Ворог радянського імперіалізму, якого не подужали енкаведисти. Письменник, якому на диво не заважала, а тільки допомагала політична заанґажованість. Іван Багряний – герой із яскравою, карколомною біографією: і творчою, і особистою, і політичною.

Не пам’ятаю жодної конференції або виставки, організованої УІНП, де б "можна було прийти до думки" про "звинувачення" євреїв або "очікування каяття" від єврейської сторони. "Претензії" до євреїв щодо відповідальності за масові репресії більшовицького режиму, чи участь в організації Голодомору ґрунтуються на історичних міфах.

Непересічна постать в інтелектуальній історії України. Ветеран Другої світової. За власним визначенням - був сталіністом, очолював партком Спілки письменників. Але потім з ним відбувається дрейф у напрямку гуманістичних цінностей. Перший голова Української Гельсінкської Групи.

За сім з половиною місяців Гетьман зробив українське державотворення надзвичайно плідним та інтенсивним процесом.

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ленінградський літератор потрапляє за ґрати КГБ, а потім до табору в Мордовії, де в той час перебував весь цвіт українського, литовського, вірменського, сіоністського та інших рухів опору комуністичному режимові. Знайомство єврея з українцями в таборі переростає в інтерес, а потім у велику приязнь (рос.).

Історія одеситки, жінки, лікарки, політув'язненої і дружини політичного зека не дуже вписується у стереотипне уявлення про причорноморське місто 1970-тих. Однак, саме завдяки таким людям русифікація і комуністичні репресії не змогли знищити потужний струмінь українства на півдні країни.

Мірою того, як імперія накривала слобідське українське буття своїми заборонами і обмеженнями, з нього виринали особистості - потужні провідники і транслятори національного духу й культурної пам’яті. Це якісь природний опір внутрішньої національної свободи зовнішньому імперському насильству. І діяльність нашого героя тому доказом.

Своїм існуванням українська держава на початку ХХ ст. значною мірою завдячувала власним збройним силам. Українській армії довелося упродовж кількох років відбивати натиск агресивних сусідів

Впродовж понад 30 років один із найвідоміших українських художників спочатку міжвоєнного Львова, а потім еміграції – Едвард Козак, на сторінках гумористичного часопису «Лис Микита», творив «листопадову легенду», прив’язуючи події з життя української діаспори та України до листопада 1918-го. По «листопадових» обкладинках його часопису можна «читати» не лише історію еміграційного життя, але й настрої, мірилом для яких були силует Собору Святого Юра та львівська ратуша з синьо-жовтим прапором.

Наприкінці 2016 р. до працівників групи "Реабілітовані історією. Рівненська область" зателефонував В’ячеслав Редько. Він з родиною розшукував сліди свого прадіда, Оникія Богуна. Дзвінок спонукав істориків дістати із архівної коробки та вчергове перечитати "Автобіографію адміністративного старшини військового міністерства УНР Оникія Богуна".

Виглядає дивно, але факт: у рік відзначення 100-річчя Національної академії наук України існує різнобій у позначенні точної дати її створення. Перша дата – це 14 листопада 1918 року. Друга дата – це 27 листопада 1918 року. То ж яка дата – справжня? Відколи ми маємо вести відлік Академії?