«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Від редакції: 15 листопада 2021 року виповнюється 120 років із дня народження відомого українського військового, громадсько-політичного й культурно-релігійного діяча, уродженця Тернопільщини Євгена Побігущого-Рена. "Історична правда" публікує вступну статтю до нової книжки про нього "Слово офіцера-громадянина".


У ювілейний рік в Україні вже побачили світ дві книжки про нього: перша, художня, – про молоді роки (навчання у Коломийській гімназії, службу а Галицькій армії, навчання в Українському таємному університеті у Львові та богословському ліцеї в Станиславові, участь в громадсько-культурному житті, підпіллі УВО тощо)[1], друга – наукова біографія, написана на підставі документів з українських і зарубіжних архівосховищ, матеріалів преси і спогадів[2].

Додаймо сюди кілька науково-популярних і краєзнавчих публікацій, що з'явилися в умовах незалежної України і висвітлюють життєвий шлях Є. Побігущого-Рена[3].

Натомість книжка, що її тримаєте у руках, третя з черги – збірник статей і спогадів, рукописів і листів Є. Побігущого-Рена, упорядкований з нагоди його ювілею – є першим посмертним виданням текстів цього діяча в незалежній Україні.

Як автор попередніх двох книжок і упорядник третьої – текстів Є. Побігущого-Рена, переконаний, що саме таке "трикнижжя" буде найкращим вінком сучасних українців на його могилу на чужині.

Адже книжка "Слово офіцера-громадянина" сприятиме відновленню історичної пам'яти про Є. Побігущого-Рена, дасть можливість осмислити політичні, мілітарні та культурні процеси в Україні та діаспорі на підставі текстів "від першої особи", їх ретельного вивчення, покаже життєвий шлях і суспільно-політичну активність відомого діяча українського національно-визвольного руху ХХ сторіччя.

 

Українському читачеві в діаспорі Є. Побігущий-Рен відомий своїм лондонським двотомником[4], перший том з якого 2002 р. в Україні перевидало івано-франківське видавництво "Лілея-НВ".

Однак за життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом "Євген Беркут", а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. Тому, якщо за основу оберемо ним же упорядкований список власних публікацій[5], знайдемо у ньому чимало лакун.

З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Отже, для упорядкування авторських текстів був використаний принцип devisu, який дозволив представити літературно-документальну спадщину відомого діяча української еміграції ХХ ст.

Зокрема це його власні публікації (військознавство; репортажі, дописи на суспільно-політичні та культурні теми; передмови, рецензії, огляди); спогади; дописи для дітей; рукописи, виступи; вибране листування.

Доповнюють розуміння постаті Є. Побігущого-Рена додатки, які складаються з неопублікованих архівних документів, матеріалів пресових видань і книжок, відгуків на публікації, інформацій про ювілеї, а також посмертних згадок.

Перший, найбільший, блок текстів Є. Побігущого-Рена містить 61 допис: 12 публікацій з військознавства, 24 з царини репортажистики, дописів на суспільно-політичні та культурні теми, 25 щодо передмов, рецензій і оглядів.

 
Підняття прапора у Завберсдорфі. Зліва направо старшини батальйону "Ролянд": Ріко Ярий, майор Євген Побігущий, чотарі Омелян Герман-"Орлик" та Любомир Ортинський

Тематична спрямованість текстів першого блоку – авторські міркування про події української і світової військової історії, українські військові формації (Дружини Українських Націоналістів, дивізія "Галичина", Українські Вартівничі Сотні), постаті національно-визвольної боротьби ХХ ст. (Степан Бандера, Роман Шухевич), мілітарні аспекти політичних процесів (Листопадовий Чин).

Важливими для розуміння особливостей розвитку української еміграції другої половини ХХ ст. є дописи Є. Побігущого-Рена про його участь у різноманітних зустрічах з представниками української діаспори (у Німеччині, Австрії, Великій Британії, США), а також його численні відгуки як рецензента і оглядача українського еміграційного книжкового ринку і, почасти, іншомовних видань.

Другий блок публікацій Є. Побігущого-Рена стосується його спогадів про важливі у його житті події та постаті. У цій частині видання уміщені 17 текстів (у т. ч. два відеоматеріали), різних за обсягом і емоційною наснагою.

Зокрема це спогади про участь автора у Листопадовому Чині, творенні Дружин Українських Націоналістів, Українських Вартівничих Сотень, спомини про С. Бандеру і Р. Шухевича, а також його рідних, дитячо-юнацькі роки тощо.

Проте найвартіснішим, з огляду на особливості тексту, є спогад Є. Побігущого-Рена про ув'язнення його нацистами у львівській тюрмі на Лонцького у 1943 р., адже досі вважалося, що їх написав невідомий вчитель Євген Беркут.

Аналіз цього тексту, його стилістика, паралелізми з іншими публікаціями Є. Побігущого-Рена, а також біографічні особливости засвідчують його авторство.

 

Лист Є. Побігущого до Митрополита Андрея Шептицького, 1942 р. 

Джерело: Центральний державний історичний архів України у Львові

Третій блок цього видання містить чотири дописи для дітей, що їх написав і опублікував Є. Побігущий-Рен у середині 1970-х років для дитячого журналу "Крилаті".

Їх особливість – морально-психологічні аспекти розвитку українських дітей і юнацтва у різних життєвих ситуаціях, зокрема воєнно-політичного конфлікту, саморозвитку, складних обставинах життя родини.

Четвертий блок оприлюднює 13 рукописів і виступів Є. Побігущого-Рена (у т. ч. два відеоматеріали, три доповіді й духівницю). Вперше опубліковані автобіографії, написані ним у 1940-х роках; звернення до міжнародних інституцій; організаційні документи Закордонних Частин ОУН 1950-х років, котрі, як показав стилістичних і графологічний аналіз, підготував саме Є. Побігущий-Рен. Оригінальними є також його виступи у 1984–1985 рр., доповіді на ідеологічні й суспільні теми.

П'ятий блок охоплює вибране листування Є. Побігущого-Рена, зокрема 30 листів, у т. ч. дев'ять його листів до Андрея Шептицького, Степана Бандери, Вольфа-Дітріха Гайке, Теодора Пелеха, Михайла Ковальчина.

Решта опублікованих листів – до Є. Побігущого-Рена, авторами яких були відомі політичні, релігійні, культурні діячі української еміграції: Степан Бандера, Йосиф Сліпий, Теодор Крочак, Неоніла Капій, Степан Зощук, Мирослав Кальба, Михайло Ковальчук, Платон Корниляк, Ярослав Стецько, Михайло Ковальчин, Богдан Ковалик, Марія Потерейко, Михайло Гринчишин, родини Лазаруків, Кальб, Шанковських.

Для кращого розуміння постаті Є. Побігущого-Рена наприкінці видання упорядник вмістив додатки.

 
Лист Є. Побігущого ("Евгена Лісового") до С. Бандери щодо необхідності написання провідником ОУН(Б) передмови до збірника спогадів про Дружини Українських Націоналістів. 1953 р. 
Джерело: Архів ОУН. Українська Інформаційна Служба – Лондон

Передусім це інформація про діяльність, що складаються із семи неопублікованих архівних документів мовами оригіналів. Зокрема це документи з фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Федерального архіву Німеччини, Міжнародного центрі документації про переслідування націонал-соціалістичним режимом у Бад-Арользені.

У більшости випадків їхній зміст показує суперечливість досліджуваної історичної епохи, розвінчує міти, що їх поширювали совєтські студії (а також почасти й сучасні фейки) про участь Є. Побігущого-Рена у військових формаціях Третього Райху під час Другої світової війни (зокрема документи доводять відсутність нацистських нагород, належности до нацистських інституцій тощо), показують усю гаму труднощів, з якими він стикався наприкінці 1940-х років, визначення його статусу як біженця, а також спроби пошуку й арешту, можливостей агентурного стеження за ним і його рідними совєтською спецслужбою у 1940 – 1950-х роках.

У матеріалах пресових видань і книжок уміщені згадки про Є. Побігущого-Рена у 1923, 1943, 1955 рр., а також дописи про його внесок в українське організоване життя діаспори у другій половині ХХ ст., допомогу незалежній Україні.

У відгуках на публікації знайдемо кілька оглядів і рецензій на книжки Є. Побігущого-Рена в 1950-х і 1980-х роках. Інформації про ювілеї містять згадки про його 80, 85 і 90-ти ліття (допис з нагоди 75-ліття, автором якого є В. Леник, упорядник умістив на початку книжки).

Завершують додатки посмертні згадки, зокрема повідомлення про смерть Є. Побігущого-Рена від Проводу ОУН, "Вістей Комбатанта", статті Богдана Шарка й Володимира Бондаря, а також повідомлення про встановлення пам'ятника на його могилі.

Запропонована увазі читачів книжка, звісно, не вичерпує усіх питань, пов'язаних з особою Є. Побігущого-Рена, однак закладає основи для ретельного вивчення його життєвого шляху і розуміння авторських текстів.

Нинішнє видання показує Є. Побігущого-Рена у кількох важливих іпостасях: військознавця, журналіста, рецензента й оглядача, самовидця, автора дописів для дітей, промовця і доповідача, адресанта й адресата тощо. Відтак у цій книжці тексти передано з максимальним збереженням мови й орфографії їх автора.

 
Некролог 
Газета "Шлях Перемоги". 1995 р.

Опубліковані у цьому виданні тексти Є. Побігущого-Рена дають можливість ґрунтовно представити постать самого автора, його внесок в український національно-визвольний рух, значно доповнити й уточнити віхи його життя та діяльности, спростувати чимало необґрунтованих тверджень совєтської і постсовєтської пропаганди, зокрема сучасних публікацій російською, польською і почасти українською мовами.

Видання завершують ілюстрації архівних документів, більшість з яких, з дозволу їх правовласників, оприлюднюються вперше.

Насамкінець зауважмо: Є. Побігущий-Рен стверджував, що писав свої тексти "… по-вояцькому, без ніякого художнього розмаїття, чи філософського осмислення життєвих подій"[6].

Більшість його публікацій - це "…роздуми про українське вояцтво, яке своїми чинами і кров'ю писало історичні сторінки нашого народу в бурхливій першій половині сучасного століття (ХХ ст. – Упор.)"[7].

Тож запрошуючи до читання цього ювілейного видання, пригадаю останні рядки з останньої (досі відомої) рецензії Є. Побігущого-Рена на видання української діаспори, рядки, котрі цілком можна використати для розуміння книжки, яку Ви тримаєте у своїх руках:

"Вона написана не лише руками, але серцем і любов'ю до України, до тих, що за неї боролися й борються"[8].


***

Як упорядник сподіваюся, що різносюжетні тексти Є. Побігущого-Рена, деякі його рукописи, виступи і доповіді, а також вибране листування допоможуть зрозуміти його особистість та історичну добу, за якої Є. Побігущий-Рен жив і боровся, а також реконструювати образ українського національного державотворення ХХ сторіччя.

А розпочинає це ювілейне видання надзвичайної наснаги текст громадського діяча, видавця, публіциста, мемуариста і архівіста Володимира Леника (1922–2005), написаний ним 1976 року з нагоди 75-ліття Є. Побігущого-Рена.

Цей текст, переконаний, найкраще у короткій і лаконічній формі розповідає про те, ким був полковник Євген Побігущий-Рен для його сучасників, а відтак заохочує до читання цієї небуденної збірки про життя й боротьбу українців за власну державу в ХХ сторіччі.



[1] Монолатій І. П'ять зшитків Євгенових. Молоде життя Євгена Побігущого-Рена. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2021. 128 с.

[2]Монолатій І. HomoMilitarisЄвген Побігущий-Рен. Дрогобич: Посвіт, 2021. 188 с.

[3]Монолатій І. Полковник і магістр // Всевідо: інформаційно-рекламний додаток до газети "Вісник Коломиї". 1993. 7 груд., 11 груд., чч. 48, 49, с. 4; Його ж. Євген Побігущий-Рен: полковник і магістр // Перевал. Всеукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал. 2018. № 1-2 (95-96). С. 15-17; Його ж. Побігущий Євген Павлович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Том 3: П – С. Івано-Франківськ, 2020. С. 166-167.

[4]Побігущий-Рен Є. Мозаїка моїх споминів. Мюнхен – Лондон: Накладом автора й Об'єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії, 1982. 239 с.; Його ж. Мозаїка моїх споминів. Том другий. Мюнхен – Лондон: Накладом автора й Об'єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії, 1985. 303 с.

[5]Мої друковані статті й матеріяли в українських журналах і часописах // Побігущий-Рен Є. Мозаїка мої споминів. Том другий. С. 249-254.

[6]Побігущий-Рен Є. Мозаїка мої споминів. Том другий. С. 276.

[7]Побігущий-Рен Є. Мозаїка мої споминів. С. 226.

[8] Рен Є. "З-над берегів русла річки Серет" // Шлях Перемоги [Мюнхен]. 1985. 18серпня. Ч. 33 (1636). С. 3.

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.

Початок (не) братської колонізації

Сотня років знадобилась Росії, щоб нав’язати свою владу і запустити процес широкомасштабної колонізації України. Зусилля царату були спрямовані на цілковиту асиміляцію та інтеграцію у політичній, економічній, соціальній, культурній та духовній сферах суспільного життя.

Ніч розгону. Міленіали з Пласту, які не пішли з Майдану

Раннім ранком 30 листопада близько 2000 «беркутівців» атакували протестувальників, які залишались на Євромайдані. Ця ніч змінила історію України. Наступного дня – 1 грудня – сотні тисяч киян вийшли на масову акцію протесту. Ким були ті, хто залишився ночувати на Майдані Незалежності? Попри те, що основні лідери Євромайдану напередодні ввечері (29 листопада) фактично закликали розходитись. Прирікаючи тих, хто залишається, на маргіналізацію протесту. Як це вже було під час мовного Майдану.