні контакти з представниками урядових, ділових кіл Німеччини, Абверу та інших відомств, сподіваючись на їхнє сприяння у відновленні незалежності України.

Саме ці контакти йому невдовзі поставлять у найбільшу провину органи НКГБ–МГБ СРСР, звинувачуючи у співпраці з німецькими спецслужбами. І ще довго використовуватимуть протоколи допитів заарештованих колишніх співробітників Абверу, які контактували з Андрієм Мельником, у пропагандистських цілях, щоб дискредитувати керівника ОУН і увесь український національно-визвольний рух.

А перед арештом Андрій Мельник 30 червня 1941 року звернувся до українців із закликом "об'єднатись під одним прапором, під одним проводом заради виборення Самостійної Соборної Української Держави". 28 липня 1941 року він протестував у листі до Генріха Гіммлера проти включення східної Галичини до Генерал-губернаторства.

15 січня 1942 року надіслав меморандум до Адольфа Гітлера з вимогами припинити нищівну німецьку політику в Україні. Цей документ, окрім нього, підписали голова Всеукраїнської Національної Ради професор Микола Величківський, митрополит Андрей Шептицький, заступник Головного Отамана УНР в екзилі Андрій Лівицький, генерал Омелянович-Павленко, окремо через політичні чинники підписав гетьман Павло Скоропадський.

Крім цього, Андрій Мельник неодноразово відправляв різні меморандуми, листи, заяви та протести до високопосадовців Третього Рейху, у яких наполягав на зміні їхнього ставлення до питання незалежності Української держави в межах її етнічних земель.

Про це також йдеться в матеріалах справ-формулярів, які в ті роки вели різні органи НКГБ СРСР. Але у тих довідках і меморандумах чекісти насамперед акцент робили на тому, де, коли, за яких обставин, у якій формі відбувалися контакти Андрія Мельника з представниками німецьких кіл.

Крім цього, представників радянських спецслужб неабияк непокоїли ідеї і наміри про порозуміння, які висловлював Андрій Мельник у листах українських діячів, у відозвах і зверненнях до українського народу. Адже задум, схвалений Йосипом Сталіним щодо вбивства Євгена Коновальця, передбачав саме розкол в середовищі ОУН, якого зрештою і вдалося досягти.

Той розкол не лише ослабив увесь національно-визвольний рух, а й коштував життя багатьох українських патріотів, які сповідували різні шляхи боротьби. Натомість новий очільник ОУН закликав усіх небайдужих до української справи ставати разом під одним прапором, за певних умов, і продовжувати боротьбу. І це змушувало НКГБ вживати відповідних заходів протидії.

Найперше, було поставлено завдання агентурі, яка активно діяла в середовищі різних течій ОУН, збирати інформацію про плани Андрія Мельника і його переміщення. Додатково відправили низку агентів до Кракова, Варшави, Праги і Берліна "для розробки керівних центрів ОУН-мельниківців". Відтак було добуто інформацію, що в січні 1944 року він разом з дружиною таємно покинув Берлін і поселився у Відні.

А за тиждень був знову заарештований гестапо і разом з дружиною доставлений до Берліна. Потім перевезений в Альпи, де перебували різні політичні в'язні. Там від нього вимагали підписати документ про певні зобов'язання, серед яких була відмова від намагань налагодити зв'язок з ОУН. Але Андрій Мельник відмовився підписувати будь-які документи і брати на себе будь-які зобов'язання.

З огляду на те, що діяльність Андрія Мельника дедалі більше викликала роздратування в керівників НКГБ УРСР, у травні 1944 року всі зібрані на нього матеріали узагальнили і винесли постанову про заведення окремої справи, провадження якої мало вести 4-те (розвідувально-диверсійне) управління.

Це те управління, яке в Москві очолював Павло Судоплатов і яке за період війни накопичило великий досвід діяльності в глибокому тилу противника й мало для цього відповідно підготовлену агентуру. На цей раз об'єкту агентурно-розшукової справи дали псевдо "Інженер" – вочевидь з огляду на його фах "інженера лісівництва".

Тим часом, 27 липня 1944 року Андрій Мельник був доставлений разом з дружиною за наказом гестапо до Берліна і одразу відправлений до концтабору Заксенгаузен, в якому на той час перебували Степан Бандера, Ярослав Стецько, Євген Онацький, Дмитро Андрієвський, Денис Квітковський, Олег Штуль та багато інших українських політичних в'язнів.

17 жовтня 1944 року його звільнили з концтабору і доставили до Берліна. У листопаді того ж року агент НКГБ Василь Хомяк, відомий зі справи щодо убивства Євгена Коновальця за псевдонімами "Лебедь" або "82", повідомив, що "керівник "Проводу" Організації українських націоналістів Мельник перебуває в м. Берлін і утримується німцями під домашнім арештом".

Як не парадоксально, але ці переміщення і плани керівника ОУН ретельно відстежувала особа, яка у роки Першої світової війни служила разом з Андрієм Мельником у підрозділах Українських Січових стрільців, а під час національно-визвольних змагань в Україні воювала разом з ним проти частин Червоної армії та інших ворогів УНР.

Свого часу у одній із власноруч складених письмових доповідей агент "Лебедь" зазначав: "Коновальця Євгена я знаю з 1917 р. з СС (Січові стрільці – прим.), якими він командував. Будучи в СС, я з ним особисто був знайомий. Близько з ним я познайомився через начальника штабу СС Мельника Андрія, з яким я був близько знайомий ще з 1914 р. з полку УСС (Українські Січові стрільці – прим.) Австрійської армії, а я в нього був командиром чоти" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 28).

Тож агент "Лебедь", який свого часу познайомив Павла Судоплатова із Євгеном Коновальцем і підготував ґрунт для здійснення операції "Ставка" щодо ліквідації першого голови ОУН, уже за інших умов робив усе для того, щоб радянські спецслужби знищили другого голову ОУН.

Серед архівних матеріалів є документи, які безпосередньо свідчать про розробку НКГБ планів із фізичного знищення Андрія Мельника. Так, у одній із довідок зазначено: "Одночасно, з метою розкладання українського націоналістичного підпілля мельниківського спрямування і організації спеціальних заходів із ліквідації Мельника Андрія, 4 управлінням НКГБ УРСР готується і найближчим часом буде виведена за кордон у м. Берлін спеціальна група "Вулкан" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 2. – Арк. 8).

 
 
 

 

Відповідний план спеціальних заходів, розроблених 4 управлінням НКГБ УРСР, був затверджений 11 листопада 1944 року заступником наркома державної безпеки УРСР комісаром державної безпеки Дроздецьким. У ньому чітко зазначено, що кінцевою метою має бути саме ліквідація Андрія Мельника. Поетапно розписано і всі необхідні заходи, визначено учасників. До спецгрупи включили 5–7 осіб із числа перевіреної агентури 4-го і 2-го управлінь НКГБ УРСР, які працювали по лінії боротьби з українськими націоналістами і мали досвід роботи в підпіллі у тилу ворога.

Крім цього, до складу групи включили двох агентів із числа мельниківців зі знанням німецької мови, які знали Берлін і мали там знайомих, а прямим виконавцем "ліквідації" мав стати агент "Борець" (справжні прізвища у матеріалах справи не названі). Також до складу групи увійшло кілька агентів – військовополонених німців, які теж добре орієнтувалися в місті і мали сприяти легалізації усієї групи. Але їм про мету операції нічого не говорили.

Групі заборонялося вступати в бойові зіткнення у місцях її перебування. Для підтримання зв'язку з керівництвом операції виділили рацію і радиста, 30 000 німецьких марок, усіх забезпечили необхідними документами. Згідно з планом, частина групи мала легалізуватися в Берліні, а інші перебувати на нелегальному становищі на околицях. Після ліквідації Андрія Мельника мали по можливості повернутися або залишатися на місці в очікуванні приходу частин Червоної армії. Запланована дата виходу на завдання – перша половина грудня 1944 року.

Водночас події на фронті і в Берліні стрімко розгорталися. Після звільнення лідерів українських організацій з німецьких концтаборів усі вони надали Андрієві Мельнику уповноваження вести переговори з німецькою стороною від імені українських політичних сил про те, як бути далі у ситуації, що постійно змінювалася.

18 жовтня 1944 року, як свідчать архівні документи та інші джерела, відбулася нарада, в якій взяли участь Андрій Лівицький, Павло Скоропадський, Степан Бандера та Андрій Мельник. Розглядали пропозиції німців зі створення Українського Національного Комітету як репрезентації українства на теренах Німеччини. Вирішили уповноважити полковника Андрія Мельника очолити УНК після його створення та вести прямі переговори з німецькою стороною.

Ці переговори тривали протягом листопада – грудня 1944 року. На них, серед іншого, були висунуті такі передумови німецькій стороні: "Німецький уряд підпише та оголосить деклярацію, шо Німеччина раз на все зрікається всяких претенсій на українські землі і визнає право українського народу на самостійну державу… Негайно будуть звільнені з концентраційних таборів і арештів усі українці, арештовані з політичних чи національних мотивів".

Оскільки німці навіть у переддень капітуляції не захотіли рахуватися з державницькими прагненнями представників української еміграції, переговори наприкінці грудня 1944 року було перервано. При цьому Андрій Мельник склав свої повноваження перед тими, хто його ними наділив.

Невдовзі ці переговори продовжили інші. Тим часом Андрій Мельник у першій половині січня 1945 року скликав нараду, на якій дав вказівку всім членам Проводу українських націоналістів та провідним діячам ОУН якомога швидше покинути Берлін, дістатися в інші регіони Німеччини, де після приходу союзників увійти з ними в контакт, ознайомити їх з визвольною боротьбою українського народу і роллю ОУН у цій боротьбі.

Сам Андрій Мельник 11 лютого 1945 року таємно покинув Берлін і виїхав на південний захід до Бад Кіссінгена. Але про це інформації в архівних справах немає, як і взагалі відомостей про його місцезнаходження у перші місяці 1945 року. Немає інформації і про те, як у подальшому діяла спецгрупа "Вулкан" і чи взагалі їй вдалося пробратися до Берліна, щоб убити Андрія Мельника. За той період є лише повідомлення, що "у квітні 1945 р. Андрій Мельник надіслав вітальні телеграми Трумену, Черчиллю і генералу Ейзенхауеру, підписавши їх як "голова Проводу українських націоналістів".

Після закінчення Другої світової війни органи МГБ СРСР і надалі продовжували оперативну розробку українських закордонних центрів та їхніх лідерів. Андрій Мельник був серед тих, кому приділяли особливу увагу. Як свідчать архівні документи, радянські спецслужби не полишали і планів щодо його ліквідації.

Так, у одній із довідок від 14 лютого 1947 року, надісланій із закордонної резидентури на адресу начальника 1-го (розвідувального) управління МГБ УРСР, зазначається: "Юрій" повідомляє, що вилучення (російською "изъятие" – Прим.) Андрія Мельника висунуто "Чабаном" як принципове завдання, але практичних можливостей для цього поки що немає, так як Мельник недосяжний. Заздалегідь передбачити дату і місце зустрічі поки що не можна" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 1. – Арк. 88).

У жовтні 1947 року на Андрія Мельника завели агентурно-розшукову справу, а 24 грудня 1948 року оголосили у загальносоюзний розшук. У межах цих широкомасштабних заходів було проведено величезну кількість оперативних і процесуальних заходів, які включали допити і опитування тих, хто його знав у різні часи, вивчення його родичів і близького оточення, процедури упізнання за фотознімками, інструктування наявної і вербування нової агентури для подальшого впровадження у середовище провідних діячів ОУН тощо. Усе це тривало багато місяців.

 

Внаслідок здійснення цих заходів накопичувалися матеріали, зокрема, про спосіб життя Андрія Мельника. Так, у довідці, підготовленій на підставі повідомлення агента "Чабана" від 26 грудня 1950 року, зазначається:           

"Мельник А. постійно мешкає в Мюнхені, суворо конспіруючи своє місцезнаходження. Він переконаний, що радянські агенти переслідують його і готують йому долю Коновальця, тому він приймає у себе на квартирі лише обмежене коло своїх наближених. Побоювання замаху привело його до такої обережності, що він до рук не бере жодного предмету, не перевіреного до того його дружиною або наближеними особами" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 5. – Арк. 24).

Андрій Мельник передбачав, що за ним могли і стежити, і читати його кореспонденцію. Тому іноді в листуванні застосовував умовні фрази, щоб приховати від сторонніх осіб справжній зміст. Так, у лютому 1957 року у листі-зверненні до побратимів у Румунії він писав: "За останній проміжок часу я мав змогу безперервно стежити за вашими науковими дослідженнями, про які мені докладно повідомляв відданий мені мій асистент Марко…

Робота при моїй кафедрі в політехніці вимагає від мене багато зусиль. Я з наполегливим завзяттям іду до мети і прагну триматися на гідному рівні з таким розрахунком, щоб слугувати прикладом для інших. Я намагаюся підтримувати зв'язок з іншими вищими школами з метою благородного співробітництва для блага науки, співпраці професорів і студентів.

Мої думки не раз поверталися до минулого, коли на семінарах чи в лабораторіях ми витрачали свою енергію, дискутуючи з вами не одне питання. Багато витекло відтоді води в Дунаю. Час змінився, і ви зі студентів, асистентів і обслуговуючого персоналу стали інженерами, директорами, доцентами, а деякі й професорами. Я горджуся тим, що ви продовжуєте йти раніше обраним шляхом разом зі мною.

Прошу вас, дорогі мої, не забувати нашу "рідну матір". Бажаю вам подальших успіхів. Тисну ваші руки. Ваш професор А. Морару" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 5. – Арк. 40–41).

До цього листа у довідці з архівної справи є пояснення. У ньому зазначається, що підпис "А. Морару" не є випадковим, тому що мельник румунською – це морар), а листа отримав у Бухаресті агент МДБ "Богдан". Далі йдеться про те, що агент "Богдан "використовується у грі з "проводом" українських націоналістів", а адреса на конверті написана не автором, а братом агента, який є одним із членів керівництва ПУНу.

Тож це є ще одним свідченням того, що заходи конспірації були не зайвими. Роки, проведені у підпіллі, привчили Андрія Мельника до обережності. Водночас від природи він волів довіряти людям і швидше бажав мати їх за побратимів, ніж за ворогів. А це неабияк шкодило справі. Відтак навіть у його найближчому оточенні, як і в оточенні Євгена Коновальця, Степана Бандери та інших провідних діячів українського національно-визвольного руху, в різні періоди були агенти НКВД-МГБ-КГБ, які з перших рук отримували всю необхідну інформацію про діяльність закордонних центрів ОУН.

Ця інформація доповідалася вищому партійному керівництву СРСР, яке приймало рішення, кого ліквідувати, кого знищити морально, кого зіштовхнути між собою і призвести до внутрішньої ворожнечі, кого скомпрометувати в очах однодумців чи широких верств населення.

І це нерідко вдавалося, як сталося із Євгеном Коновальцем, якому підсунув коробку цукерок із вибухівкою Павло Судоплатов, із Левом Ребетом і Степаном Бандерою, яких убив агент МГБ Богдан Сташинський. Або з Ярославом Стецьком, стосовно якого КДБ здійснив спецоперацію, і це зрештою остаточно підірвало його здоров'я і спричинило передчасну смерть.

 
 
 
 
Андрій Мельник разом зі Степаном Бандерою, Миколою Капустянським та іншими діячами ОУН під час покладання квітів на місці убивства Євгена Коновальця у Роттердамі і на кладовищі біля могили першого керівника ОУН, 1958 р. – Фото із ГДА СЗР України

Андрія Мельника трагічна доля оминула. Але небезпека постійно була поруч. Попри це він не припиняв своєї боротьби і не полишав зусиль для згуртування розрізнених політичних організацій за кордоном і відновлення української незалежності. Зрештою зусиллями Андрія Мельника та інших діячів вдалося створити Світовий Конгрес Вільних Українців як понадпартійну інституцію, що упродовж тривалого часу репрезентувала інтереси українства у світі. Ця вистраждана ідея була здійснена у 1967 році, через кілька років після смерті багаторічного голови ОУН.

Про смерть Андрія Мельника у КГБ при Раді Міністрів УРСР дізналися із випуску радіостанції "Свобода" від 1.11.1964 року. Голові республіканського КГБ Віталію Нікітченку доповіли роздруківку із повідомлення мюнхенського кореспондента "Свободи", у якій зазначалося:

"Українська політична еміграція зазнала болючої втрати. 1 листопада на 74-ому році життя в Німецькій Федеративній Республіці помер голова Проводу українських націоналістів полковник Андрій Мельник. Андрій Мельник брав активну участь у визвольних змаганнях України 17–20 років як полковник Січових Стрільців і як шеф штабу Дієвої армії Української Народної Республіки.

За свої націоналістичні переконання він сидів у в'язницях панської Польщі та в концтаборах гітлерівської Німеччини. Один з найвидатніших українських діячів на чужині полковник Андрій Мельник до кінця життя незмінно очолював Провід українських націоналістів. Похорон відбудеться наступної суботи в Люксембурзі, де Андрій Мельник постійно жив" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 11332.– Т. 3. – Арк. 225).

 
 

На роздруківці цього повідомлення, поверх тексту про зазначення дня поховання, В. Нікітченко зеленими чорнилами, як він це робив постійно, зробив такий напис: "7.11.1964. Напевне спеціально цю дату обрали для проведення своєї антирадянської діяльності". Мав на увазі 7 листопада – день відзначення чергової річниці Великої жовтневої соціалістичної революції.

Навіть мертвий Андрій Мельник не давав спокою КГБ.    








«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.