Петлюра і професор Щербина. Полтавщина і Кубань: історичні зв’язки

Наукова і громадська діяльність Федора Щербини та Кубанський період життя Симона Петлюри - це важливі сторінки як української історії, зосібна Полтавщини й Кубані. Після політичного виключення з Полтавської духовної семінарії (за організацію вечора на честь Шевченка, виконання кантати "Б'ють пороги" за участю композитора Миколи Лисенка) Петлюра рятувався від арешту, тож у 1902 році виїхав не будь-куди, а на українську Кубань.

Симон Петлюра (в центрі) серед групи семінаристів, відрахованих з Полтавської духовної семінарії (1901–1902 рр.)

Текст навіяно останнім засіданням Полтавської міської топонімічної комісії та недавнім Указом Президента "Про історично населені українцями території Російської Федерації". У цьому документі серед іншого йдеться й про Кубань як регіон, що історично населений етнічними українцями. А ще про те, що настав час розповісти широкому загалу історичну правду про зв'язки земель, населених етнічними українцями, з українськими національними державними утвореннями у різні історичні періоди.

Симон Петлюра і Кубань

Вдячний колегам із топонімічної комісії за підтримку моєї пропозиції назвати провулок Цитовський міста Полтава на честь Федора Щербини. Її буде включено до анкети з голосування на інтернет-платформі "Едем". А далі - вибір за полтавцями.

Наукова і громадська діяльність Федора Щербини та Кубанський період життя Симона Петлюри - це важливі сторінки як української історії, зосібна Полтавщини й Кубані. Після політичного виключення з Полтавської духовної семінарії (за організацію вечора на честь Шевченка, виконання кантати "Б'ють пороги" за участю композитора Миколи Лисенка) Петлюра рятувався від арешту, тож у 1902 році виїхав не будь-куди, а на українську Кубань.

Там компанію Петлюрі склав його полтавський приятель Прокіп Понятенко, котрого так само влада російського царату виключила із Полтавської духовної семінарії як "головного керівника селянських заворушень" і який теж прагнув уникнути арешту в Україні. До речі, у 1918 році Понятенко стане послом Української Народної Республіки (УНР) при Кубанській Раді.

У Катеринодарі (нині Краснодар) Симон вчителював у 5-му міському початковому училищі. Але й не полишив українську революційну діяльність: брав участь у діяльності Кубанської організації Революційної Української партії (РУП).

Цей партосередок заснували 1901 року українські кубанські діячі Степан Ерастов та Аркадій Бич. І ось через рік лави РУП на Кубані збільшилися, адже влилися і Петлюра, і ще дев'ять полтавців – так само колишні семінаристи, що приїхали разом із Симоном.

Петлюра та інші учасники осередку РУП ширили листівки національно-визвольного змісту. В них доступною мовою аргументували потребу боротьби проти "московського самодержавства".

 
Ранній автограф Петлюри-Кубань 1903 рік

В одній із відозв під заголовком "Солдацька пам'ятка" йшлося про те, що оскільки військова присяга не від Бога, то присягати хоч кому, хай навіть російському цареві, гріх. А ще Петлюра написав маніфест "10 заповідей". У ньому висловлює думки про завдання РУП щодо виховання української національної самосвідомості.

Початок журналістської і публіцистичної діяльності Петлюри теж пов'язаний із Кубанню. Наш земляк почав писати статті для газет, налагоджував співпрацю з журналами "Літературно-науковий вістник" та "Записки Наукового товариства імені Шевченка", редагованим Михайлом Грушевським. Писав також для РУПівських газет "Добра новина", "Праця", місячника "Гасло".

Кубань – це історично населена українцями територія. Українська культура, українська пісня на Кубані вразили молодого, 23-річного Петлюру. А мова, якою говорили кубанці! Петлюра пірнув у рідну мовну полтавську стихію, адже саме полтавський діалект визначає особливості, характерні риси української мови на Кубані, або ж "кубанської балачки".

Він одного разу відвідав вечорниці у станиці Смоленській. Співали майже виключно старовинні думи й історичні пісні: про Байду, Нечая, Сагайдачного, Морозенка. Петлюра сказав тоді приятелю Кузьмі Безкровному: "Ми не пропадемо, коли на Кубані, до якої Петербург вживає найбільших русифікаторських заходів, панує українська пісня!".

Петлюра на Кубані вивчав пісенну творчість українських кобзарів: із повідомленням про них він виступив на засіданні "Общества любителей изучения Кубанской области" (ОЛИКО), де розповів про походження та основні мотиви українських дум, про мандрівних кобзарів і закликав до збирання на Кубані поетичного спадку Запорозької Січі.

А ще майбутній голова Директорії Української Народної Республіки зарекомендував себе на Кубані як кваліфікований… архівіст! Упорядковувати архів Кубанського козацького війська Симону Петлюрі запропонував кубанський український історик Федір Щербина.

 
Федір Щербина

У своїй книжці "Симон Петлюра – президент України" (Торонто, 1952) останній прем'єр-міністр Кубані і невтомний борець за об'єднання кубанців зі своєю історичною Батьківщиною-Україною Василь Іванис писав: "Як спраглий у пустелі накидається на воду, так Петлюра ненаситно перечитував пожовклі листки рідного вславленого війська".

До речі, Петлюра, працюючи в архіві, підготував свою першу наукову статтю про мови народних шкіл на Кубані. Серед творів Симона Петлюри на кубанську тематику є такі: "Причинок до історії переселення "турецьких запорожців" на Кубань", "З переписки Хведора Квітки з Антоном Головатим", "Секретні циркуляри правительства на Кубані", "Українізація на Кубані та Північному Кавказі". Також досліджував "персидський бунт чорноморців".

Під цією назвою відоме козацьке повстання, що почалося на Кубані в червні 1797 року після повернення з походу проти персидського війська 504 козаків із тисячного загону Антона Головатого.

"Архівні справи про цей бунт Петлюра забирав до себе на квартиру, перечитував і переповідав друзям. Особливо імпонував йому ватажок бунтівників Федір Дикун, про якого він говорив як про "зразкового козацького діяча".

"От тепер би такого Дикуна!" – закінчував Петлюра свої оповіді. Про кубанських козаків, своїх сучасників, Петлюра казав Федору Щербині так: "Чорноморці – добрі молодці, бо вони зробили з Чорноморії (правобережжя Кубані, перший регіон поселення чорноморських козаків. –Авт.) те, чого не було і на Старій Україні, яку так опаскудили кріпацтвом". А також розповідав про неминучість революції, про те, що народові треба допомагати не лише словом і ділом, а й власною жертовністю.

В архіві Кубанського козачого війська Симон Петлюра пропрацював два роки. Влітку 1904-го Федір Щербина запросив його на свій хутір Джанхот під Геленджиком. За даними поліції, на хуторі історика збиралися неблагонадійні особи під приводом "опису архівних робіт Кубанської області", і на шляху назад із Джанхота до Катеринодара Петлюру ще з кількома товаришами арештували. До суду його відпускають на поруки, і він поспішає до Києва, щоб звідти перебратися за кордон.

Як писали сучасники Петлюри, саме з Кубані він повернувся "вже готовою людиною, означеною політично і індивідуально". Більше на Кубань Петлюра не приїжджав, однак цікавість до неї зберігав упродовж усього життя. Так, будучи главою Директорії УНР і передбачаючи її поразку у війні з радянською владою, він планував поїхати на Кубань, щоб звідти з допомогою козаків розпочати "новий визвольний похід" на Україну", - розповіли на сайті "Газета по-українськи" автори статті "Симон Петлюра і Кубань".

Важливий історичний факт: у липні 1920 року делегація уряду Республіки "Кубанський край" за повноваженням голови уряду та в. о. Кубанського військового отамана згаданого вище Василя Іваниса підписала з делегацією голави Директорії УНР Симона Петлюри угоду, за якою Україна та Кубань визнавали незалежність одна одної та зобов'язувалися надавати в усьому взаємодопомогу.

У січні 1921-го Іванис особисто відвідав Петлюру, який перебував після поразки військ Директорії в еміграції у Польщі. За спогадами Іваниса, Петлюра пропонував вдосконалити підписану з Кубанню угоду на тіснішу, аж до єднання у одну державу.

Федір Щербина-видатний український діяч, з якого ворожа пропаганда "ліпить" "руского учоного"

Статистик, економіст, соціолог, історик, громадсько-політичний діяч Федір Щербина (1849–1936) народився на Кубані. Походив з роду нащадків старих козацьких родів Війська Запорізького.

Досліджував українську історію, передусім Кубані (приміром, у 1910—1913 роках написав двотомник "Історія Кубанського козачого війська"). Але не тільки: у 1914 році підготував видання з історії Полтавського земства, також вивчав історію Золотоніського земства. У 1906 році Щербину обрано Головою Військової козацької ради.

Під час подій Української революції 1917-21 рр. попри поважний вік, брав найактивнішу участь в українському громадсько-політичному русі на Кубані. Скажімо, обирався членом Кубанської Законодавчої Ради (1917—1920); головою Верховного суду Кубанського козацького війська (1917), членом Верховного кругу Дону, Кубані й Тереку (1920). Після загарбання червоною ленінською росією Кубанської Народної республіки Федір Щербина опинився на еміграції.

У Празі долучився до діяльності українських наукових і музейних інституцій, став членом-фундатором Українського музею визвольної боротьби України.

Із 1924 року став дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Працював професором Української господарської академії в Подебрадах. Тут, як зазначає журналістка радіо "Свобода" Оксана Пеленська:

"написав низку підручників і наукових робіт, серед яких "Історія статистики та статистичних установ" (1922 р.), "Статистика" (загальний курс лекцій, що викладалися студентам Української господарської академії, 1922–1923 рр.), "Значення статистики як наукової експертизи" (1923 р.), "Статистика: історія статистики і статистичних установ" (1925 р.), "Класифікація потреб трудового населення в світлі бюджетних даних" (1927 р.), а також низку наукових робіт, опублікованих у "Записках НТШ""

А ще зробив великий внесок в українську науку, працюючи в 1922—1936 роках професором Українського вільного університету (УВУ). У 1924–1925 роках працював ректором цього навчального закладу. Писав Щербина й художні твори. Його перу належать поеми "Чорноморці" (1919), "Іван Мазепа" та "Богдан Хмельницький" (1929) та мемуари "Пережите, передумане, здійснене".

А ще наукове дослідження "Симон Петлюра на Кубані". Ось дуже промовиста цитата з нього:

"Розбором історичних матеріялів та витягом з них найбільше цінних та цікавих відомостей для історії, пам'ятається, займалось тоді в мене четверо або п'ятеро щирих працівників, але й вони дивувались, з яким запалом взявся Петлюра до роботи (…) вишукував уміло те, що потрібно було для історії і чим він персонально цікавився (…) Йому дуже помагало знання історії України та Запоріжжя, а почасти і знайомство з народнім життям Полтавщини, а в складі чорноморських козаків якраз і було найбільше виходців із Полтавщини".

Насамкінець розповім факт, який вкотре засвідчує цинізм, безпардонність і злочинний характер війни пам'ятей, яку веде проти нас російський ворог. Поховали Щербину в Празі. Однак у 2008 році, без дозволу родини, прах цього діяча за підтримки російських дипломатів та Православної церкви чеських і словацьких земель, яка займає проросійську позицію, насильно перепоховали в Краснодарі.

 
Памятник Шербині у Краснодарі

Також у цьому місті московити спорудили й пам'ятник Щербині (на світлині). І все б нічого, але поруч російські пропагандисти встановили таблицю із брехливим написом що це, мовляв, "вєлікій рускій учоний".

Таку ж ахінею розповідають туристам та мешканцям Кубані тамтешні екскурсоводи. Приклад із пам'ятником - лише крапелька із моря русифікаційних заходів "руского міра", спрямованих на нищення української мови, культури й історії на Кубані та інших етнічних українських землях.

Член РУП Дідковський – організатор Уралу

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Данило Скоропадський. "Валет" у колоді карт МГБ СССР

"33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України", - так наприкінці 1930-х років писали у пресі про гетьманича Данила Скоропадського після його поїздки до США та Канади за дорученням батька. З 1941 року син Павла Скоропадського став об'єктом уваги радянських спецслужб під оперативним псевдо "Валет".

Життя на війні та поза нею. Уривок з книги Івана Гоменюка "Мурашник. Нотатки на манжетах історії..."

Багато науковців називають Першу світову війною технологій. Справді, безліч технічних новинок і новацій випробовувалися саме тут. Зросла роль авіації, яку раніше воєначальники вважали дорогою й непотрібною розвагою. Авіатори були потрібні для розвідки та спостереження, набувала поширення бомбардувальна авіація, а повітряні бої вже не були дивиною навіть на Східному фронті.

Петлюра і професор Щербина. Полтавщина і Кубань: історичні зв’язки

Наукова і громадська діяльність Федора Щербини та Кубанський період життя Симона Петлюри - це важливі сторінки як української історії, зосібна Полтавщини й Кубані. Після політичного виключення з Полтавської духовної семінарії (за організацію вечора на честь Шевченка, виконання кантати "Б'ють пороги" за участю композитора Миколи Лисенка) Петлюра рятувався від арешту, тож у 1902 році виїхав не будь-куди, а на українську Кубань.