Спецпроект

Львів. Аеропорт "Пінзель". А раптом вдасться?

У світі існує традиція давати імена аеропортам. Імені Шопена у Варшаві, Шарля де Голля - у Парижі, Бен-Гуріонам- у Тель-Авіві. То чому б відновлений Львівський аеропорт - повітряні ворота до Західної України - не назвати іменем Пінзеля?

По-перше, це просто красиво.

По-друге, ім'я великого митця, скульптора епохи бароко Івана Ґеорґа Пінзеля не повинно викликати жодних заперечень (спеціально для пана Табачніка: Пінзель помер у 1761 році і давно є класиком світового мистецтва.)

По-третє, твори Пінзеля збережені і врятовані саме у Львові і його ім'я могло б стати тим унікальним брендом, якого так бракує нашому місту. Від аеропорту його імені до цукерок і сувенірних янголів Пінзеля.

По-четверте, з огляду на дивовижну і таємничу біографію цього скульптора, одразу у кількох країн є велика спокуса притягнути його саме до себе. Назвавши львівський аеропорт іменем Пінзеля, ми назавжди «прив'яжемо» ім'я цього великого майстра саме до України. Що цілком логічно, бо творив він саме у Львові і в Західній Україні, та й твори його, практично усі, тільки у нас і є.

По-п'яте, і це дуже важливо, написання імені Пінзель (Pinsel) латиною не буде ускладненим для сприйняття іноземцями, оскільки не містить ані наших шиплячих, ані йотованих літер. Pinsel International Airport - зрозуміло усім.

По-шосте, Пінзель вирізьбив стільки літаючих і крилатих сотворінь (його знамениті ангели й херувими), що аеропорт його імені буде дуже гарним продовженням наскрізної теми творчості митця і додасть неповторного стилю у дизайн самого приміщення аеровокзалу.


Один з янголів Пінзеля. Фото: yakaboo.uа

Аргументів може бути ще багато, аж до нового поштовху у розвитку Музею Пінзеля , який наразі ледь животіє.

Шкода, якщо втратимо таку можливість і не зробимо летовище у Львові неповторним і відразу упізнаваним у цілому світі.

Бо, по-перше, це не просто красиво, але і дуже потрібно для розвитку Львова і його іміджу. 

Якщо ви підтримуєте таку ідею назвати аеропорт у Львові іменем Пінзеля, можна поставити свій підпис, надіславши своє ім'я, прізвище, фах і місто, у якому живете, на адресу jimagazine@mail.lviv.ua.


Архангел Михаїл з Успенського костелу в Бучачі

Усі підписи будуть оприлюднені на сайті журналу Ї. При достатній їхній кількості можна буде звертатися у інстанції, які компетентні вирішувати такі питання.

Якщо ви підтримуєте цю акцію, розкажіть про неї друзям і знайомим. Перешліть лінк.

Раптом нам вдасться?

Джерело: Zaxid.net

Про конфлікт довкола спроб назвати Сімферопольський аеропорт іменем кримського татарина Амет-хана Султана читайте в розділі "Дайджест"

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.