Акції протесту 1861 року, що відбулися в Царстві Польському і були придушені самодержавною владою, спонукали Санкт-Петербург суворіше поставитися до вирішення польського питання. Російська влада ухвалила нормативний акт, який забороняв полякам і католикам володіти зброєю, в тому числі мисливською. На думку уряду, такий крок щонайменше мав полегшити контроль за польським середовищем. Проте царська заборона не убезпечила монархію від нових потрясінь, зокрема не відвернула заколоту 1863 року, а лише посилила дискримінацію і гоніння в західних губерніях після Січневого повстання

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

Латинський обряд залишався кісткою в горлі царату і латентною загрозою для імперії. Ця ситуація вимагала від влади застосування більш вишуканих засобів боротьби. У 60-х роках ХІХ століття народилася ініціатива, яка передбачала так зване "розполячення" костьолу.

Гоніння і репресії царської влади були спрямовані не лише на представників польської національності, а стосувалися чисельної двокультурної спільноти Правобережної України, більшість якої складали етнічні українці

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття