Спецпроект

Біла Церква - булгаківський символ "України чарівної, уявної, без москалів"

„Ничтожное место". Моєму улюбленому Михаїлу Булгакову можна пробачити такий епітет стосовно Білої Церкви, бо він освідчився таким містечкам якщо не у любові, то у пошані.

Біла Церква - моя батьківщина, там я народилася і жила до семи років. Я обожнюю це місто, хочу бути там похованою. Років зо три тому приїхала туди після десятирічної перерви і не впізнала мою Білу.

Повиростали якісь новобудови, навіть один "хмарочос". На моїй патріархальній вуличці біля річки, де жили дідусь і бабуся, з`явилися сучасні контори банків. А хотілося ж, щоб усе залишалось, як у дитинстві!

Стало чомусь боляче, я купила пляшку шампанського й поїхала до парку "Олександрія" прощатися з чужим уже мені містом. Просиділа на лавочці навпроти богині Діани до вечора й прощалася.

У мене вкрали місто дитинства, а у парківської сирітки Діани - оленятко, тож ми почувалися майже як сестри.

З того часу почала приїжджати до Білої все частіше. Адже не важливо, що будують на рідній землі - злиденні хатки чи хмарочоси.

Діана в парку "Олександрія". Рукою вона гладить оленятко, але його хтось потяг на металолом - залишилися тільки відрізані копитця

Біла Церква залишається тією самою, її енергетика живить завжди, а інформацію про все, що сталося з нею протягом віків, можна зчитувати як з бездонної флешки.

Наприклад, ось костел святого Іоанна Хрестителя, де сьогодні звучить один з кращих у Європі орган. У моєму дитинстві він стояв пусткою над Россю, всередині літали голуби, до того, казали, там був овочевий склад.

Ми винишпорили там усі кутки, шукаючи підземних ходів, або ж якихось казематів, де, старі люди казали, сидів Кочубей.

Орган у костелі Іоанна Хрестителя

Хто він достеменно, ми не знали, але ставилися з пієтетом, бо ж старі люди казали - дуже мучився.

Сучасні екскурсоводи, спасибі, розтлумачили, що генеральний суддя Василь Леонтійович Кочубей справді сидів на Замковій горі, де й стоїть костел.

Тільки костелу на початку ХVIII cт. ще й близько не було. А була фортеця, закладена ніби-то ще Ярославом Мудрим, засновником Білої Церкви.

За Ярослава Мудрого, засновника Білої Церкви, місто називалося Юр'їв, за другим іменем князя, даним йому при хрещенні - Георгій (він же Юрій). Після монголо-татарської навали місто відродилося нібито завдяки залишкам білої церкви, збудованої Ярославом

От у одній з її башт і сидів суддя в очікуванні страти. Причому, за версією Пушкіна, оприлюдненою у поемі "Полтава", у цілком придатних умовах, бо міг навіть бачити небо та зорі:

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетманов сады,

И старый замок озаряет.

Тим часом "в одной из башен, под окном... окован Кочубей сидит и мрачно на небо глядит". І відомий він сьогодні, власне, лише тому, що пов`язаний долею з Іваном Степановичем Мазепою.

До речі (як недавно з гордістю з`ясувала), Іван Степанович - теж земляк, з села Мазепинці, що недалечко від Білої,

І він теж був недовгим мешканцем фортеці на Замковій горі. "Забыт Мазепа с давних пор"? Ось тут Пушкін явно не "ай да сукин сын".

Після недавнього перегляду "Молитви за гетьмана Мазепу" важко було не погодитись з Юрієм Іллєнком - може, буремний дух гетьмана і радий був би, аби про Мазепу забули, але - надто потужна постать.

Про те, чи існують канонічні підстави для анафеми гетьманові Мазепі, читайте у розділі "Дайджест"

А це - Замкова гора. Якби я в дитинстві знала, біля якого місця ми цупимо яблука у сусідських садках, може, яблука залишилися б цілими.

Бо Замкова гора - місце якогось космічного масштабу, всотане у вогненний вир пристрастей, героїзму, любові, зрад, ненависті, жадань, віри й зневіри...

Костел на Замковій горі, побудовний Ксаверієм Браницьким замість фортеці

Фортецю на горі захоплювали Кшиштоф Косинський (одне з перших повстань гайдамаків), Северин Наливайко, Семен Палій, туди докотилася вершина гайдамаччини - "Коліївщина".

Між іншим, саме за видатні успіхи у придушенні повстання Івана Гонти і Максима Залізняка та особисте керівництво стратою Гонти польський король презентував Білу останньому її господарю - коронному гетьману Речі Посполитої Ксаверію Браницькому.

Замість казенної фортеці Браницький взявся розбудовувати приватний базар. На фото - торгові ряди

Хто не знає - села Ксаверівка та Терезино під Білою названі саме на честь Ксаверія та його сестри Терези.

Ксаверій хутко оженився, звів Торгові ряди (або БРУМ - "Браницьких універсальний магазин") і дозволив селитися у Білій євреям (котрі негайно перетворили колись неспокійне прикордонне містечко у жвавий осередок торгівлі).

Торгові ряди БРУМу зсередини

А 1812 р. зруйнував нікому вже непотрібну фортецю і поставив на її місці костел, в якому його й поховано через сім років.

Утім, сьогодні могилу графа годі відшукати.

Кажуть, у 1917-му революційно налаштовані громадяни викинули з костелу прах Браницького.

Так само як і прах його дружини, Олександри Василівни Браницької, племінниці й коханки фаворита Катерини Другої Григорія Потьомкіна - з Свято-Преображенського кафедрального собору.

Свято-Преображенський кафедральний собор

Та, зрештою, і прах самого Потьомкіна, який сьогодні нібито невідомо де спочиває у Білій Церкві.

У парку „Александрія" є ротонда. Саме звідти очільник Директорії (війська якої для боротьби з Гетьманатом формувалися у Білій) Симон Васильович Петлюра 1918 року й наказав викинути собакам останки Потьомкіна за те, що той зруйнував Запорізьку Січ.

Це легенда, але екскурсоводи розповідають її як історичний факт

Історія стосунків Потьомкіна й графині Браницької - просто голівудський блокбастер. Усіх своїх племінниць (а їх було п`ять чи шість) душевний Потьомкін спочатку робив коханками, а потім вигідно віддавав заміж.

Ротонда, де Петлюра нібито віддав наказ щодо праху Потьомкіна

Санєчка Енгельгардт, майбутня графиня Браницька, схоже, єдина з них, що любила дядька усе своє життя.

Коли Григорій Олександрович захворів у Бесарабії, вона негайно кинула чоловіка, дітей, приїхала світ за очі й доглядала хворого кілька місяців доостанку. А повернувшись після його смерті до Білої, заходилася створювати парк імені коханого.

Через два роки по смерті Потьомкіна, у 1793-му, парк був майже готовий. Тим часом до влади в імперії прийшов син Катерини Другої, який ненавидів Потьомкіна, і звелів зруйнувати його склеп у Херсоні.

Графиня Браницька миттєво примчала до Херсона, забрала прах дядька і перепоховала у Білій, у парку його імені, в ротонді. А коням, які везли дорогоцінну поклажу, поставила ось цей пам`ятний знак з вдячності.

Пам'ятний знак коням, які везли тіло Потьомкіна

Біля пам`ятника Богданові Хмельницькому розростається парк розваг і атракціонів. Але білоцерківчани, зістрибуючи з американських гірок, не забувають вшановувати батька Хмеля квітами.

Між іншим, саме тут довгий час був штаб повстання, й саме тут, 1651 року, після Берестечка, Богдан уклав „ганебний" для України Білоцерківський мир, який незабаром же й порушив (і таким чином надурив поляків, бо цей мир дав йому час для перепочинку та відновлення війська)...

Богдан Хмельницький виманив під Білу Церкву і польське, і союзне йому литовське військо. І, затиснувши у незручному місці, фактично змусив укласти перемир'я

Між іншим, практично усі пам`ятки старовини та пам`ятники, у тому числі й Іллічу, розташовані дуже компактно, тож тим, хто приїздить машиною, достатньо десь запаркуватися і пройтися головним "колом пошани".

До "Олександрії" треба проїхати далі, там кілька входів і один в`їзд з протилежного центральній брамі боку. Вхідний квиток для дорослих коштує 6 грн.

Але боронь вас Боже почати щось самотужки розповідати друзям біля якихось туроб`єктів на території парку, а надто біля будинку музею.

За нашою компанією цьогорічного листопада півгодини гналася зграйка екскурсоводів парку, страхаючи міліцією та спецназом, бо запідозрили нашого друга-краєзнавця у намаганні підробити "чорним гідом".

А інші тамтешні гіди, зачувши якісь "сторонні" пояснення, загрозливо запитували: "А чи є у вас ліцензія?" Втім, на якому сонці не буває плям!

І знову "Олександрія", і знову Діана. Скульптуру богині дуже люблять туристи

Киянин Михаїл Булгаков у романі "Біла гвардія", як відомо, назвав Білу Церкву "ничтожным местом".

Та далі у тому самому романі, по суті, побожно вклонився українцям, мешканцям тисяч таких от містечок. Зауваживши, що

„в этих же городишках народные учителя, фельдшера, однодворцы, украинские семинаристы... здоровенные сыны пчеловодов, штабс-капитаны с украинскими фамилиями... в довесочек к десяткам тысяч мужичков... все говорят на украинском языке, все любят Украину волшебную, воображаемую, без панов, без офицеров-москалей... те верные сыны своей подсолнечной, жаркой Украины, ненавидящие Москву, какая бы она ни была - большевистская ли, царская или еще какая... той настоящей Украины, которая по величине больше Франции, в которой десятки миллионов людей" і про глибинне життя в якій, про те„"что делается кругом... не знал никто".

Палієва гора

У Білій Церкві, над кручами Росі, височіє пам’ятник у вигляді кам’яної вежі з барельєфом козаків та сценами з їх бойового життя. Біля вежі розташована чавунна гармата з ядрами. Гора ця носить ім’я видатного козака - Семена Палія. Францішек Замойський так схарактеризував козацького полковника та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII – на початку XVIII ст.: «той, що хоче кинутися з мотикою на сонце»

Про український борщ з історичними приправами

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Лист про Україну як незалежну державу 1711 року

За документами зі шведських архівів ми можемо детально простежити традицію шведських королів підтримувати боротьбу козаків за незалежність України. Шведські королі вбачали у козаках надійних партнерів, які могли допомогти Швеції гарантувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримати загарбницькі амбіції Московії. Ще в 1623 році шведський король Густав ІІ Адольф розмірковував над можливістю підтримати боротьбу козаків за незалежність

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів