8 жовтня 1888 року народився художник-бойчукіст Сергій Колос. "Красивий душею і зовні, товариський, сердечний, – згадував його товариш 1920-х років художник-кераміст Павло Іванченко, – Колос любив прояви краси в природі, в мистецтві, в людях".

Серед документів з архіву Внутрішніх військ НКВС насамперед варто звернути увагу на том № 111 — "Доповіді про стан оперативно-бойової діяльності та бойової підготовки в частинах і з'єднаннях округу". У ньому міститься узагальнювальна звітність військових частин, які брали участь у придушенні українського визвольного руху. З цих паперів можна отримати вичерпні дані про те, де й чим займалися війська НКВС і яких результатів досягли за період від січня до вересня 1945 року, — якраз до офіційного закінчення Другої світової війни.

З вечора 2 жовтня військовим Добровольчої армії дали "три дні волі" у їхніх діях. Руйнівна сила погрому охопила різні райони тогочасного Києва і передмістя. Одним з районів, яким прокотився спалах грабунку і насильства, був Поділ з його багаточисленними єврейськими мешканцями. Історія тамтешніх погромних подій пов'язана з однією будівлею, що збереглась донині, і яку добре видно з Поштової площі. Амбар млина Бродського став місцем порятунку і водночас трагедії київських євреїв у жовтні 1919 року.

Чи не вперше трибуна українського парламенту була використана представниками молдавської фракції 9 січня 1918 року. При обговоренні проекту Закону про національно-персональну автономію виступив Іон Прекул, вимагаючи для молдавської меншини в УНР прав, рівних з іншими етнічними громадами. Ухвалений закон надавав молдаванам України право утворити Національний Союз – об'єднання усіх осіб певного етносу, якому належало виключне право представництва даної етнічної громади перед державними установами.

Навесні 1971-го для багатьох жителів Великої Британії стало повною несподіванкою, чому представники українських емігрантських організацій вийшли на акції протесту проти гастролей ансамблю пісні і танцю Київського військового округу практично в усіх містах Туманного Альбіону. Пояснення знайшлися у публікаціях англійської преси. Затримані під час протестних акцій члени Союзу української молоді зазначали в інтерв'ю, що вони проти того, щоб червона армія воювала ще й піснею і доносила до європейських глядачів хибні уявлення про військові успіхи та мілітарну політику срср.

"Уже в 1945-му році ніяких помислів про добровільне переселення ні в кого не було. Всі знали, що переселення примусове і виходу в нас не буде. Всі сім'ї, родини готувались. Вирішували питання з майном своїм, як його все забрати, про продаж цього майна. Прийшлось просто кидати його, збіжжя яке було, зерно. Закопували, робили спеціальні ящики, вентиляцію для того, щоб воно не пропало. Надіялись все-таки, що буде можливість повертатись, але надії були марні".

"В майстерні Михайла Бойчука, як колись в цеху панував дух, що свого часу визначав відносини між майстром та його учнями... Ми все робили разом – обговорювали завдання Вчителя і праці учнів, разом ходили в музеї і оглядали пам'ятки архітектури, разом працювали; довший час, після того, як у приміщення Академії попала бомба, у нас не було іншої майстерні, крім помешкання Бойчука".

Зі своїх колег по пензлю Глущенко порекомендував Василя Перебийноса. Після ближчого знайомства чекісти пересвідчилися, що кращої кандидатури годі й шукати. Відтак вирішили зіграти на вразливих моментах кандидата, щоб змусити його піти на співпрацю. У Миколи Глущенка основним мотивом співробітництва було сприяння у швидшому поверненню на батьківщину і в отриманні вигідних замовлень по лінії роботи радянського дипломатичного представництва. Василь Перебийніс так само прагнув повернення в Україну. Але з цим у нього було все набагато складніше.

Наприкінці серпня у колаборації видавництв "Човен" та "Локальна історія" вийде друком українською книжка-бестселер американського історика Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним" – досконала деконструкція природи двох споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та сталінського СРСР, трансформованого в сучасну фашистську росію.

Події 1920 року, коли українські та польські війська пліч-о-пліч зупинили більшовицьку навалу біля Замостя, стали яскравим прикладом успішної спільної боротьби двох народів за свободу і незалежність. У центрі цих подій постає постать генерала Марка Безручка — українського командира, який довів, що відданість Батьківщині та військовий талант можуть змінювати хід історії. Шоста Січова стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням Марка Безручка зірвала плани червоних прорватися в Польщу та понести "світову революцію" до Європи

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.