Дещо офіціозний звіт про могили відомих українців за кордоном. Судячи з сухої забюрократизованої лексики, підготовлений одним державним органом (МЗС) для іншого (Верховної Ради). Зате перераховано усіх - від Сержа Лифаря, Антона Головатого, Петра Дорошенка, Івана Мазепи до Степана Бандери.

На основі свідчень, які надали врятовані митрополитом Шептицьким люди, ми приходимо до висновку, що він справді був одним із Праведників народів світу. Більше 240 українських священиків ризикували своїм життям, переховуючи та надаючи допомогу євреям.

"У травні 1940-го року у внутрішню тюрму НКВД почали прибувати великі групи польських військовослужбовців. У тюрмі вони знаходилися небагато часу: день-два, а інколи і декілька годин, після чого їх відправляли у підвал НКВД і розстрілювали".

У XVIII сторіччі жодної окупації України не відбулось, просто еліта козацької держави перейшла на службу імперії, створивши кістяк нової бюрократичної машини. На наступні десятиліття влада була сконцентрована в руках кількох десятків родин, що створило грунт для тотальної корупції.

Детектив. Справжній детектив - з убивством наприкінці. Так виглядає фінал історії про номінування українського поета і політв'язня Василя Стуса на Нобелівську премію з літератури 1985 року... Назавжди актуальна тема.

Колишнє спільне майно громади раптом стало заборонене для користування. Не можна було ні ловити рибу, ні збирати грибів, ні зерна, бо це все було державне майно. У людей забирали спільний громадський ресурс, створюючи колективний (а насправді державний).

"Цього герба достатньо було для семи років. Більше нічого не треба! Плюс українська мова ще пару років додала б. Ці люди засуджені ні за що! Вони нічого не зробили. І після цього стверджувати, що вони посібники фашистів?!"

Серед когорти львівських "шістдесятників", які, далебі, не планували бути державними злочинцями й "зеками", а прагнули вивчати, зберігати й розвивати українську культуру, Ірину Стасів-Калинець завжди вирізняв темперамент. Полум'яний виклик так і рветься із неї, - енергійної, запальної, дотепної й дошкульної, демонстративно інтелектуальної і водночас надзвичайно чуттєвої.

Більше половини чоловіків із княжих родів початку 16-го століття гинули у битвах проти татар. В одному лиш бою тільки з роду Гулевичів (звідки походить відома Гальшка Гулевичівна - фундаторка Могилянської академії) загинуло 20 і було поранено 15 чоловік...

Навіть "за бабці Австрії" у Львові не все було гладко й чисто. Бувало, що всю вулицю вкривало сміття або товстий шар багнюки. А що робити, якщо в тому болоті загубиться щось важливе? От, наприклад, приїхали пожежники гасити пожежу, а через болото після дощу не можуть знайти гідрант?

Більшість серед командирів складали 25-35-річні уродженці Волинської чи Рівненської областей. Галичан ми нарахували всього шестеро. Молоді люди, у яких все життя було попереду. За 40 не перевалило жодному.

Якщо людина мала на меті отримати свої 1,5 кг цукру, то потрібно було з ночі займати чергу, щоб до відкриття магазину стояти якомога ближче до прилавку. Іноді громадяни не дотримувалися "правил", а просто штовхалися. Хто перший пробивався, той і отримував бажане.