"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Богдан Червак: В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.