Друга поява царя Тутанхамона

У листопаді 1922 року відбулося відкриття гробниці Тутанхамона. Відкриття зробило всесвітньо відомими трьох осіб: археолога Говарда Картера, британського лорда Джорджа Герберта, п’ятого графа Карнарвона і царя Тутанхатона-Тутанхамона. Нині Тутанхамон - мабуть, найвідоміший цар Стародавнього Єгипту в світі. І без перебільшення можна сказати, що це було відкриття, що вразило та змінило світ. Про саме відкриття, його перебіг, основні постаті дослідників, що були тут задіяні, як і про царя Тутанхамона написано гори наукової, науково-популярної, геть популярної літератури, романів та різних творів містично-окультної літератури. Також знято багато фільмів, створено радіопрограми, телепередачі, серіали. Існує ціла індустрія ігор, прив’язаних до цієї події та ще багато іншого

1 листопада 1922 року археолог Говард Картер, який працював разом із та за гроші британського лорда Джорджа Герберта, п'ятого графа Карнарвона, відновив свої фінальні роботи над розкопами в Долині царів в Тебанському некрополі, перервані Великою війною.

Був заключний сезон розкопок біля гробниці Рамсеса VI. Залишалось розчистити одну секцію захаращену ще давніми покладами всілякого непотребу від стародавніх єгипетських будівельників та туристів, давніх і нових, які відвідували популярний від стародавніх часів туристичний об'єкт – гробницю Рамсеса VI (KV9).

Нічого цікавого ця купа сміття не обіцяла. Але Картер методично розчищав до материкової породи всю територію поблизу від цієї гробниці, бо мав закінчити цим розкопки. Аж раптом 4 листопада 1922 року робітники наткнулися на сходинку, яка була початком сходів, які вели під землю.

Говард Картер був дуже досвідченим археологом і зрозумів до чого саме ці сходи могли вести. 5 листопада він записав у щоденнику розкопок, що відкрив нову гробницю. Але чию? Він повідомив лорда Карнарвона і чекав до прибуття того на місце розкопок, за той час розчищаючи сходи аж до входу.

24 листопада знайшли заблокований вхід до гробниці та виявили відбиток печатки у формі царського картуша, в якому вписаний ієрогліф шакала Анубіса на зображеннях полонених, та з іменем царя – Тутанхамон. Це ім'я вже було відоме із інших пам'яток. Пробивши перший блок входу до коридору знайшли ще один блок і відбиток печатки із тим же іменем. Гробниця обіцяла бути непограбована.

 

Як пізніше з'ясувалось, гробниця таки була трохи пограбована в давнину, але злодіїв, схоже, застукала на гарячому охорона некрополя, мабуть, за їх другим чи черговим рейдом. Тому грабіжники змогли винести лише частину цінних, але невеликих речей. Охорона заробила дірку і запечатала заблокований вхід наново. Потім на вхід накидали будівельного сміття, коли будували гробницю КV9 для Рамсеса VI, і про неї забули на декілька тисячоліть.

26 листопада по обіді проламали дірку у вході до гробниці та потрапили в передпокій. Перебіг подій цієї історії вже давно обріс легендами та міфами. Так легендарним став діалог цих двох відкривачів в той момент коли вони проламали дірку і Картер заглянув усередину:

– Ви щось бачите? – запитав лорд Карнарвон.

– Так, чудесні речі – відповів Картер.

В різних описах і в різних его-документах як самого Картера, так і в мемуарах та публікаціях інших свідків та істориків, точні слова цього діалогу передані по-різному. Схоже, що Картер і Лорд Карнарвон увійшли не лише в передпокій гробниці, а й таємно проломили дірку і увійшли в саму заупокійну камеру ще до її офіційного відкриття, яке відбулось чи було відіграно на публіку трохи згодом.

29 листопада гробницю відвідала офіційна делегація Єгипетської служби старожитностей на чолі із Пьєром Ляко, та ще низка осіб, зокрема кореспондент газети The Times Артур Мертон. Наступного дня (30 листопада) газета вийшла із сенсаційним репортажем про відкриття неторкнутої гробниці із надзвичайними скарбами в Долині царів в Єгипті. Це запустило гонитву преси за новинами і всесвітній ажіотаж навколо розкопок.

22 грудня гробницю показали пресі, і це ще підвищило світовий інтерес до розкопок та знахідок. Преса вичавила із цієї події і наступного перебігу подій навколо гробниці та її розкопок максимум вигоди. Це був перший випадок розкопок "в прямому ефірі", вони перетворились на таке собі реаліті-шоу. 16 лютого 1923 року провели офіційне "відкриття" поховальної камери, Картер картинно ламав кувалдою блок входу.

Перед Говардом Картером стояло завдання організації в умовах пильної уваги з боку всього світу самого процесу розкопок, інвентаризації, консервації, пакування та перевезення об'єктів, та забезпечення безпеки розкопок і збереження цінних артефактів.

До цього процесу, зокрема, долучились видатні єгиптологи Дж. Брестед, Г. Вінлок, Дж. Райснер, А. Гардінер, вони відвідували пам'ятку, радились і допомагали Картеру в його наукових дослідженнях, а також сприяли поширенню інформації про відкриття в світовій науковій спільноті та в політичних колах своїх країн.

Картер розширив персонал своєї команди. Він залучив до розкопок археологів Артура Меіса, та Артура Календера, консерватора і хіміка Альфреда Лукаса, та відомого фотографа Гаррі Бартона. В процесі розкопок були залучені і єгипетські робітники, які виконували усі фізичні роботи.

Дві гробниці перобладнали під фотомайстерню та лабораторію. Ще одна гробниця використовувалась як сховище вийнятих і заінвентаризованих об'єктів. Картер першим почав використовувати автомобіль для перевезення матеріалів та поїздок у справах. Для підвезення важких артефактів до Нілу створили спеціальну колію залізниці. Далі їх пароплавами переправляли до Каїру.

 

Роботи велися в перервах між візитами віп-осіб з усього світу та під пильним наглядом кореспондентів різних газет, які з'їхались до Луксора, і які сновигали по периметру розкопок, і крутилися навколо гробниці намагаючись дізнатися щось нове і сенсаційне про перебіг розкопок.

Преса дуже заважала Картеру і його команді працювати, як і численні візити світових політиків, коронованих осіб, знаті та мільйонерів, які всі їхали подивитися на гробницю та її золоті речі. Лорд Карнарвон взяв на себе місію зустрічати високих гостей та проводити їм екскурсії по території розкопок та влаштовувати світські прийоми.

Як зауважує відомий єгиптолог і біограф Говарда Картера Томас Джеймс, лорд Карнарвон поводився як гостинний власник маєтку на території Єгипту, який люб'язно демонстрував всі його визначні місця гостям.

Картера, який не звик ні до великої уваги вищого товариства, ні до надмірної уваги преси, і який волів працювати відособлено, і розумів, що на ньому лежить величезна відповідальність щодо щонайшвидшого проведення опису і обробки речей, всі ці прийоми і увага як вищого світу та політикуму так і преси дратували. Поступово між ним і лордом Карнарвоном виникла і почала зростати напруга.

Між тим, Метрополітен Мюзеум і Брітіш Мюзеум запланували викупити всі чи частину знахідок у лорда Карнарвона, який, як спонсор, розглядав ці розкопки як вигідне вкладення капіталу, а знахідки - як прибутки від інвестицій в єгиптологію. Обидва музеї вели перемовини із ним та Картером, намагаючись схилити їх на свій бік.

Окрім того, газета The Times теж вела перемовини з лордом Карнарвоном про договір на монопольне право висвітлювати перебіг розкопок. Такий договір був підписаний 9 січня 1923 року. Монополія The Times викликала обурення інших представників преси.

5 квітня 1923 року лорд Карнарвон помер. Це викликало набираючу обертів істерію (яка триває аж дотепер з різними фазами активності) через поширення чуток про "закляття Тутанхамона", яке нібито вразило п'ятого лорда Карнарвона і вразить усіх, хто розкопував чи був так чи інакше причетним до розкопок цієї гробниці. Преса максимально поексплуатувала хайпову тему.

В реальності весь процес розкопок очолив тепер Картер. Наприкінці 1923 на початку 1924 року всі речі із передпокою були витягнуті і сфотогорафовані, упаковані і перевезені до спеціального сховку. Почали витягувати речі із поховальної камери.

Там майже весь простір займала зведена навколо поховання захисна святиня із дерева, на якому були набиті листи золота, і як містила написи, і всередині – ще три таких святині із текстами та зображеннями на них. Поміж першою і другою було ще шатро із льону із нашитим на ньому металевими прикрасами у вигляді розеток.

Всередині стояв кам'яний саркофаг, коли його відкрили, знайшли надзвичайної краси дерев'яну труну із набитими золотими пластинами, та інкрустаціями із самоцвітів, в ній – ще одну – таку ж красиву із золота та інкрустацій на дереві, а в ній – повністю золоту труну з тілом померлого.

 

На мумії лежала прекрасно зроблена маска, яка закривала верхню половину тіла і передавала портретні риси юного прекрасного обличчя. Також на мумії було знайдено багато золотих прикрас, пекторалі, намиста, браслети, перстні, золоті напальчники та багато амулетів замотаних у бинти мумії.

Це відкриття дало нам неоціненої ваги інформацію про побут, звичаї, вірування царів та мешканців Єгипту. Звісно, воно насамперед вразило всіх своє кількістю золота. Його об'єм вражає світ до цього часу: понад дві тони коштовних металів. Всього в гробниці, включаючи поховальну камеру, передпокій, так звану скарбницю, додаткову камеру і коридор знайшли 5398 об'єктів.

Серед них - прекрасний трон, позолочені та красиво оздоблені колісниці у розібраному стані, різні статуї царя, святилище для зберігання каноп із царськими нутрощами, яке охороняли статуетки чотирьох богинь, поховальне начиння, священні фетиші.

Також – зброя, одяг, сандалії, прикраси, скіпетри і палиці, скрині і скриньки, прекрасно оздоблені, з різним добром, одягом, хатнім начинням, ліжка, стільці, набори для ігор, дитячі іграшки і заупокійні моделі, алебастрові світильники, вази, посуд, косметичні фарби, ушебті тощо. Все, що було потрібно на тому світі для комфортного існування царя в його звичному царському стані.

Розчищення гробниці і виймання речей тривало до 1930 року. А пакування і консервація з наступним перевезенням речей до Каїрського музею тривали до лютого 1932 року.

Як виявили дослідники, вже коли почали обробляти списки речей, вкладених до скринь, значна частина найцінніших речей із золота, скла, та інкрустованих самоцвітами, дорогими матеріалами та дорогоцінним камінням були витягнуті із скринь давніми грабіжниками.

Окрім того, в гробницю просочились грунтові води, створивши вологість. Це завдало шкоди тканинам, виробам зі шкіри та дерева. Окремі речі розсипалися в руках реставраторів та консерваторів прямо при спробі їх торкнутися, не кажучи про те, щоб витягнути чи дослідити.

 

Це перші розкопки які проводились під пильною увагою всього світу. Хоча газета The Times підписала із лордом Кранарвоном договір на монопольне висвітлення результатів розкопок, журналісти із інших провідних видань нишпорили поблизу гробниці і намагались вивідати нову інформацію, та сфотографувати когось чи щось, що мало причетність до розкопок.

Більша частина газет мала задовольнятися тим, що передруковувала інформацію із The Times. Перебіг подій висвітлювався в газетах в більшості країн світу, в тих країнах, де було радіо – про це говорили в радіопередачах.

Археологічні відкриття в Єгипті та на території, яка була стародавньою Месопотамією і раніше викликали цікавість загальної публіки та висвітлювались в мас-медіа. Періодично то повідомлення про нові розкопки в долинах Нілу чи Євфрату та Тігру викликали сенсації.

Археологічні розкопки в Єгипті та розкопки стародавніх міст Месопотамії, зокрема Ніневії, Вавілону, Суз,  перебували у певній конкуренції за увагу преси. При цьому в ХІХ та на початку ХХ столттях переважала цікавіть до здобутків ассиріології, бо вона працювала у сфері так званої біблейської археології.

Але відкриття майже непограбованої гробниці давньоєгипетського царя перевершило всі очікування публіки. Зародилася Тутанхамономанія, чи Тутоманія – зачарування "царем Тутом" та всім, що з ним пов'язано. І це явище продовжує існувати протягом ста років.

Написані романи, і інші твори, художники надихались сюжетами для своєї творчості, знято художні і документальні фільми. Але ця тема раз по раз викликає нові сенсації. То "закляття фараона" активізують, то піднімуть новий хайп навколо його гробниці та її нібито ще не відкритих камер, чи родинних стосунків царя тощо.

Зображення Тутанхамона та всього, що з ним пов'язано, масово тиражується. Відтворюються репліки предметів із гробниці або ж ці зображення та форми надихають дизайнерів на створення маси речей. Зображення маски Тутанхамона та інших відомих і вже добре впізнаваних в масовій культурі образів відтворюється на різних предметах, які вже давно стали не просто сувенірною продукцією, а й частиною повсякдення.

Такі картинки із царем Тутом штампують на одязі, шпалерах, подушках, постільній білизні, посуді, та інших предметах побуту. Іменем Тутанхамона називають торгові марки, сигарети, як і бари, кафе, тощо. Цей образ є частиною рекламного бізнесу і добре продає все через свою впізнаваність.

Гробницю відвідали свого часу більшість світових лідерів, які мали змогу відвідати ці розкопки. Паломництво віпів та просто туристів продовжується, і обраховується мільйонами на рік.

 

Зараз масовий туризм в Єгипет передбачає як маст хев обов'язкові відвідини мумії Тутанхамона, яка була повернута до гробниці, або споглядання його скарбів в Каїрському музеї, або і те і інше одночасно. Цар Тут гарно тримає сучасну єгипетську економіку, забезпечуючи потік туристів.

Пояснення виникнення і тривале існування цього культурного феномену світового значення поки що є предметом аналізу. Звісно, такої купи золота ще не витягували із жодної стародавньої гробниці. Саме золото зачарувало широку публіку і накрило образ царя Тута золотим ореолом.

Але, не лише золото було причиною, через цю гробницю світ ближче познайомився із самою давньоєгипетською цивілізацією. Друга поява давнього царя Тутанхамона в світовій історії актуалізувала для сучасної світової цивілізації стародавню цивілізацію, зробивши її ближчою, своєю, живою.

За купою золота поступово роздивились високу майстерність єгипетських майстрів, та особливе, не грецьке і неєвропейське, але тим не менш вражаюче почуття прекрасного, іншу естетику стародавньої цивілізації. Ця нова естетика змінила уявлення про те, що вважати красивим в європейському та світовому мистецтві.

Вже на період початку розкопок світові законодавці моди зацікавились одягом Тутанхамона та виробами зі шкіри, знайденими в гробниці, один із відомих модних домів пропонував лорду Карнарвону понад чверть мільйона доларів за ексклюзивне право на відтворення рукавиць та інших предметів одягу Тутанхамона.

Стилістика давньоєгипетських речей із та оформлення цієї гробниці значно вплинула на формування і розвиток мистецького стилю арт-деко. Взагалі можна сказати, що нова не-європейська естетика, яка була вироблена стародавньою цивілізацією, і яка була наочно візуалізована в пам'ятках Тутанхамона, змінила сучасні уявлення про прекрасне і сильно вплинула на розвиток мистецтва світу в ХХ столітті.

Відкриття гробниці Тутанхамона стало важливим для сучасного Єгипту і його національної ідентичності.

Демонстрація в Каїрі, 1919 рік
Демонстрація в Каїрі, 1919 рік

1922 рік був історичним роком для Єгипту. І не тому, що цього року було здійснене найбільше археологічне відкриття в світовій історії. Фактично самі події навколо цього відкриття збіглися в часі із постанням самого незалежного Єгипту.

22 лютого 1922 року, тобто за декілька місяців до відкриття гробниці Тутанхамона, Єгипет проголосив незалежність. Це стало результатом Великої війни, та краху Османської імперії. Хоча Велика Британія і надалі продовжила "опікуватися" справами в цій країні.

Відразу ж після проголошення незалежності було здійснено низка кроків в бік розбудови нової держави. У березні проголосили султана Агмеда Фуада королем Єгипту Фуадом І. У квітні прийняли нову конституцію, яка робила Єгипет конституційною монархією із двопалатним парламентом. Потім відбулися вибори до палати представників. Тобто за цей рік Єгипет постав на світовій арені як нова, цілком західного типу незалежна і демократична держава.

Цар Тут, гробницю і ім'я якого відкрили іноземці, в єгипетському суспільстві став одним із символів нової єгипетської ідентичності. Він уособлював стародавню славну історію народу, і почав сприйматися як символ Єгипту взагалі.

В єгипетських газетах того періоду його знайдення описувалось як символ відродження стародавньої слави новопосталого незалежного Єгипту, а побоювання щодо можливого вивезення його тіла і речей із його гробниці асоціювали із колоніальним станом, в якому перебував Єгипет, і з яким треба було покінчити.

В єгипетському суспільстві процес відкриття гробниці Тутанхамона та всі події навколо, особливо ситуація із пресою і не допуском єгиптян до гробниці, яку могли відвідувати переважно іноземці високого рангу і єгипетський вищий політикум, викликало незадоволення широких мас.

Це сприймалось як продовження колоніальної залежності де факто: іноземці копаються в єгипетській землі, де хочуть, як у себе вдома, розкопують гробницю ЄГИПЕТСЬКОГО царя, потрошать її, витягують його речі, скарби та мумію із гробниці, ба, навіть, збираються вивезти його тіло та скарби Єгипту в свої держави! Як робили це вже не раз раніше, вивозячи з Єгипту матеріальні свідчення його давньої історії.

 

І при цьому навіть не допускають єгипетську пресу та єгипетських журналістів подивитися всередині гробниці, що там є і що відбувається, побачити і сфотографувати ці скарби. По суті, обурення були повністю справедливі. Єгиптяни обурювались тим, що стародавня історія їх країни була віддана у володіння іноземців, а самі єгиптяни виявились витісненими із цієї сфери.

Варто сказати, що сама наука єгиптологія, на той час була наукою білих багатих європейців та американців, які приїжджали на землі стародавньої цивілізації, розкопували і брали звідти все, що тільки забажали. Європейські єгиптологи не сприймали єгиптян як рівноправних партнерів, а лише як слуг, які допомагають їм у дослідженні.

Єгипетську службу старожитностей очолювали іноземці, європейські світила єгиптології не вважали за потрібне просувати на будь-які пости єгиптян. Єгипетські єгиптологи довго пробивались у наукову сферу вивчення стародавньої історії власного народу.

Більше того, хоча в 1859 році і була створена Єгипетська служба старожитностей, яка мала наглядати, щоб із Єгипту не вивозили культурні артефакти, ліцензувала та впорядковувала законність археологічних розкопок і наглядала над тим, щоб не було незаконних копань, але археологічні розкопки на території Єгипту були прерогативою іноземців, і саме вони їх вели, і очолювали цю службу.

Служба старожитностей надавала на розкопки ліцензії та здійснювала контроль через спеціальних інспекторів-наглядачів, які мали бути на кожних розкопках. Але тоді існувало правило, що знайдені в результаті розкопок речі розподілялися порівну між Службою старожитностей та тими інституціями і людьми, хто вів розкопки чи хто давав гроші на розкопки.

Станом на 1920-ті роки масовий вивіз всіляких артефактів з Єгипту будь-ким так-сяк був сильно скорочений. Але, перебуваючи в фактичній колоніальній залежності від західних держав, адміністративні органи Єгипту не могли перешкодити іноземним єгиптологам вивозити все, що ті вважали за потрібне.

Сам Єгипет в ХІХ столітті формально був частиною Османської імперії. Там правили напівавтономні хедіви. Але, держава фактично перебувала під "опікою" Великої Британії. Саме тому європейські та американські археологи, та й не тільки вони відчували себе господарями ситуації в Єгипті.

 

Оскільки всі знахідки від археологічних розкопок ділилися між Єгипетською Службою старожитностей та археологами, які їх викопали, тому археологічні розкопки на той час були формою підприємництва чи способом потратити гроші для багатих людей. Експедиції організовувались археологами, які мали ліцензії, як своєрідні товариства на паях для ведення розкопок. Великі музеї та меценати вкладали гроші в певні розкопки, а за це отримували собі у власність частину викопаних артефактів.

Розкопки Картера і лорда Карнарвона велися у вже незалежному Єгипті, в іншій політичній ситуації, хоча обидва єгиптологи, як і всі спільнота європейських єгиптологів цього поки-що не помічала, і розраховували на те, що "наука поза політикою", як би зараз сказали.

Всі західні єгиптологи розуміли, що це величезне відкриття в історії науки, яка збагачувало її масою нових фактів та інформації, але між тим, не дуже вважали за потрібне визнавати, що саме Єгипет має першочергові права на власну культурну спадщину, у всій її повноті.

Лорд Карнарвон вважав знахідки в гробниці Тутанхамона своєю власністю і мав плани на конвертування їх у справжні гроші. Британський музей та Метрополітен-Музей активно намагались вести переговори із Картером та лордом Карнарвоном щодо можливого придбання ще не поділених скарбів єгипетського царя. В тому, що спонсор розкопок і археолог є власниками цих скарбів ніхто не сумнівався.

Єгипет міг втратити Тутанхамона. В єгипетському суспільстві поширювалось невдоволення такою перспективою. Це сприймалось як розграбування Єгипту. Єгиптологічне питання в котрий раз стало політичним питанням, але на відміну від скажімо, ситуації із відкриттям Шампольйона, це був не просто міжнародний скандал між великими європейськими імперіями, це був перший двобій між незалежною країною, яка звільнилась від колоніальної залежності та її колонізаторами.

Справа Тутанхамона стала серйозним викликом єгипетському суспільству і уряду щодо підтвердження своєї суб'єктності у міжнародній політиці. Єгипетська влада почала перебирати контроль і над археологічними розкопками, були встановлені нові правила – тепер ліцензію на археологічні розкопки не видавали індивідам, а лише науковим інституціям.

Окрім того, у 1924 році встановлено нові правила нагляду над розкопками: відкривати гробниці, і здійснювати будь-які вагомі вчинки археологи мали лише за згоди єгипетських інспекторів та у їх присутності. Таким чином єгипетська влада почала обмежувати права Картера на те, щоб одноосібно розпоряджатися розкопками.

 

Картера проінформували, що гробниця і все, що в ній – є власністю Єгипту, а, отже, нічого з цих об'єктів, ні золото, ні що-небудь інше, не може бути вивезено в Британію чи деінде. Владі Єгипту довелось поборотися за те, щоб результати цих розкопок не були вивезені за межі Єгипту.

Картер навіть подав до спеціального змішаного суду, в якому судили суперечки між єгиптянами і іноземцями, який тривав до січня 1925 року, оспорюючи право Єгипту на його культурну спадщину. Але зрештою він був змушений змиритися із тим, що все залишиться в Єгипті, та пристав на те, що йому дозволили продовжити розкопки.

Єгипетська влада постановила, що всі речі знайдені в гробниці Тутанхамона належать єгипетському народу і не будуть передаватися у власність Картеру чи будь-яким спонсорам його розкопок. Це було перше рішення єгипетського уряду, яке змінило хід єгиптології.

Після цього знахідки знайдені в процесі ліцензованих археологічних розкопок більше не вважалися власністю тих, хто їх викопав, і їх не могли вивозити за межі Єгипту, а мали передаватися в Єгипетський музей на зберігання.

Власне після розкопок Тутанхамонової гробниці вивезення результатів археологічних розкопок на території Єгипту за межі Єгипту тими місіями та археологами, які копали, вже було неможливим. І це був гарний приклад для інших новопосталих держав, як чинити із власною історичною та культурною спадщиною.

Ця подія переломила світові уявлення про археологію та культурно-історичну спадщину народів, відтепер з'явилась тенденція визнавати право усіх народів на власну культурну спадщину. Звісно утверджувалось це право не відразу, і не скрізь, але казус Тутанхамона був на цьому шляху переломним етапом.

Відкриття Тутанхамона актуалізувалу увагу до єгипетської віри в заупокійне життя та можливість відродитися в потойбіччі та в цьому світі, Тутоманія стала причиною розвитку нових окультних вірувань в світі та актуалізації старих.

 

Як це не дивно, але всесвітній розголос справив враження навіть на думки такої, здавалось би, абсолютно далекої від подій археології та стародавньої історії спільноти як більшовицька партія в Росії та новопосталій більшовицькій імперії.

Хоча більшовики і були зайняті, як вони казали, побудовою справедливого майбутнього ладу, але лихоманка Тутоманії не оминула і радянське суспільство, тоді ще не повністю відірване від світу та не повністю обплутане марксистсько-ленінською ідеологією. В радянських газетах також друкували новини про розкопки в Єгипті, і навіть передруковували фотографії із розкопок, очевидно, із газети The Times.

У січні 1924 року помирає Володимир Ленін. Ідея його поховання була обставлена несподівано як для нової держави, яка сповідувала марксистсько-ленінську ідеологію, та будувала зовсім нове і справедливе суспільство, що з експлуататорськими давніми суспільствами, чи їх монументальним візуальним дискурсом не мало б мати жодних зав'язків.

На думки більшовицької влади вплинув Тутанхамон та вся розкіш його поховання. Відкриття гробниці та все що крутилось навколо воскреслого із небуття давнього єгипетського царя викликало дуже дивну для нібито атеїстичної ідеології віру марксистів-ленінців у те, що, якщо забальзамувати Леніна і зробити із нього мумію, то потім наука знайде спосіб воскресити вождя світового пролетаріату.

Забальзамували, правда, поганенько - технологіями давніх єгиптян більшовики не володіли. У сподіванні на чудесне посмертне відродження вождя радянська влада зробила із свого померлого очільника мумію, виставила її у спеціально спорудженій усипальниці, яка мала нагадувати своїми архітектурними монументальними обрисами щось із монументальних культових споруд "Стародавнього Сходу".

Поховання Леніна є мавпуванням одночасно давньоєгипетських царських поховальних практик із муміфікацією та покладенням мумії в усипальниці, християнських культів поклоніння святим нетлінним мощам і музеїфікації та виставлення самої мумії Тутанхамона та його речей для туристів в Каїрському Єгипетському музеї та в його гробниці.

В СРСР місце Тутанхамона зайняв Ленін. Населення СРСР не могло вільно виїхати за межі "країни рад", щоб туристом приїхати до Єгипту і відвідати музей, побачити саму експозицію про Тутанхамона чи його гробницю і мумію, яка там зберігалась. Зате вони мали можливість альтернативного паломництва до мумії власного правителя.

Стаття у радянській пресі про муміфікацію трупів
Стаття у радянській пресі про муміфікацію трупів

Не обминула Тутанхамономанія і Україну. Радянські українські газети теж друкували повідомлення про розкопки, і навіть передруки фотографій знахідок. У вишах організовували лекції, де лектори повідомляли про відкриття.

Так, харківський професор Бузескул у березні 1926 року виступив із лекцією про останні розкопки на Близькому Сході на засіданні історико-етнографічного відділу ВУАН, більша частина якої була присвячена відкриттям гробниці Тутанхамона.

У 1930-ті роки радянська влада розгромила сходознавство на українських теренах. Усі зв'язки українських науковців та наукових інституцій із світовою наукою було обірвано. Уся інформація мала надалі йти через Москву, а не напряму. Також і виїжджати із СРСР було настільки утруднено, що ставало неможливим.

Тому всі народи, які перебували в радянській імперії були відірвані від світового інформаційного поля. Це створило своєрідний вакуум знань і пригасило Тутоманію на теренах "країни рад". Захоплюватися стародавнім царем-експлуататором ставало некомфортно із точки зору марксистсько-ленінської п'ятичленної формаційної теорії.

Друге пришестя Тутанхамона в СРСР, тепер вже не у вигляді косплею його поховання, встановленого на Червоній площі в Москві, а у вигляді виставки його речей відбулося в 1973–1975 рр. Виставка називалась "Скарби гробниці Тутанхамона". В СРСР її приймали три міста: Москва (грудень 1973 – березень 1974), Ленінград (липень-листопад 1974) та Київ (6 січня – 12 березня 1975 р.).

Виставка скарбів тутанхамона у Києві
Виставка скарбів Тутанхамона у Києві
Корреспондент.net

Виставка мала шалений успіх скрізь, в тому числі і у Києві, де її відвідали 194978 чоловік, а хотіли подали заявки понад 1,5 млн. Але радянська влада ставилась до доступу до виставки як до імпортного престижного і дефіцитного культурного товару. Тому більшість квитків не надійшло у продаж, а розповсюджувалась серед закладів та установ.

Вирішувати, кого допустити подивитись всесвітньовідомі скарби стародавнього царя, а кого ні – мали на першому етапі адміністрації і профспілкові комітети підприємств та установ, а затверджували це рішення органи компартії. Люди, що хотіли відвідати виставку, мали доводити, чому саме їм треба надати дефіцитні квитки.

Виставку організовували фактично за концепцією єгипетської сторони. Тому вона сильно відрізнялась від радянських ідеологічних штампів, які пропагували в радянських виставках та експозиціях пам'яток Стародавнього Єгипту в музеях, де все мало наголошувати на класовій боротьбі, стражданнях експлуатованих народних мас, в даному випадку давньоєгипетських рабів, та страшному визиску давньоєгипетських рабовласників.

Виставка фактично зруйнувала ці радянські стереотипи. У символічному зіткненні Тутанхамона із радянською ідеологією за симпатію широких народних мас в СРСР переміг Тутанхамон. Єгипет постав не як юдоль страждання і визиску, а як таємнича високорозвинута цивілізація, яка створювала найпрекрасніші зразки мистецьких артефактів.

Виставка розповідала про долю хлопчика-царя, його оточення, любов, ранню смерть і надію на потойбічне воскресіння. І таким чином отримувала емпатію пересічних людей, які бачили не царя-рабовласника, а підлітка, таку ж людину, як і вони, хай і на царському престолі.

Відвідування виставки стало митями щастя і залишило найкращі спогади про подію у багатьох відвідувачів – це показала серія антропологічних опитувань відвідувачів виставки, яку провела авторка цього допису. Тутоманія – зачарування царем Тутом, як і єгиптоманія - відродилась і тут, хоча повністю долучитись до Тутоманії в українців з'явилась можливість уже за незалежної України.






Теми

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.