Палієва гора
У Білій Церкві, над кручами Росі, височіє пам’ятник у вигляді кам’яної вежі з барельєфом козаків та сценами з їх бойового життя. Біля вежі розташована чавунна гармата з ядрами. Гора ця носить ім’я видатного козака - Семена Палія. Францішек Замойський так схарактеризував козацького полковника та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII – на початку XVIII ст.: «той, що хоче кинутися з мотикою на сонце»
У Білій Церкві, над кручами Росі, височіє пам'ятник у вигляді кам'яної вежі з барельєфом козаків та сценами з їх бойового життя. Біля вежі розташована чавунна гармата з ядрами. Гора ця носить ім'я видатного козака - Семена Палія.
Францішек Замойський так схарактеризував козацького полковника та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII – на початку XVIII ст.: "той, що хоче кинутися з мотикою на сонце".
Цей влучний вираз польського урядовця стосувався людини, про героїчні вчинки якої ще за життя складалися легенди, якій присвячувалися народні перекази, пісні та кобзарські думи. Трохи згодом, починаючи з другої половини XIX ст., про Палія почали писати історичні романи та наукові монографії, його образ втілювали у своїх працях знамениті художники і народні скульптори.
Походячи з козацької або заможної міщанської родини, Палій дістав непогану освіту — можливо, вчився деякий час у Київській колегії. Тут думки істориків розходяться: одні відзначають чітке та певне письмо, як у людини, що звикла писати (В.Антонович), інші звертають увагу, що він погано писав польською (М.Возняк, М.Андрусяк).
Пробує всіх примирити Н.Полонська-Василенко, яка звертає увагу на Лівобережне походження героя (Борзна на Чернігівщин), а звідти і проблеми з польською.
Події української національної революції 1648-1676 років зустрів звичайним козаком, записаним до реєстру Ніжинського полку. Оженився, мав майно і спочатку мало чим вирізнявся серед інших козаків Ніжинського полку.
Але далі життя Палія пішло іншим і славним шляхом.
Овдовівши, пішов на Запоріжжя, де був і на початку 1680-х років, і незабаром відзначився там як своїми військовими заслугами, так і організаційними здібностями. Швидко завоював авторитет серед козаків і отримав прізвисько Палій.
Пізніше, відгукнувся на закличні універсали польського короля Яна III Собеського та влітку 1683 на чолі підрозділу запорозьких козаків вирушив під австрійську столицю Відень. Взяв участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естергомської та Сеценської фортець (Угорщина, Словаччина), як пише Т.Чухліб.
За це, а також за інші великі перемоги над південними зайдами, отримав повагу і від польської влади.
Король Ян ІІІ у своєму листі від 6 грудня 1694 року улесливо писав до Палія задарюючи того подарунками:
"…напавши на Буджак, спустошили ворожі краї вогнем та мечем, і все те хвалебно чинив, що тільки належати може для помноження святої віри та ворожого приниження… так і за істотну видачу припроваджених в'язнів, хочемо достатньо учинити, щоб діяльність та відвага твоєї вірності і людей твоїх могла бути належно задоволена.
Коли накажемо роздавати одежу на інші запорозькі полки, не забудемо певно і людей твоєї вірності, які так мужньо відбули нинішню кампанію.
Відносно ж зимових кватир, щоб могли бути триваліші і вигідніші, ніж на рік, даємо лист наш до ясновельможного краківського каштеляна, щоб за таку очевидну прислугу захотів відповідним людям придумати винагороду, і не сумніваємося, що він те учинить, а ми, зичачи доброго здоров'я від пана Бога твоїй вірності, вітаємо всіх твоїх молодців".
За ними надійшли листи від 22 грудня 1694 року згаданого в королівському листі Станіслава Яблоновського, а також і Францішека Замойського, які ще більш улесливо звітували про передані подарунки і вдячність від короля:
"…Його милість добродій настільки вдячний за прислані "язики" і так шанує відвагу вашої милості пана… що висловить те у своєму листі сам. Він вже визначив заслуженому війську вашій милості милостивому панові плату й одежу через його милість рейментаря пана Вільгу, так само й належне задоволення і самому вашій милості, милостивому панові…".
Але часи були складні, від вдячності до зради один крок. Який часто проходили за лічені дні. Вже невдовзі все перевернулось і козаків спробували заборонити рішенням сейму.
Не погодився Палій з рішеннями вального сейму Речі Посполитої 1699 року про таку заборону козацтва на Правобережжі.
Разом з кількома сотнями запорожців заснував полк з центром у м.Фастів. Під його управлінням перебувала територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків.
Палій писав, що: "Я знайшов цей край пустелею й працював коло Хвастова, як коло свого хазяйства. Широкі поля засіялись збіжжям, число мешканців зросло... й церкви Божі я побудував, і прибрав на славу Божу".
Відтоді розпочинається активна діяльність полковника, яка мала не лише воєнний, а й державотворчий характер. Край активно відновлювався, залюднювався.
Реґіментар Дружкевич писав королеві Яну Собєському 1692 р., що "Палій організує коло Фастова удільну область; він укріплює містечка, збирає звідусіль людей і заявляє претензії на весь край до Случа".
Інформація про військову діяльність Палія тиражувалася в "летючих листках" Австрії, Венеції, Голландії, Німеччини, Польщі, Франції.
У 1701 році польська коронна армія розпочала широкий наступ на козацьку державність Правобережної України, а Семен Палій припиняє будь-які політичні відносини з королем та його підопічним, оголосивши свої володіння "вільною козацькою областю".
1702 року представники української шляхти, козаків, міщан та духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину і Волинь. В пам'яті українського народу ще свіжі були спогади про Хмельниччину. Жили ще чимало учасників тієї героїчної епопеї.
Повстання не було бажаним ні для польської окупаційної влади, ні для московитів. І якщо поляки не мали сил і можливості перемогти козаків, то звична допомога московитів довершила справу розгрому українського війська.
2 березня 1704 року Петро І спеціальним листом закликав Палія негайно передати Білу Церкву полякам і капітулювати, інакше його змусять виконати вказівку московські війська.
Самусь як наказний гетьман передав 5 лютого 1704 року булаву Мазепі. Палій, навпаки, відкинув вимогу царя і посилив боротьбу. Активізували діяльність партизанські загони на Волині, Поліссі і в Галичині.
Увечері 31 липня 1704 року був заарештований у таборі козацького війська під Бердичевом. У червні 1705 року під вартою його відправлено в Москву. За царським указом від 30 липня козацького полковника заслано до Сибіру — спочатку у Верхотур'я, потім у Тобольськ, де він перебував до кінця 1708 року.
Помер Семен Пилипович Палій (Гурко) власною смертю після 24 січня 1710 року та похований з почестями у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі під Києвом.
