Код воїна: покровителі механізованих військ

Нині, під час повномасштабної війни з РФ, Україна поступово позбувається російсько-радянського ідеологічного впливу, відновлює пам'ять про свою справжню історію та відроджує пам'ять про пантеон героїв і традиції українського війська різних часів. Серед сучасних підрозділів механізованих військ Збройних Сил України є бригади, що названі на честь знакових постатей періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 років

Ця стаття – продовження проекту Українського ветеранського фонду та "Історичної правди", де історики розповідають про історичні традиції найменувань бригад Збройних Сил України.

Нині, під час повномасштабної війни з РФ, Україна поступово позбувається російсько-радянського ідеологічного впливу, відновлює пам'ять про свою справжню історію та відроджує пам'ять про пантеон героїв і традиції українського війська різних часів.

Серед сучасних підрозділів механізованих військ Збройних Сил України є бригади, що названі на честь знакових постатей періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 років.

У цьому матеріалі йтиметься про 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка та 28-му окрему механізовану бригаду імені Лицарів Зимового Походу, які йшли в лавах визволителів Херсону.

 
59 окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка

59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка входить до складу ОК "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України. Бригаду сформували наприкінці 2014 року.

Вже у вересні 2015-го бригада в повному складі увійшла в зону АТО і впродовж року без ротацій боронила території Донецької та Луганської областей на всіх напрямках. До липня 2021 року регулярно виконувала бойові завдання на сході України.

У перші години повномасштабного вторгнення російської армії, 24 лютого, бійці 59-ї бригади хоробро прийняли потужний удар ворога на Херсонщині.

Тоді танкісти бригади зуміли прорвати ворожу оборону, розблокували Антонівський міст, що мав велике стратегічне значення, і тримали визначений рубіж, чим забезпечили вихід колон бригади з оточення.

Протягом місяців вони крок за кроком звільняли села Миколаївщини і Херсонщини, а 14 листопада мали за честь підняти український стяг у центрі деокупованого Херсону.

У 2020-му 59 ОМБр отримала почесне найменування на честь Якова Гандзюка — генерал-майора, командувача 1-го Українського корпусу, одного із творців українського війська доби Української Народної Республіки.

 
 Яків Гандзюк - український генерал. Картина Артура Орльонова. Науковий консультант - Олександр Федоришен. З фондів Музею Вінниці

Генерал Гандзюк є одним із творців українського війська доби УНР. Яків Григорович - уродженець села Багринівці на Літинщині, який розпочав свою військову кар'єру у Вінницькому гарнізоні РІА.

Тож дуже символічно, що 59 ОМБр, яка дислокується на Вінниччині, має покровителем свого видатного земляка.

У 1891 році Яків Гандзюк пішов добровольцем до 47-го піхотного Українського полку. Протягом наступних 25 років він гідно пройшов фронти російсько-японської та Першої світової воєн.

За мужність та героїзм, виявлені у боях, Якова Гандзюка було нагороджено сімома бойовими орденами та Георгіївською зброєю. У листопаді 1915 року президент Французької республіки нагородив його медаллю "Мілітер".

 
Яків Гандзюк (праворуч) в колі офіцерів, 1915 рік. З медіафондів Музею Вінниці

Маючи вражаючий бойовий досвід, своє високе військове звання Яків Гандзюк отримав у 1917 році. Він вирізнявся відчайдушною хоробрістю, талантом полководця, який майже безперервно перебував на бойових позиціях.

Павло Скоропадський залишив такі спогади про Гандзюка у боях з німецькою армією у липні 1917 року:

"Я гадав, що він [Гандзюк] загинув, але міцна його натура й цього разу витримала. Після страхітливої контузії вже через два місяці він став на чолі дивізії. Це був справжній герой. Дев'ять разів поранений, він усе ж вийшов з війни дієздатним…".

 
Яків Гандзюк в період командування 91-м піхотним Двінським полком, початок 1917 року. Нашивки на лівому рукаві засвідчують кількість бойових поранень. З медіафондів Музею Вінниці

На останні військові посади генерала Гандзюка призначив уряд Української Центральної Ради. Після українізації 34-го корпусу, який дістав найменування 1–го Українського корпусу, Яків Григорович спочатку командував дивізією, а згодом очолив цей військовий підрозділ.

Таким згадував його колишній соратник Василь Кочубей: "Полковник Гандзюк не тільки вважався найкращим серед командирів піхотних полків. Але був дійсно видатним у всіх відношеннях бойовим командиром...

Велетенського зросту, із випещеною бородою "а ля Скобелєв", з правильними рисами обличчя, на якому з одного боку вбачалась залізна воля і величезна енергія, з іншого — глибока душевна доброта, — таким я вперше побачив цього велетня...".

Цей направду талановитий бойовий командир був неперевершеним майстром стрільби з револьвера. До того ж, він володів п'ятьма іноземними мовами. Свій вільний час присвячував підвищенню культурного рівня вояків.

 
 Яків Гандзюк, 1915 рік. Фото з медіафондів Музею Вінниці, передане нащадками Якова Гандзюка зі США

У листопаді-грудні 1917 року підрозділи 1-го Українського корпусу під командуванням Якова Гандзюка контролювали окремі райони Вінниччини, забезпечуючи законність української влади у цьому регіоні після прийняття ІІІ-го Універсалу.

У січні 1918 року особовий склад корпусу Гандзюка виконував стратегічно важливе завдання: під натиском муравйовців надійно перекривав підступи до української столиці із заходу.

Генерал мав безстрашну вдачу і казав: "На війні буває така мить, коли просто необхідно ставити "ва-банк" своє життя, інакше переможцем буде противник". Хто знає як би склалась доля Якова Гандзюка та УНР в цілому, якби не фатальний збіг обставин, що призвів до загибелі воєначальника.

Гандзюк і Сафонов. Два царські генерали, які не зрадили присяги УНР

Михайло Середа таким запам'ятав Якова Григоровича: "...Він до кінця свого життя вірив у перемогу нації і в розпучливі часи, коли старшина зневірювалась у своїх силах, казав: Не забувайте, що ми лише аванґард, за нами головна ударна сила — 30-ти міліоновий український нарід".

Часи змінюються, але перед лицем того ж ворога українська нація в безмірній любові до Батьківщини продовжує з боями відстоювати Незалежність України.

 
59 окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка. Постер
 
28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу

28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу входить до складу ОК "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України. Під час російсько-української війни підрозділи бригади тримали позиції на півдні Донецької області, вздовж кордону з росією.

Разом з іншими підрозділами бійці бригади відважно відбивали атаки росіян на Донецький аеропорт. А в жовтні 2021 року вояки 28 ОМБр оприлюднили відео де вони влучними артилеристськими ударами завдавали втрат російським окупантам в кількох районах одночасно.

 
28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу

"Коли ворог перетинає межу, Лицарі Зимового Походу завжди мають чим відповісти. І нехай кожен бойовик та російський найманець знає, що їхній час обов'язково прийде, тому що ми захищаємо Україну і робимо свою роботу добре", — так прокоментували на офіційній сторінці свої успіхи.

25 лютого 2022 року, в ході повномасштабного вторгнення, російський морський і повітряний десант спробував захопити село Коблеве в Миколаївській області. Загарбників зупинив героїчний опір 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу.

 
Бійці 28 ОМБр фотографуються зі Святославом Вакарчуком

"Гарно та результативно працює 5-й резервний батальйон. Мінусуємо орків та помножуємо на нуль. Окупант має бути знищений", — в умовах інтенсивних боїв лицарі 28 ОМБр руйнують сили загарбників на всіх можливих напрямках.

У червні бійці 28 ОМБр видовищно знищили російський бойовий комплект для зенітно-ракетного комплексу "БУК" та вдалою атакою артилерії уразили замасковану ворожу бронетехніку на бойових позиціях з підготовленими польовими укриттями на південному напрямку.

А на початку серпня розвідники 28-ї бригади у взаємодії зі спецпризначенцями ефективно застосували дрон-камікадзе по російських окупантах.

Наразі, під час успішного контрнаступу української армії на Херсонщині, 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу продовжує нищити ворожі позиції.

В останніх числах жовтня, спільно з підрозділом Нацгвардії, підрозділ лицарів 28 ОМБр знищили 13 цілей окупантів, які російська армія використовувала для утримання регіону.

 
Воячка 5 резервного батальйону 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу

28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу стала одним з підрозділів, що звільняли територію півдня України.

Здійснюючи успішні операції на Херсонщині, лицарі 28 ОМБр здобули у російських загарбників багато військових трофеїв. Зокрема, крім кулеметів, гранат та ПТУРів вони захопили гордість російської пропаганди — танк Т-90 "Владімір".

11 листопада 2022 року став історичним днем, коли українська армія звільнила Херсон та інші українські території розміром більш ніж 3 000 км. У цей день вільні херсонці радісно вітали й воїнів 28 ОМБр.

 
Прапор 28 ОМБр, яка звільняла південь України

Ще 6 травня 2022 року бригаду відзначили почесною відзнакою "За мужність та відвагу". Для 28 ОМБр це дуже символічна дата, адже саме 6 травня 1920 року успішно завершилася унікальна воєнна операція в історії України — Перший Зимовий похід.

Учасники цього легендарного рейду п'ять місяців відважно билися з двома окупаційними російськими арміями в партизанських умовах.

Подолавши тилами ворога 2500 км, вояки Зимового походу провели більш ніж 50 успішних боїв з Добровольчою армією "білих" та більшовицькою "червоних".

Зокрема, громили ворога під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою.

Одним із найбільш успішних та відомих боїв Першого Зимового походу став бій за Вознесенськ, який відбувся 16 квітня 1920 року. Армія УНР штурмом взяла це місто на Миколаївщині, внаслідок чого українське військо суттєво поповнило свій арсенал.

 
Учасники Першого зимового походу, старшини конвою Михайла Омеляновича-Павленка

До кінця березня 1920 року Армія УНР налагодила зв'язки майже з усіма повстанцями тодішніх Київщини, Херсонщини, Полтавщини, Катеринославщини, Єлисаветградщини, що підтримували ідею незалежної української держави.

Саме завдяки узгодженій праці між Армією УНР та повстанцями у Зимовому поході велася підготовка до великого антиросійського повстання. Фактично століття тому українці так само як і сьогодні вели запеклі бої з російськими окупантами на півдні України.

Коли вояки армії УНР в Зимовому поході прибули на північ Одеської області, селяни Ананьївського та Балтського повітів підняли повстання проти радянського режиму. Після запеклих боїв 22 – 26 квітня частини Армії УНР, у взаємодії з повстанцями, зайняли Ананьїв та Балту.

На початку травня українські частини визволили міста Тульчин, Крижопіль та Вапнярку. Просуваючись запіллям 12-ї та 14-ї російських більшовицьких армій, вояки Зимового походу 6 травня з'єдналася з українським військом під проводом Симона Петлюри в районі Ямполя.

 
Схема Першого зимового походу від Локальної історії

Похід став видатною воєнною операцією в історії України. За мінімального військово-технічного та медичного забезпечення лицарі Зимового походу українське військо виконало свої головні завдання.

Ядро армії - зберегли, військову присутність та антибільшовицькі повстання в окупованій Україні – підтримали. А Симону Петлюрі дали час домовитись із поляками про спільну боротьбу проти російської більшовицької окупації.

 
Залізний Хрест за Зимовий похід і бої

Саме на честь цих славетних сміливців з серпня 2019 року бригада носить почесну назву імені Лицарів Зимового Походу.

В емблемі бригади використано елементи єдиного бойового ордену армії УНР, що є першим серед усіх державних відзнак УНР — Залізного Хреста "За Зимовий похід і бої".

Серед нагороджених були також і жінки, яким випадало не лише лікувати хворих та поранених, а й зі зброєю в руках відстоювати незалежність молодої української держави.

"Зимовий похід створив і залишив назавжди традиції української збройної боротьби в запіллі ворога. Традиції, що чверть віку пізніше воскресли в ділах і чинах різних повстанських груп в Україні.

Коли ми згадуємо Зимовий похід, у нас з'являється так потрібна в цій боротьбі певність у майбутній і остаточній перемозі", — писав у спогадах полковник армії УНР Василь Задояний.

Сучасні військові мають потужний приклад бойових подвигів, наполегливості та відданості Україні в історіях наших захисників початку ХХ століття.

Традиції української військової звитяги відроджуються, прямо на наших очах гартується мілітарна еліта справді самостійної й сильної держави. Українські воїни гідно наслідують традиції боротьби за Незалежність України та вперто наближають довгоочікувану Перемогу.



Більш докладно про Перший Зимовий похід писали тут:

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

Перший Зимовий похід: тільки факти

 

Десять слів про Євгена Сверстюка

Якось у дитинстві Євген Сверстюк на запитання: ким ти хочеш бути, відповів: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну». У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було – Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.