"Сам полк. Коновалець дуже зручно проводив полкові, — згадував січовий старшина Вислоцький. — Мені і здається, що ніхто інший не був би в стані проводити так добре полкові в такій бурхливій добі, серед дуже бистро міняючогося калейдоскопу подій, в чужих, нам з ґрунту незрозумілих, обставинах та при ріжних політичних течіях в українській армії".

"Є велетенська карта Рівненської області — там позначено різними стрілками, з якого села скільки треба людей переселити в Сибір або Казахстан. Якщо потрібно 2,5 тисячі вагонів, а кожен вагон розрахований на 40 людей — це страшні цифри".

Один голова парламенту, два премʼєр-міністри, понад 30 міністрів. Що вони встигли зробити за 160 днів Української Народної Республіки?

29 квітня 1918 увійшло в історію України як останній день засідання Центральної Ради. А чи дійсно це було останнє засідання? І про що йшлося на нічному зібранні? І що породило популярний міф про М. Грушевського? І чим був той останній день для подальшої історії України та сьогодення: крахом чи тріумфом, злетом чи падінням?

Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України – досі не стихають дискусії щодо оцінок його як політичного й державного діяча. Найбільш палкі суперечки точаться довкола грамоти П. Скоропадського про федерацію України з Росією.

Щоб набрати вдосталь рекрутів для дивізії військ СС окупаційна влада Галичини та її українські колаборанти вдалися до низки маніпулятивних прийомів. За їх допомогою вони створили в галицьких юнаків ілюзію того, що 14-та дивізія битиметься за незалежність України, хоча організатори ніколи прямо цього не обіцяли.

Однією з найбільш контроверсійних сторінок українського національно-визвольного руху є історія дивізії військ СС «Галичина». Практично кожне згадування дивізії в науковій літературі чи публіцистиці, супроводжується розповсюдженням міфів та пропагандистських штампів.

Відомий діяч, науковець і письменник Микита Мандрика(1886-1979) був багатогранною постаттю в українському суспільно-культурному житті Канади. Його спадщина, пов’язана з перебуванням в Україні, Канаді та інших країнах, є малодослідженою.

«Це був майже тріумфальний похід. Учасники цього походу на ціле життя не забудуть його. Ешелони з Запоріжцями помалу посувалися вгору. Козаки співали пісні, а дута оркестра вигравала марші. Коли б задивитися з боку на ці ешелони, то вони скоріш були б подібні на якийсь весільний поїзд. Ніхто не думав про ті бої і ту небезпеку, яка жде їх у майбутньому».

"Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці".

"...1 вересня 1939 року мене розбудило досить рано ревіння літаків. Я хотів, як деякі мої приятелі, з власної наївності йти воювати з німцями, але батько мене успішно відмовив від цього, за що я йому й до сьогодні вдячний. Наша сусідка почала одразу 1 вересня збирати по сусідах гроші всклад на німецький прапор. Ще того ж самого дня ввечері на нашому будинку висіло велике червоне полотнище з чорним "гакенкройцем."

Якось юнаком відвідував із мамою ще радянський ЖЕК у Львові. Здивувався, побачивши там фотоекспозицію під умовною назвою «фашистська уніатська церква». Як головний доказ «співпраці» УГКЦ виділялась світлина Андрея Шептицького із свастикою на грудях.