"Формула Асаткіна": маніпуляція навколо чисельності жертв Голодомору

"Формула Асаткіна" – це безумовна фальсифікація історичних фактів та першоджерел. Використання 7,1-мільйонної "формули Асаткіна" як аргумента у визначенні кількості втрат від Голодомору спотворює розповідь про наше минуле. Попри її демонстративну промовистість, використовувати цю "формулу" у розповіді про минуле не слід. Наполягання ж на ній, на мій погляд, варто оцінювати або як відвертий намір фальсифікації, або як безумовно принципову довіру до свідчень, здобутих у ході репресій

«Табір дощового черв'яка» – наймасштабніший фортифікаційний проект Третього Рейху

Третій Рейх, пропагуючи доктрину наступальних дій, не відмовлявся і від укріплення обороноздатності країни. З одного боку вливаючи величезні ресурси в механізацію та оснащення армії, а з іншого витрачаючи купу часу на створення безкінечних фортифікаційних планів, які, на думку багатьох стратегів, могли кардинально змінити перебіг будь якої військової кампанії. Так впродовж війни виникли: Західний, Померанський, Одерський, Атлантичний вали та безліч інших проектів. Одним із таких став «Табір дощового черв'яка», або, як його ще іменують, укріплений фронт Одер-Варти поблизу сучасного польського містечка Медзижеч

Вікторія Колосова та її щоденник. Нове джерело про Київ часів Другої світової

Від нового, 1941, року Вікторія очікує дива. А 23 червня занотовує: "Учора почалася війна". І після цього у щоденнику вирвана сторінка. Що було на ній написано? Коли саме сторінку вирвано? На ці питання годі знайти певну відповідь. Зрозуміло тільки – із пізніших записів – те, що авторка часто перечитувала власний щоденник. І дуже цікаво, що 22 червня 1942 року вона занотувала докладний спогад про те, як виглядав день початку війни рік тому. Така ретроспективна робота пам'яті у тексті, що прив'язаний до календаря й поточних подій, напрочуд цікава

ГУЛАГ після Солженіцина

30 жовтня 1974 року політичні в’язні Мордовських і Пермських таборів оголосили одноденні і дводенні голодування з одночасним висуненням вимог. Зокрема: визнати статус політичного в’язня; відокремити від політичних в’язнів воєнних злочинців і кримінальників; скасувати примусову працю і обов’язкове виконання норми; скасувати обмеження щодо листування, в тому числі з закордоном; змінити обмеження щодо посилок і передач; виокремити медичну службу місць ув’язнення з підпорядкування МВД; забезпечити ув’язненим повноцінне медичне обслуговування за участю лікарів-фахівців, в тому числі іноземних; збільшити кількість побачень з родичами, дозволити побачення з друзями; забезпечити можливість творчої діяльності літераторам, вченим, художникам; дозволити реєстрацію шлюбів; дозволити розмовляти на рідній мові в таборі і під час побачень. Таким чином було вирішено започаткувати День політичного в’язня в СРСР.

Василь Вишиваний. На вістрі інтересів розвідок у Європі

Чи повністю довіряв Василь Вишиваний своїм ад’ютантам? Які мав контакти зі Скоропадським, Коновальцем, Петрушевичем та іншими діячами ОУН, УНР, ЗУНР, гетьманського руху? Чому чекісти намагалися підвести до нього художника Миколу Глущенка? Навіщо він налагоджував зв’язки з англійською, французькою, румунською, болгарською та інших розвідками? Чим закінчилася спроба паризької резидентури радянської розвідки завербувати ерцгерцога? Дати відповідь на ці та інші запитання або принаймні з’ясувати й уточнити певні подробиці тих давніх подій дають змогу розсекречені документи із архіву Служби зовнішньої розвідки України, досі невідомі широкому загалу.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Imaginary victims, imaginary perpetrators: робота з історичною травмою як спротив офіційному наративу

"В історії фотографії нашої країни у нас немає фотографій голоду в Україні 1930-х років, коли загинуло кілька мільйонів людей, а трупи лежали просто на вулицях. У нас немає фотографій війни, бо журналістам заборонялось показувати картини скорботи, що загрожують моральному духу радянського народу; у нас немає не-“полірованих” фотографій підприємств, немає зображень вуличних подій, крім демонстрацій. Вся історія фотографії “вкрита пилом” - Борис Михайлов.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».