Спецпроект

Танкіст Першої світової малював битви, у яких брав участь

Лейтенант британської королівської армії Кеннет Едвін Вуттон був танкістом на Західного фронту в Першій світовій війні. Він командував ведучим танком у своєму підрозділі і брав участь у багатьох боях. Також він чудово малював - хоч олівцем, хоч чорнилом, хоч аквареллю - і вів детальний щоденник.

Вуттон брав участь і у відомій Іпрській битві (літо 1917 року), де загинуло півмільйона солдат з обох боків:

"Ми їхали крізь розриви, але довкола нас тільки падали шматки землі. Німецькі позиції були розтрощені до невпізнання - ми долали вирву за вирвою, і майже всі вони були заповнені багнюкою і людськими тілами.

Зруйноване місто (чорнило)

Доїхавши до вершини пагорба, ми виявили, що німці досі утримують ліс. Я бігав, ховаючись за танком, поки довкола рвалися снаряди. Варто було б залізти всередину, але я ненавидів задушливу тисняву машини, мені здавалося безпечніше назовні".

Лейтенант також описав Різдвяне перемир'я 1914 року, коли командування з обох сторін намагалося зробити все можливе, щоб подолати раптовий вибух людяності в солдатах і погрожувало їм жорстокими покараннями за будь-яку спробу братання з ворогом.

Сторінка зі щоденника, датована 25 грудня 1916 року

А ось його спогади про Різдво 1916-го. Продуктами вже не ділилися, але й не стріляли один в одного:

"У нас був чудовий стіл на Святвечір у бліндажі - індичка, різдвяний пудинг, пиріг, фрукти і шампанське. Обидві сторони не стріляли. Патрулював з півночі до третьої, у святковому настрої".

Останні записи у щоденнику зроблені в госпіталі в Руані, куди важкопоранений Кеннет Вуттон втрапив після вибух. Кілька тижнів тому цей щоденник знайшла лейтенантова правнучка. Вона виставила його на аукціон зі стартовою ціною 3000 фунтів ($4700).

Танк Renault-FT17 в атаці (акварель)

Джерело: The History Blog

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну