"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.