"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Олена Пучинян : Вірні завжди: як Миколаїв став серцем української морської піхоти

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

Віра Мелешко: "Яскравий голос українського шістдесятництва": до 90-річчя від дня народження поета Володимира Підпалого

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Олексій Мустафін: Перша заокеанська. Війна США проти "піратів Середземного моря"

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Петера Енґлунда "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.