Спецпроект

Як Чечетов у 2005 році являвся з повинною. ДОКУМЕНТИ

Покаянні свідчення голови Фонду держмайна є символом можливостей реформування країни, які були у нової влади у 2005-ому. А ще - символом того, як безкровна громадянська революція перелякала чиновників.

Після Помаранчевої революції голова Фонду держмайна України в 2003-2005 роках Михайло Чечетов розповів слідчому відділу боротьби з економічними злочинами в центральних органах виконавчої влади МВС України про особоливості вітчизняної приватизації.

Свідчення Чечетова стали черговою можливістю для тодішнього голови МВС Юрія Луценка робити резонансні заяви для преси, але до суду справа так і не дійшла. Зараз Михайло Чечетов працює у Верховній Раді семафором, передаючи для депутатів-кнопкодавів волю адміністрації президента.

Чечетов як історик: "Голодомор організувала та ж нація, що й Жовтневу революцію"

Покаянні свідчення Михайла Чечетова цікаві не тільки тим, що напередодні 20-річчя Незалежності показують, як формувалися традиції приватизації великих активів молодої держави.

Явка з повинною голови ФДМУ - це ще й символ можливостей реформування країни, які були у нової влади у 2005-ому. І символ того, як безкровна громадянська революція перелякала чиновників.

Михайло Чечетов - голова Фонду держмайна в часи прем'єрства Януковича і президентства Кучми

Явка Чечетова з повинною 25 серпня 2005 року стосувалася незначного приватизаційного епізоду - спроб соціал-демократичного (пам'ятаєте, була така партія - СДПУ(о)?) оточення Віктора Медведчука відчужити на користь ТОВ "Футбольний клуб "Динамо Київ" державні дачі у Пущі-Водиці.

У протоколі явки з повинною і поясненні до нього чиновник повідомив, що під тиском впливового Медведчука був змушений приватизувати дачні будинки, але зумисне зробив це так, щоб "коли Медведчук В.В. перестане впливати на процеси в державі", у держави була можливість повернути це майно.

 
 
 
 
 
 

Через три тижні дрібний епізод із дачами для Суркіса і Медведчука обернувся свідченнями про найкрупніші історії роздержавлення - приватизацію "Криворіжсталі" та Нікопольського феросплавного.

В цих документах фігурують прізвища зятя президента Кучми Віктора Пінчука, а також колишніх бізнес-партнерів Ріната Ахметова і Сергія Тарути.

Чечетов виявився ще й знавцем історії. Він цінує гвардійську стрічку, а от Грюнвальдська битва для нього є "третьестепенными вопросами". Фото: focus.ua

Навряд чи читач дізнається з цих протоколів щось досі не відоме. Просто озвучена Олександром Бондаром версія про приватизацію "в інтересах найближчого оточення" президента набуває вигляду логічного продовження закладеної попередньою владою традиції.

 
 
 
 

Важко сказати, як ці свідчення вплинули на ставлення до Михайла Чечетова з боку його соратників. В будь-якому випадку робота для колишнього голови Фонду держмайна знайшлася:

2010 рік. Михайло Чечетов передає сигнали від виконавчої гілки влади законодавчій

.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".