Спецпроект

Львів. Аеропорт "Пінзель". А раптом вдасться?

У світі існує традиція давати імена аеропортам. Імені Шопена у Варшаві, Шарля де Голля - у Парижі, Бен-Гуріонам- у Тель-Авіві. То чому б відновлений Львівський аеропорт - повітряні ворота до Західної України - не назвати іменем Пінзеля?

По-перше, це просто красиво.

По-друге, ім'я великого митця, скульптора епохи бароко Івана Ґеорґа Пінзеля не повинно викликати жодних заперечень (спеціально для пана Табачніка: Пінзель помер у 1761 році і давно є класиком світового мистецтва.)

По-третє, твори Пінзеля збережені і врятовані саме у Львові і його ім'я могло б стати тим унікальним брендом, якого так бракує нашому місту. Від аеропорту його імені до цукерок і сувенірних янголів Пінзеля.

По-четверте, з огляду на дивовижну і таємничу біографію цього скульптора, одразу у кількох країн є велика спокуса притягнути його саме до себе. Назвавши львівський аеропорт іменем Пінзеля, ми назавжди «прив'яжемо» ім'я цього великого майстра саме до України. Що цілком логічно, бо творив він саме у Львові і в Західній Україні, та й твори його, практично усі, тільки у нас і є.

По-п'яте, і це дуже важливо, написання імені Пінзель (Pinsel) латиною не буде ускладненим для сприйняття іноземцями, оскільки не містить ані наших шиплячих, ані йотованих літер. Pinsel International Airport - зрозуміло усім.

По-шосте, Пінзель вирізьбив стільки літаючих і крилатих сотворінь (його знамениті ангели й херувими), що аеропорт його імені буде дуже гарним продовженням наскрізної теми творчості митця і додасть неповторного стилю у дизайн самого приміщення аеровокзалу.


Один з янголів Пінзеля. Фото: yakaboo.uа

Аргументів може бути ще багато, аж до нового поштовху у розвитку Музею Пінзеля , який наразі ледь животіє.

Шкода, якщо втратимо таку можливість і не зробимо летовище у Львові неповторним і відразу упізнаваним у цілому світі.

Бо, по-перше, це не просто красиво, але і дуже потрібно для розвитку Львова і його іміджу. 

Якщо ви підтримуєте таку ідею назвати аеропорт у Львові іменем Пінзеля, можна поставити свій підпис, надіславши своє ім'я, прізвище, фах і місто, у якому живете, на адресу jimagazine@mail.lviv.ua.


Архангел Михаїл з Успенського костелу в Бучачі

Усі підписи будуть оприлюднені на сайті журналу Ї. При достатній їхній кількості можна буде звертатися у інстанції, які компетентні вирішувати такі питання.

Якщо ви підтримуєте цю акцію, розкажіть про неї друзям і знайомим. Перешліть лінк.

Раптом нам вдасться?

Джерело: Zaxid.net

Про конфлікт довкола спроб назвати Сімферопольський аеропорт іменем кримського татарина Амет-хана Султана читайте в розділі "Дайджест"

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».