Спецпроект

"Я звинувачую Німеччину". Промова Івана Дем'янюка у німецькому суді

"Німеччина використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб неправдиво проголосити – мовляв, справжніми злочинцями були українці та інші європейські сусіди нацистів".

Джон Дем'янюк

Давня подія, не помічена більшістю українських ЗМІ - звинувачений у причетності до масових убивств в нацистських концтаборах Джон Дем'янюк нарешті взяв слово. Наводимо його промову повністю:

"За дорученням Джона Дем'янюка, ця заява була зачитана німецькою мовою його адвокатом, доктором Ульріхом Бушем, під час публічного судового засідання в Мюнхені 13 квітня 2010 року.

Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого – як у в'язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.

Насправді ж я хочу вказати на таке:

1. Німеччина винна в тому, що через її війну на знищення проти Радянського Союзу я втратив свій дім і свою батьківщину.

2. Німеччина винна в тому, що через неї я став військовополоненим.

3. Німеччина винна у створенні таборів для військовополонених, де через цілеспрямоване обмеження харчування я та мільйони інших полонених червоноармійців були засуджені до голодної смерті, і тільки з Божою допомогою я вижив.

4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом німців у таборі для військовополонених.

5. Німеччина винна в розв'язуванні війни, в якій 11 мільйонів моїх земляків-українців були вбиті німцями і ще більше мільйонів – у тому числі моя кохана дружина Віра – були вивезені в Німеччину для примусової праці і рабства.

6. Німеччина винна, що примусила тисячі й сотні тисяч моїх співвітчизників без їхньої згоди стати співучасниками німців у диких планах геноциду євреїв, ромів, циган, слов'ян, українців, поляків і росіян.

Вона зробила це, погрожуючи смертю тим сотням і тисячам, хто не хотів брати в цьому участь і хто був убитий за це німцями. Ба більше, сотні тисяч людей були депортовані і страчені Сталіним або мучилися десятиліттями у сибірському ГУЛАЗі і працювали як раби для комуністів.

7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до жалюгідного існування у таборі переміщених осіб ще роки після війни.

8. Німеччина винна в моїй примусовій депортації до Німеччини на схилі життя у 90 років. І це після 30 років судового переслідування в Ізраїлі, США і Польщі – а також після 10 років ув'язнення, 5 із яких я провів у камері смертників в Ізраїлі.

9. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона висунула проти мене фальшиві звинувачення у співучасті в убивстві, і ці звинувачення були подані наприкінці мого життя і сил – в порушення закону про позови до осіб, старших 65 років, і в порушення Європейської конвенції про права людини.

10. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона змусила мене животіти більше 9 місяців у тюрмі Штадельгайм – ув'язненого, хоч і не визнаного винним.

11. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив мою другу батьківщину – США – без шансу на повернення.

12. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив сенс свого життя, свою родину, своє щастя та будь-яку надію на майбутнє.

Щохвилини, щогодини, щодня і щомісяця я почуваюся як військовополонений у Німеччині. Я відчуваю цей процес як продовження моїх страшних спогадів про німців, як продовження невимовної неправди, заподіяної мені німцями. Я знову стаю невинною жертвою німців.

Мені здається надзвичайно несправедливим, що Німеччина за допомогою цього суду перетворює мене з військовополоненого на військового злочинця. Нестерпною є зарозумілість Німеччини, яка використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб ці злочини було забуто і щоб неправдиво проголосити – мовляв, справжніми злочинцями у злочинах наці були я, українці та інші європейські сусіди нацистської Німеччини.

Я вважаю, що цей суд, який провадиться винятково наді мною, іноземцем у таборі Травники у порушення принципів однакового поводження з німцями-членами СС та безліччю інших німців у Травниках, не має нічого спільного з принципами справедливості і права.

Мені вже доводилося захищати себе в Ізраїлі – від обвинувачень мюнхенського прокурора. В Ізраїлі мене звинувачували в причетності до нацистських злочинів у таборі Собібор. Верховний суд Ізраїлю визнав, що звинувачення ізраїльських прокурорів не доведені – при винесенні цього вироку враховувалося, що я був заарештований більше, ніж 7,5 років. З них п'ять років я провів у камері смертників.

Я відчуваю несумісним із справедливістю і людяністю, що більше 35 років я був змушений захищати себе як постійно переслідуваний Управлінням спеціальних розслідувань Міністерства юстиції США і Всесвітнім єврейським конгресом та Центром Симона Візенталя.

Тепер в кінці свого життя і сил, проводиться 30-ий чи 40-ий судовий розгляд тієї ж справи – і в мене немає сил боротися. Я безпомічний проти цієї судової війни, яку тепер в Управління спеціальних розслідувань США перехопила Німеччина.

Моя кохана дружина, Віра Дем'янюк, з якою я прожив у шлюбі 50 років, теж страждала в Німеччині. Саме німці позбавили мою дружину її юності, забравши силоміць у Німеччину для багаторічної примусової праці.

Страждання, яких ми зазнали через німецьку війну на винищення слов'ян, важко описати словами. Чому Німеччина знову і знову вирішує мучити мене і мою родину – є для мене незбагненним."

Джерело: сайт, присвячений справі Дем'янюка

Переклад: ЖЖ Пекельного Бульби

Година папуги. Поїзд не в той бік

У свідомості генерала Лянґнер не було місця для думки, що один офіцер може зганьбитися обманом іншого. Лянґнер летів назад заспокоєний. Під крилом того літака, далеко внизу паровози тягли вагони. У вагонах сиділи польські військові. Їх везли не у той бік, про який домовлявся Лянґнер із Тимошенком і Шапошніковим.

Перше міністерство здоров’я України

На початку травня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський розпорядився створити Міністерство народного здоров’я та опіки. В УНР часів Центральної Ради такого міністерства не було. Медико-санітарна справа раніше перебувала у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а потім окремого департаменту при уряді

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

Як виглядає бункер на випадок ядерної війни під Херсонською ОДА

Це на всіх працівників обкому розраховувалося? — Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.