"Чорний протест" і польські визвольні змагання ХІХ століття

Кам’янецький поліцейський суд 25 серпня 1864 року ухвалив рішення про стягнення штрафу 20 рублів сріблом з місцевої мешканки Катерини Преженковської, яку визнали винною в носінні забороненого трауру. У разі несплати визначеної суми, на міщанку чекав арешт і ув’язнення терміном на один місяць.

Емілія Еуріхова з дочками
Емілія Еуріхова з дочками

Йдеться про так званий чорний протест проти придушення царською владою національних демонстрацій в Царстві Польському, які стали предтечою Січневого повстання.

У 1861 році в польському середовищі пролунав заклик, який приписують римо-католицькому духовенству, одягнути траурний одяг. Такий вияв невдоволення згодом отримав назву "містичної революції".

Траурні наряди того часу асоціювалися насамперед з жіночим одягом. Деякі польські дами навіть одягалися в такі плаття на своє весілля. Наряди доповнювала, зазвичай, чорна біжутерія: браслети, що нагадували кайданки, пряжки у вигляді рукостискання (символ об'єднання Корони Польської з Великим князівством Литовським), якоря (символи надії), вигравірувані портрети Тадеуша Костюшка, орли в терновому вінку, переплетені коси, а подекуди – черепи.

На виробах могли красуватися зашифровані скорочення, наприклад "R.O.M.O." ("Rozniecaj Ogień Miłości Ojczyzny"). Ці прикраси, як правило, вироблялися з недорогих матеріалів: дерева, алюмінію, міді, низькопробного срібла, бо золото мало витрачатися на купівлю зброї для повстанців.

Чоловікам також належало носити чорний одяг, змінивши високий циліндр на більш скромний капелюх. Траур швидко охопив не тільки Царство Польське, а й Правобережну Україну та інші території колишньої Речі Посполитої, навіть Галичину.

Російська влада намагалася синхронно реагувати на протест. У результаті заборон чорний одяг опинився поза законом. Жінкам навіть видавали спеціальні дозволи на носіння траурного плаття, коли помирав хтось із близьких. Поліція та негласні агенти контролювали громадські місця, щоб виявляти порушників і притягати їх до відповідальності.

Під час одного такого рейду помічник кам'янецького пристава Тлустовський затримав Катерину Преженковську. Вона була в чорному шерстяному платті і чорній шляпі з вуаллю.

Незважаючи на репресії, траурний протест поляків тривав до царського декрету про амністію 1866 року. Однак за чорний одяг можна було потрапити за грати аж до 1873 року.

Юрій Юзич: "Дома лишила діти, а сама вступила в ряди УСС"

Павлина Михайлишин — українська мати, яка стала першою жінкою-штурмовиком та командиром диверсійно-розвідувальної групи в нашій новітній історії. І була найстаршою, з-поміж тих перших воячок, які ходили на штурми в складі бойових підрозділів УСС.

Юрій Юзич: Українці, які захищали Францію

Українці з 11-го піхотного полку Іноземного легіону Франції зустріли нацистів на полі бою у Фландрії під Седаном на Соммі. Серед них багато ветеранів визвольної війни, які вимушені були податись в еміграцію. У травні та червні 1940 року, усі два місяці тієї війни, наші були серед тих, хто тримав фронт. Залишивши на полях битв сотні загиблих і багатьох поранених.

Остап Яриш: Українці Перл Гарбора

Дональд Трамп проголосив 8 травня у США Днем перемоги у Другій світовій. Кілька місяців тому я мав нагоду відвідати морську базу Перл Гарбор, — ту саму, яку 7 грудня 1941 року раптово атакувала японська авіація.

Олександр Сапронов: Народ-переможець, народ-окупант, або що не так з нашим наративом про Другу світову війну

360 днів на рік ми говоримо про період УРСР/СРСР як про окупацію. Проводимо тотальну декомунізацію, руйнуємо радянські пам’ятники, говоримо про комунізм=нацизм. Кілька днів на рік ми раптово згадуємо, що, взагалі-то, 6-7 мільйонів українців пройшли через фронти Другої світової війни в складі радянської армії, що ми народ-переможець нацизму, і що наші предки здійснили подвиг, зламавши голови нацистській гідрі.